Читати книгу - "Коли світ говорить шепотом, Love"

Сьогодні мама вперше повела мене туди, де немає стін. Де небо — не шматочок за вікном, а велике, живе і глибоке.

Ми приїхали до лісу. Мама каже, що він ще з її дитинства. Колись вона бігала тут босоніж, ховалась за стовбурами дерев і вигадувала казки. Тепер вона тримає мене на руках і шепоче:

— Ось, знайомся. Це твій перший ліс.

Він пахне вогкістю, хвоєю і сонцем, що пробивається крізь листя. Я ще не знаю цих слів, але я знаю цей запах — він глибокий, як подих.

Пташка щось вигукує згори. Листок падає біля моєї ручки. Мураха біжить по корі. Я дивлюсь широко розплющеними очима. І здається, що весь світ зараз — це дотик маминої долоні та шелест дерев над головою.

Ми сідаємо на ковдру. Мама кладе мене біля себе, нахиляється і каже:

— Це місце пам’ятає, як я була малою. Тепер воно побачило тебе.

Я не можу сказати їй, як сильно мені тут добре. Але моє дихання вирівнюється, очі блищать. І вона розуміє. Бо ми вже вміємо чути одне одного — без слів.

Ліс навколо — наче величезне серце, що б’ється повільно й спокійно. І ми — в самому його центрі.

---