Читати книгу - "Свобода"

Для Петті було досить дивно пити вино із Волтером, бо він узагалі-то не випивав, але в неї був демонічний настрій, тому алкоголь подіяв досить швидко.

— Зніми окуляри.

— Ні, — відмовився він. — Тоді я не зможу тебе бачити.

— Нічого. Це ж звичайнісінька я, Петті. Зніми їх.

— Але мені подобається бачити тебе! Подобається дивитися на тебе!

Їх погляди зустрілися.

— Це тому ти запросив мене жити разом? — запитала Петті.

Він почервонів.

— Так.

— То, може, сходимо та подивимося твою квартиру? Щоб я змогла прийняти рішення.

— Сьогодні?

— Сьогодні.

— А ти не втомилася?

— Ні, зовсім ні.

— А як твоє коліно?

— Із ним усе гаразд, дякую.

Цього разу вона думала виключно про Волтера. Якби ви спитали її, поки вона шкандибала Четвертою вулицею того м’якого та приємного травневого вечора, чи вона хоч трохи сподівається зустріти у квартирі Річарда, вона б відповіла «ні». Вона хотіла сексу зараз, та якби Волтер мав хоч часточку здорового глузду, він розвернувся б на порозі квартири, щойно би почув шум телевізора всередині, й повів її кудись іще, куди завгодно, хоча б до неї в гуртожиток. Але Волтер вірив у справжнє кохання, тому побоювався торкатися Петті, доки не переконається, що вона цього хоче. Тому він повів її всередину, де у вітальні сидів Річард, поклавши босі ноги на кавовий столик, на колінах у нього лежала гітара, а на дивані поряд із ним був зошит. Він дивився фільм про війну, пив величезну банку пепсі й спльовував тютюнову слину до величезної банки з-під томатної пасти. В інших аспектах кімната виглядала скромною та охайною.

— Мені здавалося, ти пішов на концерт, — сказав Волтер.

— Він виявився повним лайном, — відповів Річард.

— Це Петті, пам’ятаєш її?

Петті скромно присунулася ближче.

— Привіт, Річарде.

— Петті, яку вважають не дуже високою, — згадав той.

— Так, це я.

— Але все ж ти досить висока. Радий, що Волтер спокусив тебе прийти сюди врешті-решт. Я вже думав, цього ніколи не станеться.

— Петті міркує з приводу того, чи не переїхати до твоєї кімнати влітку, — зазначив Волтер.

Річард підняв брови:

— Справді?

Він був стрункіший, молодший та сексуальніший, ніж вона пам’ятала. Було просто жахливо, як швидко вона змінила думку і мало не сказала, що не збирається жити тут із Волтером чи займатися з ним сексом сьогодні. Але всі докази свідчили про зворотне, бо вона вже стояла тут.

— Я шукаю щось зручніше, щоб добиратися до спортзалу, — сказала Петті.

— Авжеж, це зручно.

— Вона хотіла подивитися твою кімнату, — сказав Волтер.

— Там трохи не прибрано.

— Ти так кажеш, ніби там колись буває прибрано, — засміявся Волтер.

— Ну, буває іноді так, що там не настільки не прибрано, — відповів Річард. Він вимкнув телевізор пальцем ноги. — А як твоя маленька подружка Елайза? — запитав він Петті.

— Вона мені більше не подруга.

— Я ж тобі казав! — нагадав йому Волтер.

— Хотілося б почути з перших уст. Вона маленька дивачка, згодна? Одразу й не подумаєш, але, друзі мої... рано чи пізно все випливає.

— Я припустилася такої самої помилки, — визнала Петті.

— Тільки Волтер бачив її справжню. «Правда про Елайзу». Непогана назва, чи не так?

— Ну, в мене ж була перевага — вона зненавиділа мене з першого погляду, — пояснив Волтер. — Тому мені було видніше.

Річард закрив зошита й сплюнув у банку.

— Лишаю вас, діти мої, самих.

— Над чим працюєш? — запитала Петті.

— Звичайне лайно, яке неможливо слухати. Я намагався зробити щось про цю чіксу, Маргарет Тетчер. Вона ж тепер нова прем’єрка в Англії?

— Слово «чікса» не дуже пасує до Маргарет Тетчер, — зауважив Волтер. — «Вельможна вдова» пасувало б більше.

— А ти що скажеш? — запитав Річард у Петті.

— Я не така прискіплива, — відповіла Петті.

— Волтер каже, я не маю вживати це слово. Каже, воно зневажливе, хоча мій досвід доводить, що самі чікси на нього не зважають.

— Так казали десь у шістдесяті, — посміхнулася Петті.

— Так, або в кам’яному віці, — зазначив Волтер.

— Кажуть, у них були дуже великі черепи, — чомусь згадав Річард.

— У биків вони теж великі, — додав Волтер. — І в інших жуйних тварин.

Річард засміявся.

— Я гадала, що в наш час тютюн жують лише гравці в бейсбол, — зазначила Петті. — На що це схоже?

— Можеш скуштувати, коли ти сьогодні в блювальному настрої, — відповів Річард, підводячись. — Мені треба провітритись. Лишаю вас самих.

— Зачекай, я хочу скуштувати, — нагадала йому Петті.

— Не дуже гарна ідея, — заперечив Річард.

— Ні, я дуже хочу.

Настрій, у якому вона перебувала з Волтером, цілком зник; зараз їй було цікаво, чи достатньо влади вона має для того, щоб змусити Річарда залишитися. Вона нарешті отримала можливість довести те, що намагалася пояснити Волтерові із самого початку їхніх стосунків, — довести, що вона недостатньо хороша людина для нього, Також то була можливість для Волтера скинути свої окуляри, припинити грати в кращого друга й просто заборонити їй торкатися цієї гидоти. Але Волтер, як і завжди, дав Петті змогу отримати те, чого вона бажає.

— Ну то дай їй скуштувати, — попрохав Волтер.

Петті вдячно посміхнулася йому:

— Дякую, Волтере.

Тютюн на смак нагадував м’яту, але раптом сильно обпік їй ясна. Волтер подав їй кавову чашку, щоб вона сплюнула в неї, а потім вона сіла на диван, ніби піддослідний щур, який чекає, поки нікотин почне діяти, насолоджуючись загальною увагою. Але Волтер також пильнував за Річардом; і коли кров у її серці прискорила свій біг, Петті раптом згадала твердження Елайзи, що Волтер мав якісь почуття до свого друга; вона згадала також ревнощі Елайзи.

— Річард у захваті від Маргарет Тетчер, — повідомив їй Волтер. — Він вважає, що вона представляє крайнощі капіталізму, які неминуче призведуть до його саморуйнування, Він, мабуть, ночами їй любовні пісні пише.

— Ти мене добре знаєш, — погодився Річард. — Пісня про кохання до прекрасної леді.

— У нас завжди виникає суперечка з приводу можливості