Читати книгу - "Після війни. Історія Європи від 1945 року"

Müller, Jan-Werner. Memory and Power in Post-War Europe: Studies in the Presence of the Past. Cambridge: Cambridge University Press, 2002.

Nossiter, Adam. The Algeria Hotel: France, Memory, and the Second World War. Boston: Houghton Mifflin, 2001.

Polonsky, Antony. «My Brother’s Keeper?» Recent Polish Debates on the Holocaust. New York: Routledge, 1990.

Presser, J. Ashes in the Wind: The Destruction of Dutch Jewry. London: Souvenir Press, 1968.

Rousso, Henry. The Vichy Syndrome: History and Memory in France since 1944. Cambridge, MA: Harvard University Press, 1991.

Todorov, Tzvetan. Hope and Memory: Lessons from the Twentieth Century. Princeton: Princeton University Press, 2003.

Utgaard, Peter. Remembering and Forgetting Nazism: Education, National Identity, and the Victim Myth in Postwar Austria. New York: Berghahn Books, 2003.

Ілюстрації

Дитина йде повз викладені вздовж дороги трупи сотень колишніх в’язнів концентраційного табору Берген-Бельзен. Як і більшість дорослих німців у післявоєнні роки, хлопчик відводить погляд.

Німецькі солдати, яких привселюдно повісили в Києві в 1946 році, визнавши винними у воєнних злочинах. Незважаючи на неоднозначні мотиви радянської влади щодо влаштування післявоєнних судів і страт, жахливі злочини, скоєні німецькою армією, СС та їхніми місцевими колаборантами, були цілком справжніми.

Дража Михайлович, лідер югославських четників — (націоналістичного) руху Опору — перед воєнним судом у червні 1946 року. Для партизанів-комуністів четники становили майже таку саму велику загрозу, як і іноземні окупанти: після війни Тіто безпощадно з ними розправився. Самого Михайловича розстріляли 18 липня 1946 року.

Француженку, звинувачену в «горизонтальній співпраці» з німецькими окупантами, поголили та ведуть містом Лаваль через декілька годин після того, як його звільнили американські війська в серпні 1944 року. Тисячі жінок у Франції, Бельгії та Нідерландах були покарані подібним чином.

Жінки в Лондоні стоять у черзі по вугілля в розпал суворої зими в лютому 1947 року. Нестача палива була такою гострою, що більшість цих жінок мали чекати увесь день на те, щоб забрати свою тижневу норму. Візочки для того, щоб везти вугілля, а не немовлят.

Мати з дітьми отримує соціальну допомогу в Стратфорді, східному районі Лондона, 6 серпня 1946 року — у перший день видачі після її запровадження. Післявоєнні європейські держави добробуту здійснили справжню соціальну революцію, кардинально покращивши життєві можливості і середнього, і робітничого класу.

Допомога Маршалла,

а) Перша доставка карибського цукру 3 лютого 1949 року в рамках допомоги Маршалла, яку на лондонському причалі зустрічають міністр- лейборист Джон Стрейчі (ліворуч) та Елмер Голмгрін, представник Плану Маршалла (у центрі).

Допомога Маршалла,

б) Афіни, Різдво 1949 року: хліб, спечений з «борошна Плану Маршалла», роздають грецьким сиротам. Навіть у збіднілій Греції підняття духу завдяки Плану Маршалла було щонайменше так само важливим, як і його матеріальний внесок в економічну відбудову.

Допомога Маршалла,

в) «Народи світу не хочуть повторення лих війни» — Й. Сталін (гвинтівка та яйця запаковані в документ із позначкою «Північноатлантичний пакт»). Зверніть увагу, що західні союзники СРСР ідуть під французьким транспарантом.

Чехи зібралися 25 лютого 1948 року на Вацлавській площі в Празі, щоб послухати, як Клемент Готвальд оголошує про створення нового уряду. Зауважте розмаїття протилежних емоцій серед присутніх — комуністичний переворот у жодному разі не викликав усезагального розпачу.

Портрет Йосипа Броза Тіто прикрашає будівлю в Белграді, липень 1948 року. Сталін припинив відносини з комуністичною Югославією навесні 1948 року не через її політику, а розізлившись на непідкорення Тіто, його культ особистості та дедалі більший виклик монополії Москви на комуністичну владу.

Американський літак приземляється в берлінському аеропорту Темпельгоф, червень 1948 року. Берлінська блокада, яка тривала одинадцять місяців, була великим стратегічним прорахунком Сталіна: вона розвіяла ілюзії щодо нейтралітету, змусила західних союзників узяти на себе зобов’язання щодо Берліна та пришвидшила створення НАТО.

Присутні під час створення. Зліва направо: Дін Ачесон, державний секретар США та ідейний натхненник політики «стримування»; Ернест Бевін, післявоєнний міністр закордонних справ Великої Британії, чиєю ідеєю став Атлантичний Альянс; Робер Шуман, французький державний діяч, який запропонував створити Європейську спільноту вугілля та сталі.

Соціалізм із людським обличчям: «дідусь Сталін» на демонстрації в Москві, 1949 рік. «Він нагадав мені тиранів Відродження: жодних принципів, будь-які методи, але ніяких епітетів — завжди “так” або “ні”, хоча вірити йому можна було, тільки якщо це було “ні”». (Клемент Еттлі, прем’єр-міністр Великої Британії)

Повстання в Східному Берліні 17 червня 1953 року стало в Радянському блоці першим виявом того, що народ може «втратити довіру до уряду». Варіант «розпустити народ та обрати собі інший» (як саркастично запропонував Брехт) виявився недосяжним, хоч і не тому, що погано намагалися.

Ласло Райк (у центрі) в останній день суду над ним, 23 вересня 1949 року. Як міністр внутрішніх справ і комуніст Райк сам був відповідальний за смерть багатьох невинних; але суд над ним та подальша страта перетворили його в очах наступних поколінь на мученика.

Робітники в радянському ГУЛАГу, орієнтовно 1952 рік. Того року, на піку другого сталінського терору, в радянських трудових таборах утримували 1,7 мільйона в’язнів, у трудових колоніях — ще 800 тисяч, а 2 753 000 — у «спеціальних поселеннях». «Звичайним» терміном у ГУЛАГу були 25 років.

Жан-Поль Сартр милується рідкісними книгами в Національній бібліотеці в Ленінграді, 23 червня 1954 року. У той час Сартр захоплювався комунізмом радше через романтичні ілюзії (та нелюбов до Америки), аніж через ідеологію; але в подальші десятиліття це захоплення заплямувало його міжнародну репутацію й притлумило його післявоєнне інтелектуальне сяйво.

Реймон Арон (ліворуч) відвідує радіо «Вільна Європа» в Мюнхені в 1952 році. (Праворуч — Франк Мунк,