Читати книгу - "Українське Січове Стрілецтво (визвольна ідея і збройний чин), Степан Ріпецький"

Стрілецькі походи і бої в місяці жовтні були першим спільним виступом усього Стрілецтва. Хоч порозділювані, УСС діяли в різних місцях корпусного фронту – то все таки вони виконували бойові завдання в одній акції та своєю участю відограли видну ролю. Уже тоді показалось безглуздя австрійського наказу, що обмежував кількість УСС до числа, яке не могло поважніше заважити на висліді воєнних операцій.

Карпатська зима – проба фізичної і духової витривалости

Під сильним натиском російських сил фронт пересунувся в листопаді далеко в глибину Карпат. На Бескиді підготовлювано нові оборонні позиції, а УСС мали стримувати поступ ворога і стежити за його рухами та його силою. В той спосіб побіч нормальної служби в бойовій лінії, УСС-ам доручено як головне завдання: стежну службу. Цей період стрілецького життя тривав коло три місяці, від половини листопада 1914 до половини лютого 1915 року.

Це нове завдання полягало на висиланні стеж у передпілля як рівнож і на запілля ворожого фронту. Стрільці мали стежити за московськими військами, за їх розташуванням, силою, рухами, та ці відомості негайно передавати вищим камандам. УСС були єдиною групою на фронті цілого карпусу, що могла з успіхом виконати це тяжке завдання. Бойовий фронт у гірському терені, до того ще в зимовій порі, не був суцільний, а розтягався тільки по гірських верхах і хребтах, – то існувала можливість продиратись малими стежами далеко поза ворожий фронт та ще й вертатися з полоненими. Ця стежна діяльність УСС мала дуже важне значення для керуючих штабів, бо давала змогу здержувати ворога відповідним маневруванням, – себто пересуванням сил на загрожені місця, а при оживленій діяльності стеж, могла навіть спинювати похід ворога. Вона мала особливе значення в тому часі, бо австрійські сили були тоді дуже слабі і тільки в той спосіб рятовано ситуацію. Наприклад, сот. С.Горук вислав із Тухольки за чотири дні 108 стеж, що спричинило стримання ворожого походу, який із Сколя на Бескид тривав аж 5 днів. Сміливі стежі доходили часто на десять і більше кілометрів за ворожий фронт. Часто верталися стежі з власними убитими і раненими, що було доказом совісного та жертвенного виконування доручених стрільцям завдань.

Під час таких стеж згинуло багато кращих стрільців, як М.Сух, Р.Луцик, М.Житинський, І.Кульчицький і багато інших.

Була це дуже тяжка служба бродити десятками кілометрів по непроходимих вертепах, по пояс у снігу, серед морозу і заметілі. Мороз тієї зими доходив до 30 ст. Цельсія. Багато витривалости, здоров'я, відваги та орієнтаційних здібностей вимагала та служба. УСС стали «оком» цілого фронту ХХV корпусу. Був це великий воєнний подвиг та проба вояцької тугости і сили УСС, які здобули славу найкращих звідунів. Відомості, що їх приносили УСС, викликували подив у чужинців.

Як провідники стеж вславились найбільше: Іван Балюк, Михайло Мінчак, Гриць Трух, Андрій Мельник, д-р Омелян Левицький, Михайло Матчак, Микола Опока, Ромуальд Луцик.

Виконуючи стежну службу, УСС весь той зимовий час повнили також звичайну фронтову службу. Поодинокі сотні перекидала команда на загрожені місця фронту, де УСС здержували московські наступи. В інших місцях сотні займали позиції на горах або повнили сторожеву службу на фронті. Годинами доводилось лежати на снігу та ночувати часто під голим небом. Був це період у житті УСС дуже далекий від усякого романтизму чи сантименталізму. 27 грудня сотня Будзиновського в складі 150 стрільців серед заметілі та глибоких снігів перейшла через найвищий верх в тій околиці, гору Пікуй (1405 м.), до села Ботелка, де відбила сильний ворожий наступ. 1 січня ця ж сотня брала участь у завзятому бою в обороні Ужоцького переходу, де раніше розгромлено австрійські війська. Сотня Будзиновського мала тоді поважні втрати в убитих і ранених.

Невдачі на фронті та постійна втрата території погано впливали на настрої Стрілецтва. Розбита й ослаблена австрійська армія не давала достаточних надій на скору перемогу. Невесело зустрічали УСС перше воєнне Різдво на останньому клаптику рідної землі. Усі українські землі тяжко карались під окупацією московського наїздника. У декого закрадалась і зневіра, бо шлях до визволення і волі показався дуже далеким.

Цінний документ про цей період життя УСС залишив нам тодішній вістун УСС Микола Опока, один із найсміливіших провідників карпатських стеж. Він так писав про ті часи в своєму спогаді:

«Ми зжилися з ролею тих, що засуджені на терпіння. Ми зрезигнували з своїх надій, мрій, ми не вважали за можливе дістатися навіть до рідних сторін. Тільки білими круками були ті, що contra spem sperabant, що задержали давній запал і надії, що піддержували тих, котрі впали на дусі.

Прийшла сувора зима, страшна гірська зима… Для нас не було ані одного променя надії. Ми перемінилися більше в воєнні машини. Замкнені далеко між високі гори, глибокі яри, понурі ліси. Самітні, а до того весь час у праці, часом у величезнім фізичнім перемученні… Та найбільше боліла нас та безвиглядність у наших національних справах…»[70]

Але і цю тяжку пробу фізичної і духової витривалости, що в місяці січні і лютім доходила до границь людської спроможности, видержало стрілецтво тільки завдяки своїй внутрішній моральній силі та молодечій енерії і глибокому почуттю обов'язку. Воно напружило всі свої сили, щоб удержати себе на поверхні життя, бо вірило, що після суворої зими та тяжких злиднів прийде весна, оживуть та зазеленіються карпатські верхи і звори, і після болючого пригноблення та поразки прийде день перемоги і визволення рідного краю. Та ж стрілецька ідея, що вчила УСС власними зусиллями творити і будувати нові цінності для своєї нації, що вчила іх без хитань вірити в себе, – вона кріпила тепер їх волю, казала їм витривати та хоронила їх перед зневірою.

Та крім власної моральної сили, – був це мудрий, батьківський голос розради нашого політичного і військового проводу, що в ті понурі дні влив новий