Читати книгу - "Картограф, Віталій Механік"

Геолог Кевін, одягнутий у коричневу захисну робу з чипованими нашивками індивідуальних даних, порався біля аналізатора порід. Стрункий і коротко стрижений чоловік мав правильні європейські риси обличчя, блакитні очі й великі вуха. В правому стирчала кліпса зв’язку, а в лівому датчик самоконтролю. Темно-сіра киснева маска щільно закривала ніс і рот. Дванадцятигодинний абсорбційний фільтр свіжий. В кишені роби лежали два запасних, тож можна працювати, не звіряючись з часом. Тривала практика показала, що ті фільтри — найкращий мобільний варіант, бо тягати на спині хімлабораторію для безперервного очищення повітря в умовах підвищеної гравітації не дуже комфортно.

Вантажний дрон стояв поблизу на галявині, підім’явши під себе соковите й ламке червоно-оранжеве, в чорних крапинках, листя бонівії гігантської. Трохи далі густий ліс поступався жовтим скелястим виступам вулканічної кальдери.

До бази по прямій виходило вісімдесят чотири кілометри. Знайти б скоріше бодай бідненьке родовище сірчаного колчедану, завантажитися й повернутися. Кевін остерігався нападу, проте більше напружував сам ліс. Дикий, похмурий, загрозливий. Раз у раз поглядаючи на зарості, що вкривали горбки, Кевін дивувався байдужості розвідників Орвіна і Спайсі, котрі повлягалися на м’яке листя й мирно дрімали.

Помічник Гібер десь пропав.

— Де ти подівся? — покликав через кліпсу геолог.

— Андроїда контролюю. Він у яму вліз, — відізвався помічник.

— Обережніше там. Розмітка готова? — геолог нервував. Тривалість дня на Оффі дві з половиною земних доби. Ніби нікуди поспішати, проте час збігав швидко, а треба ще встигнути зняти верхній шар ґрунту. Ідеально впоратися до темряви. Але хтозна-як воно піде. Можливо, доведеться згорнути роботи й перелетіти в інше місце. Серед чотирьох перспективних це найближче до бази.

— Ще ні. Треба нижче. Там схил пологіший.

— Аби сірка була. Розберемося, — Кевін трохи заспокоївся, настроюючи апаратуру. Коли всі датчики з’єднаються в локальну мережу, чоловік зазирне під землю й подивиться на корисні копалини.

Згадувати минулу ніч не хотілося, але думки весь час крутилися навколо переполоху. Люди тремтіли в очікуванні «судного дня», вимолюючи в долі шанс дожити до ранку.

Трол Вегер мав рацію: броньовані важкі істоти прорвали захист і таранили стіни бази. Лазерні турелі швидко перегрілися й зупинилися для охолодження, не завдавши серйозної шкоди тварюкам, які, напевне, відчули слабкість прибульців, тому пішли по сліду розвідників, а потім влаштували погром у майстерні й на складі. Рознесли й поламали все, що можна, проте акумуляторні батареї нічним мародерам не дісталися.

Бедлам припинився, коли Трол відправив чотирьох розвідників на дах з вибухівкою. Дозовані заряди прогриміли у двох місцях. Після того — тиша. Вранці виявили жмутки дивної волокнистої шерсті й трохи синьої маслянистої рідини. Знахідки забрали вивчати, тож Кевін не мав уявлення про результати.

Андроїд-копач, склавши руки-ковші, блимав жовтими камерами, крутив пласкою головою направо-наліво, скануючи ліс і доповідав геологу по радіоканалу про відсутність чималих живих об’єктів.

Пілот Айс, напівлежачи в кріслі квадрокоптера, слухав музикальну композицію та зрідка кусав п’ятишарову галету, начинену овочами й м’ясом. Він і розвідники поводилися наче відпочивальники в міському розважальному парку, геть забувши про безпеку.

Десь у лісі точилася боротьба. Про це доповів копач. Але тим звірятам було не до двоногих виродків, котрі впали з неба й риють землю. У місцевих є набагато важливіша програма виживання, де кожен сам за себе, а вирвати ласий шматок у сусіда — святе. Та сусід не пробачив образи, і ось вже клубок, сплетений з двох пухнастих «килимків», злетів з дерева й покотився в бік геолога. Прямо біля ніг тваринки влаштували криваві розборки. Вереск стояв дикий, сеча летіла струменями, шерсть падала клаптями. Маленькі довгасті щелепи кусали вушка, лапки, хвости, а коли Кевін пхнув ногою тих забіяк, «білки» накинулися на людину.

Схопивши металеву трубку, геолог огрів обох по смугастих коричнево-зелених спинках, чим заспокоїв «милих» звірят. «Білки» дременули геть, піднявши вгору пишні хвости й на прощання проверещали погрози, мовляв, почекай, ми повернемося.

Бійка істот розслабила геолога, страхіття випарувалися, присмерк у лісі наче подобрішав, а за кожним стовбуром не ввижався хижак, що готується напасти, аби закусити інопланетним делікатесом.

— Фу-у-у-у, привидиться ж таке. Кому ми потрібні? Звірі до бази підбираються, — Кевін забув, що помічник все чує.

— Ти про нічну пригоду? — озвався Гібер.

— Коли закінчиш?

— Останній датчик поставлю й можна починати.

— Сповістиш, — геолог приліг, зручно вмостившись на м’якому листі.

— Готово, — радісно доповів помічник, не давши Кевіну поринути в примарний світ сновидінь.

Геолог, відсунувши маску, попив, солодко позіхнув, позаздривши пілоту й розвідникам. От кому гарно живеться в паркому кліматі Оффи. Перший довіз та відпочиває, а другі постійно відпочивають. Освіживши водою лице, Кевін перевірив кількість встановлених датчиків. Двадцять два. Вірно. Тепер об’єднати в контур. Метали реагують на різні частоти, з мінералами трохи складніше, але з’ясувати начинку надр геолог зможе. Потім андроїд зробить кілька глибоких шурфів і… З пласкої скриньки вискочило віяло променів, утворивши кубічну картинку. В тому кубі різними кольорами позначалися геологічні напластування глибиною до ста метрів. Світла пляма ближче до центру давно згаслого вулкана одразу привернула увагу Кевіна.