Читати книгу - "Врятуй мене, якщо зможеш , Еммі Берн "

Міла 

Мені вдається втекти не поміченою, та я швидко біжу до школи Луни. По дорозі наростає паніка, головне щоб мене не помітили люди Левицького. Я тільки попрощаюсь з сестрою, а тоді поїду геть, з цього міста та навіть області. Можливо вдасться дістатись кордону, та покинути цю країну. Подалі від усіх, якщо я тут нікому не потрібна, то для чого тут залишатися.

Серце боляче ниє, я дійсно прив'язалась до Паші, та я зможу заставити своє серце замовкнути. Добре що ми не зблизилися дуже сильно, тоді було б набагато важче.

Ловлю попутку, та за 10 хв, доїжджаю до школи. Дякую жінці яка мене підвезла, та біжу до школи.

— Доброго дня, ви куди? – запитує охоронець, не пропускаючи мене у середину. Він новенький, напевно тому зупинив.

— Доброго дня, мені потрібно поговорити із Луною Сіховською – ввічливо відповідаю, та дивлюсь як він передає по рації, щоб закликати сестру.

Хвилювання наростає із кожною секундою очікування. Як вона мене сприйме, буде сваритись, чи навіть слова не скаже. Я так сильно скучила за нею. Моє серце завжди з нею, як би вона до мене не ставилась.

Двері відчинилися, та я помічаю усміхнену Луну. На серці одразу ж з'являється тепло, вона рада мене бачити.

Роблю крок на зустріч, та вона виставляє руку, щоб я не підходила ближче до неї. На серці стає боляче, але я продовжую усміхатись, не прогнала і це добре.

— Луна, я так скучила сонечко. Дозволь тебе обійняти – тремтячим голосом запитую, та вона тільки махає головою що ні.

— Як тобі сімейне життя? Чула вам довелося переїхати. Як свекруха сприйняла? – у її очах скільки осуду, а у голосі призирства, що я роблю крок назад.

— Луна, так не можна. Я твоя сестра, та навіть із чужими. Сонечко, не варто сміятись з такого – промовляю, вона це говорить через образу на мене.

— А зраджувати сім'ю можна сестро? Нарешті ти згадала за мене, навіть на весілля не запросила. Що твій чоловік тебе нарешті вигнав. Правильно хто ж зрадницю полюбить – закладаючи руки на грудях з посмішкою відповідає Луна.

— А ось і твій ще один знайомий – махаючи рукою весело сказала сестра, я обернулась, щоб побачити хто там. Та застигла від жаху, Левицький.

Переводжу шокований погляд на сестру, вона продовжує переможно посміхатись. У очах я не бачу любові до себе, це вибиває мене. Замість того щоб тікати, я подовжую стояти та дивитись їй у очі.

— За що? – тихо запитую, сил на більше не вистачає.

— Щоб ти дізналась, як це коли тебе зраджують. Не думаю що тебе, ще хтось колись візьме після такого заміж – відповідає сестра.

Фізично відчуваю його наближення до себе, нарешті здоровий глузд бере контроль над тілом, і я починаю швидко бігти. Не звертаю увагу на біль у нозі, та позаду чую тільки сміх Луни.

Біль у грудях ламає все у середині, на очах сльози відчаю. Я не вірю що вона могла так вчинити зі мною, це вже не моя маленька дівчинка.

Мене боляче штовхають у спину, і я падаю на землю.

— Чому ти завжди від мене тікаєш, квіточко? – весело запитує, а я тільки зараз розумію яку вчинила помилку коли втекла.

— Тому що ти виродок, біля якого навіть дихати повітрям не хочеться – шиплю, та встаю на ноги. Не дочекається бачити мого страху, я зможу за себе постояти.

— Подивимось як ти будеш стогнати піді мною, потім скажеш хто був кращий – фу, виродок. Кривлюсь на його слова, лиш одна думка що це чудовисько до мене доторкнеться, викликає у мене крижані мурашки.

— Таке чудовисько як ти, ніколи не зрівняється із моїм чоловіком. А ще ти до мене не доторкнешся, я вб'ю тебе швидше – шиплю, та роблю крок у бік, можливо мені вдасться втекти.

— Хочу на це глянути. Я вже тобі казав, що ти моя – заробивши корок до мене, прогарчав Левицький, та боляче схопив мене за руку.

Я намагалась вирватись, поки він мене тягнув до своєї машини, кричала та це не допомагало. У школі стільки охорони, а ніхто не вийшов по допомогу, та навіть у поліцію не подзвонив. На сходах я помітила Луну, яка все ще стояла та посміхалась. Коли наші погляди зустрілися, вона помахала мені на прощання, та пішла геть. А я опинилась у машині із Левицьким, повністю спустошена.

Поки ми їхали я мовчала, мені не хотілося ні огризатись, ні тим більше простити про помилування. У думках був Паша, цікаво він дізнався що я втекла, можливо він буде мене шукати, а якщо тільки зрадіє що я зникла. Напевно другий варіант більш реальний.

— Язик проковтнула? Чи ти вже уявляєш як будеш задовольняти мене? – кинувши на мене короткий погляд, запитує, а мене ледь не знудило від його слів.

— У твоїх снах – шиплю, та відвертаються до вікна ховаючи сльози.

— У моїх снах, ти кожної ночі зі мною – фу.

Далі ми їхали мовчки, по дорозі я зрозуміла, що ми їдемо до його дому. На душі пустота, я навіть не будувала планів втечі, мені просто байдуже. Заїжджаючи на територію, я помітила багато охорони. Страшно що сам зі мною не справиться. Усміхаюсь, коли згадую як вдарила йому по члені.

— Нарешті ти усміхнулася, я знав що тобі сподобається

— Згадала, як поставила тебе на коліна. Напевно я сильно принизила тебе цим, хоча, чому я? Природа зробила це першою – шиплю, та дивлюсь як спирається посмішка з його обличчя.

— Сука. Знаєш, я думав пожаліти тебе, але я зроблю те що обіцяв твоєму чоловікові. Спочатку трахну сам, тоді віддам охороні, а вже після них, здам у бордель – гарчить мов звір, ось чому я не можу помовчати.

Паша мені про це не говорив, можливо тому він одружився зі мною. Я така дура.

Відповідати мені більше не хочеться, тому мовчки сиджу та дивлюсь як він виходить з машини, а тоді йде до мене. Знову боляче хапає мене за руку, та тягне за собою у будинок.

У середні також багато озброєних людей, він до війни готується? Левицький штовхає мене, і я болюче падаю на підлогу. Дивлюсь як він дістає із кишені телефон, та набирає когось.

— Уважно слухаю – голос Пані заставляє моє серце битись дуже швидко. Вони розмовляють, а я намагаюся заспокоїти своє серце