Читати книгу - "Цілодобова книгарня містера Пенумбри, Робін Слоун"

— Довелося трохи надолужити згаяне, — пояснює він, показуючи мені свій стосик читалок. — Але, знаєте, ось ця, — він виймає останній пристрій, супертонкий, у блакитній оправі, — сподобалась мені найбільше.

На електронній книжці немає логотипа.

— Що це?

— Це? — Він обертає в руці загадкову читалку. — Мій учень Ґреґ — ти його не знаєш поки що. Він позичив мені її на час мандрівки. — І додає по-змовницькому: — Він казав, що це прототип.

Безіменна читалка просто неймовірна: тонесенька й легка, корпус не пластиковий, а з тканини, ніби книжкова палітурка. Як Пенумбрі вдалося дістати цей прототип? У мого боса є знайомі з Кремнієвої долини?

— Це надзвичайний пристрій, — каже він, кладе його до інших читалок і ніжно погладжує весь стосик. — Вони всі надзвичайні. — Він замовкає й переводить погляд на мене. — Дякую, хлопчику мій. Саме завдяки вам я нині тут.

Його слова викликають у мене усмішку. Ану покажіть їм, містере Пенумбра.

— То де нам із вами зустрітися?

— У «Дельфіні і якорі», — відказує він. — Приводьте своїх друзів. Ви ж зможете самі знайти адресу? Скористайтеся своїми комп’ютерами. — Він підморгує мені, відвертається, штовхає ­важкі двері й зникає в таємній бібліотеці Нерозривного Корінця.

До місця призначення нас приводить телефон Кет. З неба ллє так, ніби хтось забув закрутити кран, і майже всю дорогу ми біжимо.

Ми знаходимо його, і виявляється, що «Дельфін і якір» — це бездоганний сховок, з темними дерев’яними панелями та приглушеним бордовим світлом. Ми вмощуємося за круглим столом біля вікна, поцяткованого дощовими краплями. Підходить наш офіціант, і він теж виявляється ідеальним: високий, широкоплечий, із густою рудою бородою та манерами, від яких нам усім тепліє на душі. Ми замовляємо по кухлеві пива. До пива він приносить нам тарілку з хлібом і сиром.

— Щоб відновити сили після грози, — підморгує офіціант.

— А що, як містер П не прийде? — питає Ніл.

— Він прийде, — запевняю я. — Усе не так, як я собі думав. У нього є план. Тобто він узяв із собою читалки.

Кет усміхається, але не підводить голови. Вона знову прикипіла до свого телефона. Ще гірше, ніж кандидат у день виборів.

На столі лежить стос книжок і стоїть металева склянка, наповнена гостроносими олівцями, і пахнуть вони так, ніби їх щойно підгострили. У стосі є «Мобі Дік», «Улісс» та «Невидимець». Ми в барі для книголюбів.

На задній палітурці «Невидимця» видніється вицвіла пляма від пива, а поля сторінок помережані написами олівцем. Вони так щільно туляться один до одного, що за ними годі розгледіти папір, — тут збилися докупи й штовхаються ліктями думки десятків читачів. Я гортаю книжку — усі сторінки пописані. Деякі помітки стосуються самого роману, та здебільшого це розмова між читачами. Коментарі частенько переходять у суперечки, але тут є й інші написи. Деякі геть незрозумілі, одні цифри нанизані на інші. А ось і зашифроване графіті:

Тут був 6HV8SQ

Я притискаю до себе кухоль із пивом і жую сир, намагаючись докумекати, про що ведеться розмова на сторінках.

Аж раптом Кет тихенько зітхає. Я дивлюся через стіл і бачу, що її обличчя морщиться й вона невдоволено супиться. Вона кладе телефон на стіл і накриває його товстою синьою серветкою.

— Що трапилось?

— Надіслали список нових членів ПМ. — Вона хитає головою. — Значить, іншим разом. — Натягнуто посміхається й простягає руку до стосу, щоб узяти одну з пошарпаних книжок. — Нічого страшного. — Гортає сторінки, аби чимось себе відволікти. — Це те саме, що виграти в лотерею. Шансів було небагато.

Я не підприємець і не дуже тямлю в бізнесі, але тієї миті мені понад усе на світі хочеться заснувати компанію, розвинути її до масштабів Google, і все лише для того, щоб довірити управління Кет Потенте.

На нас дмухає вогкий вітер. Я відриваю очі від «Невидимця» й бачу, що у дверях стоїть Пенумбра. Пасма волосся над вухами сплутались, потемніли від дощу. Він цокотить зубами.

Ніл зривається на ноги, аби провести його до столу. Кет допомагає йому з пальтом. Пенумбра тремтить і тихенько примовляє: «Дякую вам, серденько, дякую». Важко ступаючи, він підходить до столу й хапається за спинку стільця.

— Містере П, радий познайомитися з вами, — каже Ніл і простягає руку. — Обожнюю вашу книгарню. — Пенумбра міцно потискає його долоню. Кет привітно махає рукою.

— То це ваші друзі, — каже Пенумбра. — Радий з вами познайомитися, з вами обома. — Він сідає й різко втягує повітря. — Я не сидів у цьому закладі навпроти таких юних облич, відколи… та що там, відколи в самого було таке ж юне обличчя.

Мені вже не терпиться дізнатися, що було в бібліотеці.

— З чого ж почати? — Він витирає маківку серветкою. Занепокоєно хмуриться. — Я розповів Корвіні про все, що в нас трапилося. Про журнал, про вашу винахідливість.

Він називає це винахідливістю. Гарний знак. З’являється наш рудобородий офіціант і ставить на стіл перед Пенумброю ще один кухоль пива. Пенумбра махає йому рукою й каже:

— Запишіть це на рахунок компанії Festina Lente, Тімоті. Усе замовлення.

Тут він у своїй стихії. Він продовжує:

— Консерватизм Корвіни дійшов до краю, хоч я й не думав, що таке можливе. Він наробив стільки шкоди. Я й гадки не мав. — Він хитає головою. — Корвіна каже, що Каліфорнія мене одурманила. — На слові «одурманила» він презирливо пирхає. — Сміх та й годі. Я розповів йому, що ви зробили, хлопчику мій, розповів, які в нас є можливості. Та він уперся на своєму.

Пенумбра піднімає кухоль і довго потягує пиво. Зиркає на Кет і Ніла, а тоді переводить погляд на мене й повільно мовить:

— Друзі, маю для вас пропозицію. Але спершу вам потрібно дещо дізнатися про наше товариство. Ви простежили за мною аж до його осередку, проте не знаєте, у чому полягає його мета… чи ваші комп’ютери теж вам про це розказали?

Ну, я знаю, що сюди вплутані бібліотеки, початківці й переплетені, а ще тут палять книжки, але що воно все таке — мені невтямки. Кет і Ніл знають тільки те, що побачили на екрані мого ноутбука: світляні цятки, які блукають полицями химерної книгарні. Якщо шукати «нерозривний корінець», Google уточнює: «Можливо, ви