Читати книгу - "Любовні елегії. Мистецтво кохання"

Чи до своїх таємниць її підпускає, дізнайся,

   Чи в тій прихованій грі з нею вона заодно.

І, якщо так, її чимось купи чи пообіцяй щось:

   Схилиш її на свій бік — легко досягнеш мети.

Час підбери (й лікарі роблять так), коли твоя любка

   Без намовляння твого візьме принаду з гачка;

Візьме ж охоче тоді, коли солодко, гоже їй буде,

[360]   Як на врожайній землі — повному сили зерну.

Бо як ні туги, ні болю нема — наче ширяться груди,

   Спритна Венера тоді влесливо входить у них.

Поки зажурений був Іліон{170} — ворогам не давався,

   А звеселивсь — і коня, повного зброї, прийняв.

От в господині суперниця є: маєш добру нагоду

   Їй посприяти, щоб тій гідно помстилась вона.

Зранку, при зачісці ще, нехай господині служниця

   Скаже потрібне слівце: в поміч вітрилу — весло.

Потім, немовби собі, а не їй, нехай прошепоче:

[370]   «Кривдою кривду таку ледве чи сплатиш ти їй».

Хай і про тебе шепне, переконливе щось приточивши, —

   Сохне, мовляв, од жаги, розум потьмаривсь йому.

Квапся, вітер лови, поки, дме й не опало вітрило:

   Гнів — мов тонесенький лід: мить — і водою спливе.

Може, подумаєш тут: «Чи не звабити й служку гарненьку?» —

   Це небезпечна, скажу, і непродумана гра,

Бо заохотиш не всіх: та — дбатиме про господиню,

   Інша — про себе: тебе схоче собі зберегти.

Править лиш випадок тут. І хоч доля сприяє сміливим,

[380]   Ще раз і ще раз кажу: на небезпеку не йди!

Не стрімчаками вестиму тебе, не до прірви скерую,

   Ступиш на стежку мою — пастки уникнеш на ній.

А причарує-таки, як листи буде брати й давати,

   Мила служниця тебе тілом, не ділом лише, —

Все ж господиню спершу здобудь, а її — вже потому:

   Не від служниці-бо слід розпочинати любов.

Добре ще зваж на одне (якщо віриш моєму мистецтву —

   Ну, а на вітер, затям, слів не пускатиму я):

Взявся за діло — доводь до кінця. Служниця не зрадить,

[390]   Хай лиш відчує сама частку й своєї вини.

Птах, чиї крила у клею в’язкім, не зів’ється під небо,

   Вбіг у тенета кабан — більше в чагар не шугне.

Риба, піймавшись на гострий гачок, не гулятиме в морі,

   Звабив — довершуй свого і переможцем відходь!

Отже, не зрадить, кажу, коли спільну відчує провину,

   Про господиню ж усе з уст її знатимеш ти.

Лиш не обмовся комусь! Не обмовишся — буде й служниця

   Радо звіщати тобі, де лиш яка новина.

Знай: помиляється той, хто певен, що тільки на полі

[400]   Й морі догідний для дій треба зауважити час:

Як не щодня ми зерно довіряємо ниві примхливій,

   А зеленавій воді — вигнуте дно корабля,

Так не щодня на гарненьких дівчат полювання успішне:

   Часто вдається воно тільки в означений час.

Хай це народження день, хай календи{171}, що ними Венера

   Тут же за Марсовим свій, всміхнений, місяць веде,

Хай це той день, коли цирк виставляє не звичні прикраси,

   А полонених вождів подиву гідні дари, —

Діло облиш! Підступає зима, нависають Плеяди,

[410]   В хвилю пірнути спішать ніжні зірки Козенят.

Час одпочинку тоді. Хто довіриться морю в ту пору —

   Той на уламках судна душу заледве спасе.

Краще почни з плачевного дня, коли в Аллії води{172}

   В пам’ятній битві із ран римська вливалася кров.

Чи з неробочого, сьомого, дня, що його шанувати

   Від найдавніших часів звик палестинський гебрей.

Острах священний, однак, — уродини любки твоєї:

   З ним — подарунки, а це — чорний для вбогого день.

На співчуття й не надійсь: усього доможеться жінка,

[420]   Щоб обібрати того, хто умліває з жаги.

Прийде до неї торговець-хитрун (чує носом зарібок),

   Крам розкладе. «Ну то що? Що б ти мені підібрав? —

Мила на тебе зирне. — Яку б обрав ти окрасу?»

   Потім пригорне тебе, далі вже, звісно: «Купи!»

«Цей подарунок, — додасть, — мені милим буде надовго:

   Що лиш у мріях було, нині саме йде до рук!»

«Грошей, — замнешся, — не взяв…» — під розписку взяти попросить.

   І пожалкуєш, що ти — серед письменних людей.

Ну а захочеться їй не лиш раз на рік народитись —

[430]   Буде тобі вже не день для подарунків, а дні.

Ще ж, буває, схлипне: я кульчик, мовляв, загубила — 0

   Шкода велика, бо він був з камінцем дорогим.

Ще й позичають не раз, а позичивши, не повертають —

   Ні тобі грошей, ані — ласки-віддяки взамін!

Хай би сто язиків, сто уст мав — та не зумів би

   Викласти тут до кінця кляте мистецтво повій.

Звірся спочатку гладкій, покритій воском табличці,

   Звірся — й намацаєш брід, віск порятує тебе.

З лестощів різних почни, із слів, що коханцям віддавна

[440]   Знані, й слізних благань, хто б ти не був, не жалій!

Випросив Гектора, сина, Пріам — ублагавши Ахілла;

   М’якне й розгніваний бог, чуючи просьбу палку,

Про обіцянки тоді пам’ятай, обіцянка не шкодить:

   Скільки ж то багатіїв — від обіцянок самих!

Той, хто повірив хоч раз, не покине надії, богині,

   Бо, хоч оманлива, все ж — добре нам бути при ній.

Дав подарунок — а любка тебе ще й покинути може:

   Що забажала — взяла, втрата вже їй не грозить.

А не даси — їй надія шепне: «Іще ж подарує…»

[450]   Так рільника з дня на день дурить безплідна рілля.

Так і завзятий у кості гравець, щоб лиш не програти,

   Все