Читати книгу - "Твори в 4-х томах. Том 2"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Надвечір, коли від початку гри минуло заледве п'ять хвилин, до палати зайшла послушниця.
— Сестра Сесілія питає, як іде гра.
— Скажіть їй, що наші вже попереду.
За якийсь час послушниця з'явилася знову.
— Скажіть, що наші дають їм доброго чосу, — повідомив містер Фрейзер.
Незабаром він подзвонив черговій доглядальниці.
— Зробіть ласку, спустіться до каплиці або пошліть кого-небудь до сестри Сесілії, нехай скажуть їй, що «Нсітр-Дам» зиграє чотирнадцять — нуль на кінець першої чверті і що все, йде гаразд. Вона може більше не молитися.
Через кілька хвилин до палати прийшла сама сестра Сесілія. Вона була страшенно збуджена.
— Що означає «чотирнадцять — нуль»? Я зовсім не знаю цієї гри. У бейсболі це чимала перевага. А от на футболі я зовсім не розуміюся. Може, це ще нічого й не означає. Я піду назад у каплицю й молитимусь, аж поки скінчиться гра.
— Вважайте, що їх уже побито, — сказав Фрейзер. — Можете мені повірити. Залишайтесь, послухаймо разом.
— Ні, ні, ні, ні, ні,— відказала вона. — Я йду до каплиці й молитимусь.
Щоразу, як «Нотр-Дам» здобувала очко, містер Фрейзер по-силав звістку вниз, а потім, коли давно вже посутеніло, сповістив і про остаточний рахунок.
— Ну, як там сестра Сесілія?
— Вони всі в каплиці,— відказала послушниця.
Наступного ранку з'явилася сестра Сесілія. Вона була дуже
вдоволена і впевнена в собі.
— Я знала, що їм не здолати «Богородиці», — сказала вона. — От вони й не здолали. І Каетано полегшало. Справді полегшало. Сьогодні його прийдуть навідати. В палату до нього ще не можна, але вони прийдуть сюди, і він почуватиме себе краще, бо знатиме, що земляки його не забули. Я ходила в поліцію до отого О'Брайєна, сказала йому, щоб прислав когось із мексі-канців провідати сердешного Каетано. Він пообіцяв прислати сьогодні по обіді. Тоді нашому бідоласі відразу стане веселіше. Куди ж то воно годиться, щоб ніхто до нього не приходив!
Надвечір, десь близько п'ятої, до палати зайшли три мексі-канці.
— Можна? — спитав найвищий з них, губатий гладун.
— Авжеж, прошу, — відказав містер Фрейзер. — Сідайте, панове. Може, по чарці?
— З превеликою охотою, — відказав здоровань.
— Коли ваша ласка, — мовив найсмуглявіший і найменший на зріст.
— Ні, дякую, — обізвався третій, худий. — Мені в голову шибає.— Він постукав себе по лобі.
Доглядальниця принесла склянки.
— Зробіть ласку, подайте їм пляшку, — сказав Фрейзер. — Це з Ред-Лоджа, — пояснив він.
— У Ред-Лоджі найкраще вино, — сказав здоровань. — Куди краще, ніж у Біг-Тімбері.
— Та звісно, — докинув найменший. — І коштує дорожче.
— У Ред-Лоджі є на всякі гроші,— сказав здоровань.
— Скільки ламп у цьому приймачі? — спитав непитущий.
— Сім.
— Ого! — мовив той. — А скільки коштує?
— Не знаю, — сказав містер Фрейзер. — Я взяв його Напрокат. А ви, панове, друзі Каетано?
— Ні,— відказав здоровань. — Ми друзі того чоловіка, що поранив його. л
— Нас прислали сюди з поліції,— докинув найменший.
— Ми тримаємо невелику пивничку, — сказав здоровань. — Ось він і я, — кивнув на непитущого. — І в цього теж пивничка. — Він показав на смуглявого коротуна. — Нам у поліції сказали прийти, то ми й прийшли.
— Я дуже радий.
— Ми теж, — сказав здоровань.
— Може, ще по одній?
— А чом би й ні? — відказав здоровань.
— З вашого дозволу, — мовив найменший.
— Я — ні,— сказав худий. — Мені в голову шибає.
— Дуже добре вино, — сказав найменший.
— Чого б вам не покуштувати? — спитав містер Фрейзер худого. — Нехай би трохи й шибнуло.
— Потім голова болітиме, — відказав той.
— А ви не могли б сказати друзям Каетано, щоб вони його провідали? — спитав Фрейзер.
— Він не має друзів.
— Кожна людина має друзів.
— А він не має.
— Хто ж він такий?
— Картяр.
— Добрий?
— Та дай боже.
— У мене, — сказав найменший, — він виграв сто вісімдесят доларів. Тепер таких грошей ніде в світі нема.
— А в мене, — докинув худий, — виграв двісті одинадцять доларів. Завважте, це вам неабищо.
— Я ніколи з ним не грав, — сказав здоровань.
— То він, мабуть, дуже багатий, — зауважив містер Фрейзер.
— Він бідніший за нас, — сказав малий мексіканець. — Тільки й має, що сорочку на плечах.
— Певно, й сорочка тепер нічого не варта, — сказав містер Фрейзер. — Адже попробивана кулями.
— Та звісно.
— А той, що поранив його, він теж картяр?
— Ні, той працює на буряках. Йому довелося виїхати з міста.
— Завважте србі,— сказав малий, — він був найкращий гітарист в усьому місті. Неперевершений.
— Який жаль!
— Ще б пак, — сказав здоровань. — Як він грав на гітарі!
— То більше й нема гітаристів?
— Жодного.
— Акордеоніст є один, той непогано грає,— докинув худий.
— Та ще кілька чоловік грають на інших інструментах, — сказав здоровань. — А ви любите музику?
— Хто ж її не любить?
— А що, як ми колись приведемо сюди музикантів? Ви гадаєте, сестра дозволить? Вона, здається, добра.
— Я певен, що дозволить, коли й Каетано зможе послухати.
— Вона що — трохи схибнута? — спитав худий.
— Хто?
— Ота сестра. 4,
— Ні,— відказав містер Фрейзер. — Вона добра жінка, дуже розумна й приязна.
— Я не вірю ані священикам, ані ченцям та черницям, — сказав худий.
— Він знався з ними в дитинстві,— докинув найменший.
— Я був церковним служкою, — гордо промовив худий. — Тепер я ні в що не вірю. І до церкви не ходжу.
— Чому? ІІІибає в голову?
— Ні,— відказав худий. — То алкоголь шибає мені в голову. Релігія — опіум бідняків.
— Я вважав, що опіум бідняків — це марихуана, — сказав Фрейзер.
— Ви курили колись опіум? — спитав здоровань.
— Ні.
— Я теж ні,— сказав він. — Мабуть, це дуже погана звичка. Досить лиш почати — і вже несила кинути. Справжнє лихо.
— Як і релігія, — докинув худий.
— Він у нас, — сказав малий мексіканець, — страх як проти релігії.
— Кожному треба бути проти чогось, — чемно зауважив містер Фрейзер.
— Я поважаю тих, що вірять, хоч які вони невігласи, — сказав худий. і'
— Це добре, — сказав містер Фрейзер.
— Може, вам треба чогось принести? — спитав здоровань. — Вам чого-небудь хочеться?
— Я б охоче купив пива, якби дістати доброго.
•— Ми принесемо вам пива.
•— Ще по одній на дорогу?
— Вино добряче.
— Так і вам нічого не залишиться.
— Я не можу. Мені в голову шибає. А потім болить страшенно і нудота мучить.
— До побачення, панове.
— До побачення. Спасибі вам.
Вони пішли; потім була вечеря, а тоді — радіо, притишене так, щоб тільки самому чути, і різні станції, що одна по одній закінчували передачі: Денвер, Солт-Лейк-Сіті, Лос-Анджелес* Сіетл. Містер Фрейзер ніяк не міг уявити собі Денвера з тамтешніх радіопередач. Уявлення про це місто він черпав з «Денвер
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Твори в 4-х томах. Том 2», після закриття браузера.