Читати книгу - "Світова гібридна війна: український фронт"

За останній час значно зросла і повністю видозмінилася міжнародна конкуренція транспортних систем. Цьому сприяло зменшення регулюючої й водночас обмежувальної ролі держави (лібералізація законодавства, приватизація портів), бурхливе зростання і процес глобалізації світової торгівлі і, як наслідок, — значне зростання міжнародних перевезень, розвиток логістики і технологічного прогресу в галузі. Транспортна система сьогоднішнього дня покликана не лише забезпечувати перевезення товарів і послуг, а комплексно задовольняти вимоги клієнтів до характеристик транспортно-­логістичних процесів у межах ланцюгів поставок, утримувати існуючий вантажопотік, а також завойовувати новий, успішно ведучи конкурентну боротьбу як на внутрішньому, так і зовнішньому ринках за рахунок якісного вдосконалення логістичних послуг та розширення інтеграційних зв’язків з транспортними системами інших країн.

Нині ми змушені констатувати повну невідповідність Транспортної стратегії Украї­ни на період до 2020 р.[59] новим політичним, економічним, фінансовим, енергетичним, екологічним, технологічним, законодавчим та іншим вимогам сьогодення. На тлі загострення конкуренції між краї­нами за транспортно-­логістичне домінування, за можливість долучитися до процесу транспортного обслуговування потреб світової торгівлі на магістральних напрямах руху вантажопотоків Украї­на продовжує керуватися застарілими дороговказами, які не працюють в умовах довготривалої економічної кризи, військового конфлікту на сході краї­ни, розпочатих широкомасштабних структурних реформ, зміни стратегічних партнерів на міжнародній арені.

Транспортна стратегія Украї­ни на період до 2020 р. не враховує європейський вибір Украї­ни, формалізований у ратифікованій Угоді про асоціацію Украї­ни з ЄС у 2014 р.[60] та створенні зони вільної торгівлі з ЄС з 1 січня 2016 р., не бере до уваги обмежувальні санкції РФ щодо україн­ського експорту і прямого транзиту територією Росії, не враховує змін, що відбулися у функціонуванні націо­нальної транспортної системи у зв’язку із корпоратизацією Укрзалізниці, початком реформування системи управління автодорогами загального користування, спрощенням регуляторної системи та зменшенням впливу держави на розвиток ринку транспортних послуг. Вона залишилася декларативним документом, не набувши розвитку в конкретних програмах, і дуже опосередковано втілюється в реформах транспортного сектору.

Отже, сьогодні існує суспільний запит на появу нового комплексного документа — Транспортної стратегії Украї­ни на період до 2030 р., що визначить принципи, напрями та пріоритети транспортної політики нашої держави на наступні 15 років з урахуванням забезпечення націо­нальних інтересів Украї­ни в умовах гібридної війни та загострення боротьби держав за транспортно-­логістичне домінування.

3.6. Криза моделі глобалізованого інформаційного простору

Глобалізація та інформаційно-­комунікативна революція — це дійсно взаємопов’язані феномени, й можна з певною категоричністю стверджувати, що без одного із цих процесів не було би й іншого. Глобальний інформаційний простір (надалі — ГІП) є породженням обох зазначених феноменів: без них або поза ними ГІП зазнав би змін у напрямі локальних або регіональних інформаційних просторів. Глобальний капіталізм у колоніальній та постколоніальний фазах його розвитку вимагав прогресу інформаційно-­комунікативних технологій, а ці технології, у свою чергу, сприяли розвитку глобального капіталізму та тісно узалежнених від нього вільного ринку й ліберальної демократії.

ГІП є наслідком низки інформаційно-­комунікативних революцій, які розпочалися в середині XV ст. разом із винаходом Й. Гутенберга — друкарського верстата з «рухливими літерами». Це породило, за визначенням Г. М. Маклюена, феномени «друкарської людини» й «Галактику Гутенберга»[61], «друкарську передмову» до ГІП. Остання наразі революційна хвиля — кібернетична — породила кіберпростір з його найбільш розповсюдженим «цифровим» утворенням — Інтернетом. Однією з найбільш виразних маніфестацій ГІП стало глобальне інформаційне суспільство, існування якого вперше на міжнародному рівні засвідчила «Окінавська хартія», затверджена у 2000 році «Великою вісімкою»[62].

Усі революційні хвилі ускладнювали й примножували найбільш розвинений підпростір ГІП — глобальну медіасистему у її спочатку зародковому, а згодом — дедалі більш розвиненому стані.

Глобальний інформаційний простір передусім включає: 1) орга­нізаційно-­керівні структури; 2) націо­нальні, регіональні та світові інформаційні ресурси; 3) інформаційну інфраструктуру та телекомунікаційні технології; 4) медіасистеми. У ГІП відбувається діяльність людей у най­різноманітніших сферах суспільного життя (політичній, економічній, культурній, освітній, науковій тощо).

Характеристика ГІП багато в чому залежить від принципів управління ним, його захисту тощо, від того, як користувачі послуговуються даними, обмінюються ними, примножуючи таким чином результати своєї діяльності, а іноді — внаслідок необачних, воєнних або злочинних дій — нівелюючи ці результати. Існує тісна кореляція між зазначеними вище елементами ГІП, їх ступенем розвиненості та способами управління ними. Тоталітарні та авторитарні політичні режими не зацікавлені в розвиткові глобального і навіть регіональних інформаційних просторів, а локальні розвивають не стільки вшир, скільки вглиб.

Сучасний ГІП є породженням американської концепції «вільних інформаційних потоків», що взяла гору над протилежною концепцією —«націо­нальних інформаційних суверенітетів» і «міжнародною програмою розвитку комунікацій». Обидва проекти є радше взаємодоповнюючими. Проте в умовах холодної війни вони розглядалися як альтернативні. Йдеться про роботу в рамках ЮНЕСКО Міжнародної комісії із вивчення проб­лем комунікацій під керівництвом Ш. Макбрайда (1980 р.). Оскільки на захист «нового, більш справедливого й більш ефективного світового порядку в сфері інформації» виступив передусім СРСР, цей «порядок», природно, відкинули прибічники доктрини «вільних інформаційних потоків», які будь-­яке штучне регулювання інформаційних потоків як усередині окремої краї­ни, так і між різними краї­нами вважали зазіханням на свободу слова, свободу торгівлі тощо, а отже, на всі інші права та свободи людини.

Між системною світовою кризою 2008 р. і кризою глобального інформаційного простору існують прямі та зворотні пов’язання. Крім помітних позитивів, ГІП пов’язаний з цілою низкою не менш помітних негативів, оскільки цей простір використовують найрізноманітнішого ґатунку злочинні угрупування, екстремісти, радикали, терористи тощо. Звичайно, ГІП є ареною гострої змагальності розвідувальних («шпигунських») мереж.

Але найбільш відчутні виклики й загрози кореспондують із «розмиванням» націо­нально-­державної ідентичності та націо­нально-­державних суверенітетів, оскільки ГІП сприяє формуванню усередненого типу людини споживчого типу, індивідуаліста і космополіта, якого Г. Маркузе характеризував свого часу як «одновимірну людину» (one-­dimensional man)[63]. Датована 60-­ми роками минулого століття книга Маркузе стосувалася розвиненого індустріального суспільства. Але його пророцтва щодо загрози людської «одновимірності» ще більшою мірою мають відношення до суспільства інформаційного, яке створює чимало безпосередніх та опосередкованих викликів традиційним соціальним інститутам, цінностям, віруванням тощо, а тому не може не викликати спротиву різних суспільних верств, зорієнтованих на ці інститути, цінності й вірування.

Саме ці групи спротиву намагаються мобілізувати з метою руйнації глобального інформаційного простору його супротивники з числа представників різноманітних авторитарних і неототалітарних політичних режимів та ідеологій. Їхнім ідеалом в остаточному підсумку є абсолютний державний контроль за станом інформпростору (як і всіх інших «просторів») та нівелювання впливів на інформпростір громадянського суспільства.

Доля сучасного ГІП вирішується через гостру конкурентну змагальність «американського білоголового орла», «російського двоголового орла» і «китайського дракона», що можна характеризувати як «холодну війну 2.0.». Особливо очевидним це протистояння, заручником якого є ГІП, стало починаючи з 2014 р., з моменту розв’язання РФ гібридної війни, об’єктивно спрямованої не тільки проти Украї­ни, а й проти «вільного світу», очолюваного