Читати книгу - "Закохана в проблеми , Вікторія Ваширенко"

Віка (27.10)

Ранок:

Коли я прокинулася, перше, що я відчула — це величезний стрес. Я дивилася на Дениса, який спав поряд. Його волосся було розкуйовджене, а обличчя таке мирне. Але мене охопила паніка. Щось всередині почало відчувати себе дуже не так. Я подивилася на свої руки, і почала згадувати, що сталося вчора ввечері.

Пам’ятаю, як ми гуляли, сміялися, а потім були в готелі… Я була п’яна, і це все наче сталося само собою. Але зараз, зранку, коли я ясно розуміла, що сталося, мені стало надзвичайно соромно. Я тільки нещодавно мала стати старшокласницею, мені ще навіть немає 16, і я не була готова до всього цього. Звідки цей страх і стійка думка, що я зробила помилку?

Відчуваючи, як мої ноги важкі, я швидко зібрала свої речі. Прокинути Дениса не хотіла — він виглядав таким спокійним, ніби нічого не відбулося. А я... я не могла цього не відчувати. Я просто не знала, як це пояснити.

І ось тоді, поки я стояла перед дзеркалом, вирішила. Ми повинні зробити паузу. Важко усвідомлювати, але я була впевнена в одному: потрібно зупинитись, аби все проаналізувати і не зробити ще більших помилок.

Денис прокинувся, коли я вже була одягнена, сиділа на краєчку ліжка, й мої пальці сильно стиснулися. Я не знала, як це сказати, і чи взагалі скажу.

— Денис… — я зібралася з думками. — Нам потрібно зупинитись.

Він підняв голову, його очі одразу стали уважними, і він сів поруч, тихо запитав:

— Що сталося? Я думав, що ми… щасливі.

Я ковтнула з болем, поки сльози не нахлинули:

— Я не готова. Я не можу… Я злякалася. Мені ще 15, я повинна бути обережнішою з тим, що відбувається.

Денис затих. Його очі стали серйозними, але він не виглядав розлюченим. Він наче усе зрозумів без слів. Ми сиділи мовчки, і це було найбільше, чого я боялась — мовчання, яке так сильно болить.

---

— Ти справді думаєш, що нам треба зробити паузу? — запитав він, намагаючись зрозуміти. — Ти точно цього хочеш?

Я мовчала кілька секунд, намагаючись переварити все, що сталося. Так, я розуміла, що потрібно зробити паузу, але чи було це правильно? Чи був я готовий це прийняти?

— Я не знаю, — сказала я, відвертаючись. — Я боюсь.

Денис тихо вийшов з кімнати, а я залишилась одна з усіма своїми думками. Моє серце важко билося, і я розуміла, що це було не просто рішення — це був шлях до розуміння себе, своїх емоцій і, можливо, відносин, яких я ще не була готова зрозуміти.