Читати книгу - "Опір путінському режиму, Браудер Білл"

Неможливо зрозуміти, чому мільярдер, який має доступ до таких відомих інвестиційних консультантів, як "Голдман Сакс", "Джі-Пі-Морган" і "Кредит-Свісс", раптом сплачує величезну суму грошей за інвестиційні консультації офшорної компанії маловідомого віолончеліста.

За іншою схемою, як стверджувалося в черговій статті, вже інший олігарх продає актив вартістю понад 100 мільйонів доларів лише за 2 долари одній із компаній Ролдугіна.

Згідно з третьою схемою, компанія Ролдугіна отримала кредитну лінію на суму понад 500 мільйонів доларів від закордонної філії російського держбанку. При цьому компанія Ролдугіна, схоже, не надавала жодного забезпечення та не вносила застави під цю велетенську суму кредиту.

Загалом через компанії Ролдугіна пройшло понад 2 мільярди доларів. Чому відомі олігархи та фінансові організації переказували багато грошей офшорним компаніям, що належать віолончелісту? Ролдугін так і не зміг надати жодного розсудливого пояснення. Відповідь, на мою думку, полягає в тому, що віолончеліст виступає довіреною особою свого старовинного друга Володимира Путіна.

Схема з використанням довірених осіб розкриває головну дилему Путіна. Усім, хто стежить за новинами з Росії, відомо, що Путін любить гроші. Але президент може отримувати лише офіційну зарплату (приблизно 300 тисяч доларів на рік) і не може мати жодних інших активів, окрім тих, які він мав до вступу на посаду. Інакше будь-хто, хто отримав би його банківську виписку чи витяг з реєстру нерухомого майна, зміг би його шантажувати. Путіну це чудово відомо, оскільки він сам неодноразово вдавався до цієї тактики для усунення ворогів.

Тому Путіну потрібні люди-гаманці, які б зберігали його гроші, при цьому не залишаючи жодних електронних слідів, що ведуть до нього. Але ці люди мають бути вірними до гробу. У будь-якому мафіозному клані таких людей мало, бо довіра дорого вартує.

Для Путіна Ролдугін був одним із таких людей. З того моменту, як ці двоє, коли їм було ще по двадцять, зустрілися на вулицях Ленінграда, вони стали мов рідні брати. Ролдугін познайомив Путіна з його майбутньою дружиною, став хрещеником старшої доньки Путіна і вже багато десятиліть їх пов'язує міцна дружба.

З того часу, як Путін прийшов до влади, журналістам та урядам західних країн було відомо, що він став дуже багатим, але вони не могли зрозуміти, де він ховає гроші. Завдяки "Панамському архіву", вони змогли розгадати частину цього пазла.

Ця новина була потенційно важливою для нас. Якщо якимось чином виявиться зв'язок 230 мільйонів із Путіним через Ролдугіна, це стане переломним моментом.

Вадим пробив через нашу базу всі компанії Ролдугіна, згадані у статтях від 3 квітня, але нічого не вистрілило.

Однак перші статті лише підбурили інших журналістів до найглибшого вивчення "Панамському архіву", і за два дні маловідомий литовський сайт 15min.lt написав ще одну статтю про Ролдугіна. У ній повідомлялося, що у травні 2008 року (через шість місяців після афери з 230 мільйонами доларів) одна з компаній, пов'язаних із Ролдугіним, отримала 800 тисяч доларів із рахунку в литовському банку. Цей рахунок належав черговій конторці — "Делко Нетворкс".

Вадим ще раз перевірив нашу базу та знайшов у ній "Делко". В базі знайшлися і цей переказ у сумі 800 000 доларів, і доказ того, що ці гроші пов'язані з податковим розкраданням 230 мільйонів доларів. Залишивши Росію, вони пройшли через низку банків у Молдові, Естонії та зрештою опинилися в Литві.

Тепер ми змогли пов'язати злочин, який викрив і за який був вбитий Сергій Магнітський, з Ролдугіним, а через нього — з президентом Росії Володимиром Путіним.

Все стало на свої місця.

Коли Сергія було вбито, Путін міг притягнути винних до відповідальності, але не став. Коли світ вимагав справедливості щодо Сергія, Путін виправдав усіх, хто причетний до злочину. Коли 2012 року прийняли закон Магнітського, Путін у відповідь заборонив усиновлення російських сиріт американськими сім'ями. Ще до ухвалення закону в Америці уряд Путіна допомагав Дмитру Клюєву, засудженому мафіозі, і його консильєрі-радникові Андрію Павлову (обидва — приватні особи) з акредитацією на Парламентській асамблеї ОБСЄ в Монако для протидії закону Магнітського, наділивши їх статусом уповноважених.

Заради чого Путін зважився захищати цю купку продажних чиновників та злочинців?

Говорячи простою мовою, з особистої зацікавленості.

800 тисяч доларів із 230 мільйонів — це, загалом, дрібниця. Але потік таких сум незглибимий. Це все одно що отримувати 5 доларів за проїзд платною дорогою. Одна машина — це дрібничка, але з мільйона машин, що проїхали, набирається пристойний статок.

"Моссак Фонсека" була лише однією з сотень адміністраторів офшорних компаній. Якщо документація інших подібних фірм потече у відкритий доступ, то я впевнений, що ми виявимо інших довірених осіб Володимира Путіна, які також отримали частини з 230 мільйонів доларів. І це лише один серед тисяч і тисяч злочинів, які скоюються в Росії з того часу, як Путін прийшов до влади.

Ми бачили лише верхівку гігантського айсберга. Закон Магнітського передбачає, що активи тих, хто зневажає права людини в Росії, мають бути заморожені на Заході. У ньому також йдеться про невідхильні санкції щодо осіб, які збагатилися на афері з 230 мільйонами доларів. Те, що Путін порушує права людини, ніколи не заперечувалося, але тепер він потрапив і до другої категорії осіб, на яких поширюється дія закону.

Закон Магнітського поставив під загрозу все його багатство та владу, і від цього вся його злість. Його хрестовий похід проти закону Магнітського був не лише філософською суперечкою — він був суто особистою справою.

Ми справді знайшли його ахіллесову п'яту.

28. Кремлівська деза

Весна 2016 року За три дні до публікації "Панамського архіву" п'ять американських конгресменів у супроводі двох військових та кількох співробітників апарату Конгресу прибули до Москви.

Вони зупинилися в готелі "Рітц Карлтон" на Тверській, головній магістралі Москви. Переодягнувшись і залишивши валізи в номерах, вони спустилися до вестибюля, де на них уже чекав співробітник американського посольства, а на вулиці — три чорні "шевроле-субурбан". Ще не встигнувши прийти до тями після довгого перельоту, вони поїхали до Ради Федерації — верхньої палати законодавчих зборів Росії. Візит організував конгресмен-республіканець Дана Рорабахер — округ Ориндж, штат Каліфорнія. На початку своєї кар'єри Рорабачер був спічрайтером затятого борця з Радянським Союзом — Рональда Рейгана, але тепер на Капітолійському пагорбі за ним закріпилося прізвисько "улюблений конгресмен Путіна". Ніхто у Вашингтоні не знав, що спричинило таку сумну метаморфозу, але такою була реальність. 2012 року Рорабахер насправді підтвердив свою пропутінську орієнтацію, ставши одним із небагатьох, хто проголосував проти закону Магнітського.

У Раді Федерації конгресменів проводили до зали прийомів, де їх зустрічав Костянтин Косачов, голова комітету Ради Федерації у міжнародних справах, разом із кількома своїми колегами. Зустріч мала формальний характер і порушувала спільні питання: загальнополітичні та торговельні відносини між Росією та США та війну в Україні. Зустріч тривала майже годину, і після закінчення Косачов непомітно передав записку помічникові Рорабахера Полу Берендсу.

Косачов попросив Рорабахера та Берендса затриматися для приватної розмови, і Рорабахер погодився. Коли решта членів делегації спустилася до вестибюля, а Рорабахер і Берендс залишилися з Косачовим, до них відразу приєднався ще один чиновник — Віктор Гринь.

Гринь був не простим чиновником. Він був заступником генерального прокурора Росії Юрія Чайки та його найближчою довіреною особою. Саме Віктор Гринь був ініціатором посмертних звинувачень проти Сергія, внаслідок яких той став першим фігурантом кримінальних розслідувань в історії Росії, який помер до того. І саме за це у грудні 2014-го Гринь потрапив до списку санкцій уряду США відповідно до закону Магнітського.

Контррозвідка ФБР вже попереджала Рорабахера про те, що ним цікавляться російські спецслужби як потенційним активом. Він мав негайно піти, як тільки до розмови приєднався Гринь. Але він цього не зробив.

Ця зустріч не була формальною. Гринь передав Рорабахеру двосторінковий документ англійською мовою з позначкою "Таємно". Можна лише здогадуватися про те, що ще сталося на цій зустрічі, але за п'ятнадцять хвилин вони розійшлися.

Рорабахер і Берендс приєдналися до решти членів делегації, і на своїх "шевроле" всі вирушили в Спасо-Гаус (або особняк Вто́рова в Спасопесковському провулку), багато прикрашену резиденцію американського посла в центрі Москви, на офіційний прийом на честь їхнього приїзду.

Наступний день Рорабахера був заповнений новими зустрічами, зокрема з ще одним російським чиновником, який потрапив під санкції, — колишнім головою "Російських залізниць" Володимиром Якуніним. І знову ніхто інший із делегації на ній не був присутнім. Потім вся делегація вирушила до Варшави рейсом "Польських авіаліній ЛОТ", потім до Чехії, Угорщини та Австрії, і 12 квітня конгресмени повернулися до Вашингтона.

Через три дні без очевидного зв'язку з нещодавньою поїздкою до порядку денного Комітету iз закордонних справ Палати представників було внесено Глобальний закон імені Магнітського.

Глобальний закон Магнітського — це розширена версія початкового закону Магнітського, яка дозволила б уряду США заарештовувати активи та позбавляти віз порушників прав людини та клептократів із будь-якої країни світу, а не лише з Росії. Законопроєкт уже отримав одноголосне схвалення Сенату. Розгляд у Комітеті із закордонних справ Палати представників був наступним етапом перед тим, як він надійде на голосування до Палати представників, де його, напевно, прийняли б.

Світовий закон значно розширював спадщину Сергія. Щоразу, коли Сполучені Штати вводитимуть санкції проти порушника прав людини з будь-якої країни світу, це буде своєрідним нагадуванням не лише про ту високу ціну, яку заплатив Сергій, а й про роль Росії у його вбивстві. Для нас було дуже важливо, щоб цей законопроєкт став законом.

Приблизно через тиждень після повернення Рорабахера до Вашингтона мені зателефонував Кайл Паркер.