BooksUkraine.com » Фентезі » Череп, що шепоче, Джонатан Страуд 📚 - Українською

Читати книгу - "Череп, що шепоче, Джонатан Страуд"

28
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Череп, що шепоче" автора Джонатан Страуд. Жанр книги: Фентезі. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 35 36 37 ... 93
Перейти на сторінку:
навіть якщо це призведе...

Я поглянула на неї:

— До чого?

— До вбивства, — вона втішено поглянула на нас. — Тюкнути по голові, чи перерізати горлянку, чи задушити. А потім забрати їхнє добро собі. Ось такі в них правила гри. Чого це ви так поблідли? Невже це вразило вас? — вона вишкірила зуби в посмішці. — Оцей Карвер — саме з таких, один з найжадібніших. Він убивця. Я зустрічала його в таких місцях, як оце, й можу сказати, що від нього аж віє злобою.

— Віє злобою? — перепитав Локвуд. — Що ти маєш на увазі?

— Важко сказати. І очі в нього так блищать, і губи так стулені... і навіть стоїть він по-особливому. Я бачила, як він мало не вбив якось чолов’ягу — тільки за те, що той насмішкувато подивився на нього.

Ми трохи помовчали.

— Нам казали, що він рудоволосий, блідий і завжди ходить у чорному, — врешті зауважила я.

— Так. А ще кажуть, ніби в нього татуювання. Дуже прикметні.

— Дуже прикметні? — перепитала я. — Які ж?

— Не скажу. Ви ще надто молоді.

— Ми ж боремось із привидами-вбивцями щоночі! Як ми можемо бути «надто молоді»?

— Ну, якщо ви не здогадуєтесь, то ви й справді ще недоростки, — відповіла Фло. — Ось, до речі, й ваша риба. А мені ще кави... дякую, любонько! І підсипте ще цукру в цукорницю...

— Невже всі торговці артефактами — злодії, сміттярі та вбивці? — запитала я, коли офіціантка пішла. — Ваша робота, здається, не дуже весела!

Костомаха-Фло вирячилась на мене:

— Та невже? А ваша, гадаєте, веселіша? Чи от їхня, скажімо? — вона кивнула в бік нічних вартових, що втомлено сиділи за своїми столиками. — Красно дякую! Бути на побігеньках у великих корпорацій? Стояти з цією триклятою палицею холодними ночами й виглядати Спектри? Я вже краще під мостом потиняюсь. Чухатиму собі сідницю й дивитимусь досхочу на зорі!

— Я розумію тебе, — зітхнув Локвуд.

— Авжеж! Ти ж учень Сайкса-Копача. Він навчав тебе як слід. Будь незалежним і танцюй під власний барабан!

— Ти щось знаєш про Локвудового наставника?!

В моєму голосі водночас пролунали образа й подив. Ця бруднуля знала про Локвудове минуле набагато більше, ніж я.

— Еге ж, — відповіла Фло. — Знаю. Люблю читати газети, перш ніж підтертись ними.

Я заціпеніла зі шматочком риби на виделці. Локвуд опустив руку з грінкою.

— Жаль бідолахи Сайкса, — незворушно провадила Фло. — Але я чула про успіхи вашої компанії. Тому ДЕПРІК спересердя й дряпається на стіну. Через те я й допомогла вам цієї ночі...

— Тобто ти будь-що допомогла б нам? — здивувалась я. — Навіть без прогулянки болотом?

— Атож!

— Що ж, хороша новина...

— А тепер розкажи наїм, хто такий Вінкмен, — утрутився Локвуд. — Щось я вже чув про нього...

Фло взяла в офіціантки другу чашку кави й повну цукорницю:

— Вінкмен... Джуліус Вінкмен. Один з найвідоміших перекупів краденого в Лондоні. Дуже небезпечний чолов’яга. Має крамничку в Блумсбері. Зовні — поважний добродій, але охоче подивиться на те, що ви колись викопали на кладовищі, чи поцупили з садиби в Мейфейрі, чи добули ще якимось потаємним чином. Пропонує — щедро, продає — швидко, живе — далеченько. У нього покупці по всьому Лондону — ті, що платять готівкою й не питають зайвого. Якщо річ, потрібна вам, зараз у Джека Карвера, він насамперед понесе її до Вінкмена. А Вінкмен купить її і влаштує таємний аукціон, зібравши там своїх найкращих клієнтів. Тільки й думає, як збільшити свої прибутки.

Локвуд тим часом уже спорожнив свою тарілку.

— Дякую. Тепер у нас є хоч що-небудь. До речі, де вона — ця крамничка в Блумсбері?

Фло стенула плечима:

— Ти краще не потикайся до цього Вінкмена, Локі. Він ще гірший за Карвера. Хто йому переходить дорогу, з того не знаходять і решток. Дружина його — така сама відьма, а синочок — справжнісінька Божа кара. Обминайте цю сімейку — ось вам моя порада.

— І все-таки мені потрібна його адреса, — Локвуд постукав пальцями по скатертині. — Де відбуваються ці таємні аукціони?

— Не знаю. Вони ж таємні! Місце щоразу змінюється. Хоча я можу дізнатись, якщо ці хлопці з «Фіттес» залишили на вулицях хоч одного торговця артефактами...

— Це було б чудово. Дякую, Фло, ти нас справді виручила! Люсі, в тебе завжди є гроші, — можеш піти заплатити?

А ще, — він поглянув у бік дошки з оголошеннями, — позич у них олівець і попроси аркуш паперу.

13

Антикварна крамниця в Блумсбері, відома також як «заклад Вінкмена», стояла на Овл-Плейс — вузенькій вуличці між Коптик-стріт і Мьюзеум-стріт, у центрі Лондона. То була крива, занедбана вуличка лише з трьома комерційними закладами: піцерією на розі Коптик-стріт, кабінетом китайського «цілителя душ», невеличкі двері якого причаїлись під дашком з бамбука й паперу, і, нарешті, широкою будівлею з двома великими вікнами, де й містилась антикварна крамниця.

Вікна виступали вперед, відбиваючи світло своїми діамантово-прозорими шибками. Всередині було темно, та з цієї пітьми виступали деякі речі: статуя грецького вершника на коні з відламаним копитом, римська ваза, комод з червоного дерева, японська маска привида з широченною усмішкою — й таке інше. До дверей було приклеєно список кредитних карток, що приймаються тут, і розклад роботи, зокрема й після комендантської години. Ні ґрат, ні будь-якого іншого захисту на дверях не було: напевно, подружжя Вінкмен, що мешкало поверхом вище від крамниці, не бачило в цьому потреби.

Наступного дня після нашої зустрічі з Костомахою-Фло, десь чверть на четверту, двоє підлітків-туристів, сьорбаючи з картонних стаканчиків кока-колу, звернули з сонячної Мьюзеум-стріт у цю тінисту вуличку. На дівчині була футболка з рекламою «Справжніх мисливців за привидами», легенька спідниця до колін і босоніжки; на хлопцеві — синя бавовняна сорочка, мішкуваті шорти й кросівки. Очі підлітків ховались від сонця за великими темними окулярами; обоє дорогою гучно сміялись і жартували.

Проминувши кілька дверей, вони ніби знічев’я зупинились перед вікнами антикварної крамниці й трохи постояли там, розглядаючи запилюжені цікавинки у вітрині. Хлопець грайливо штовхнув дівчину під ребра й показав на двері. Дівчина кивнула. Туристи разом подалися до дверей і зайшли всередину.

1 ... 35 36 37 ... 93
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Череп, що шепоче, Джонатан Страуд», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Череп, що шепоче, Джонатан Страуд"