Читати книгу - "Дівчина, що гралася з вогнем"

Ці операції були надзвичайно вигідні для «Свавельшьо МК». На відміну від усіх інших постачальників, білявий гігант ніколи не вимагав передоплати і не домовлявся заздалегідь про тверду ціну. Він привозив товар і брав собі п’ятдесят відсотків від прибутку, тобто цілком прийнятну частку. Вони приблизно прикидали, скільки дасть кілограм амфетаміну, але точна сума доходу залежала від того, як вигідно Маґґе Лундін зуміє продати товар. Різниця в порівнянні з очікуваною виручкою могла скласти декілька тисяч, але після закінчення операції білявий гігант повинен буде отримати приблизно сто дев’яносто тисяч крон і стільки ж дістанеться на частку «Свавельшьо».

За роки знайомства вони обкрутили чимало таких оборудок, увесь час дотримуючись однієї і тієї ж системи. Маґґе Лундін знав, що його постачальник міг би подвоїти свій дохід, якби сам займався розповсюдженням товару. Знав він також і те, чому білявий гігант до цього не прагнув: він волів залишатися в тіні, тоді як весь ризик брав на себе «Свавельшьо». Партнер Маґґе Лундіна отримував менший, але порівняно надійний дохід, і їхні стосунки ґрунтувалися на діловій основі, на кредиті й довірі. Ніяких чвар, причіпок чи погроз.

Одного разу білявий гігант навіть зазнав збитку майже в сто тисяч крон у зв’язку з постачанням зброї, що зірвалося. Маґґе Лундін не знав у цій сфері нікого іншого, хто міг би спокійно пережити таку невдачу. Сам він не тямився від страху, змушений пояснювати, як воно так вийшло. Він виклав йому в подробицях усі причини зриву постачання і яким чином один поліцейський з Центру профілактики злочинів зумів знайти велику партію товару в одного члена «Арійського братства» у Вермланді. Але гігант навіть бровою не ворухнув. Більш того, він мало не висловив співчуття. Всяке, мовляв, трапляється. Маґґе Лундін тоді не дістав ніякого прибутку, а п’ятдесят відсотків від нуля рівні нулю. Їх залишалося тільки списати.

Але Маґґе Лундін і сам був не дурень. Він розумів, що це дуже приваблива ідея — будувати свій бізнес на принципах отримання хай не найбільшого, зате не пов’язаного з ризиком прибутку.

Надути партнера йому навіть не спадало на думку. Це був би дохлий номер. Білявий гігант і його компаньйони погоджувалися на помірний прибуток, поки розрахунки велися чесно. Якби Лундін надумав хитрувати, то після чергової зустрічі зі здорованем навряд чи залишився б живий. Отже, про це не варто було й думати.

— Коли ти привезеш товар?

Білявий гігант опустив на землю спортивну сумку.

— Вже привіз.

Маґґе Лундін і не подумав відкривати сумку та перевіряти її вміст. Він тільки простягнув руку на знак того, що договір відбувся і що він готовий прийняти умови, не торгуючись.

— Є ще одна справа, — сказав гігант.

— Яка?

— Ми хотіли домовитися з тобою про особливе доручення.

— Розповідай.

Білявий гігант дістав з внутрішньої кишені куртки конверт. Відкривши його, Маґґе Лундін знайшов там паспортну фотографію і папірець з даними особи, про яку йшлося. Він запитливо звів брови.

— Її звуть Лісбет Саландер. Вона живе в Стокгольмі на вулиці Лундаґатан у районі Сьодермальм.

— Добре.

— Можливо, зараз вона за кордоном, але рано чи пізно вона там знову з’явиться.

— Добре.

— Мій замовник хоче поговорити з нею спокійно і без свідків. Отже її потрібно доставити живою. Пропонується зробити це через приміщення складу поблизу Інґерна. Потім потрібна буде людина, яка прибере там після розмови. Вона повинна зникнути безслідно.

— Це ми можемо виконати. Як ми дізнаємося, коли вона повернеться?

— Коли прийде час, я приїду і повідомлю.

— Ціна?

— Ну, скажімо, десять кусків за все? Робота нескладна. З’їздити до Стокгольма, забрати її, доправити до мене.

Вони знову потисли одне одному руки.

У свій другий прихід на квартиру на Лундаґатан Лісбет розташувалася на продавленому дивані і стала міркувати. Їй потрібно було прийняти кілька стратегічних рішень, одне з яких стосувалося того, залишати за собою цю квартиру чи ні.

Вона закурила, пускаючи дим під стелю і струшуючи попіл у порожню бляшанку з-під кока-коли.

В неї не було причин любити цю квартиру. Вони в’їхали сюди з мамою і сестрою, коли їй було чотири роки. Мама жила у великій кімнаті, а вони з сестрою в маленькій спальні. Коли їй було дванадцять років і стався «Весь Цей Кошмар», її відправили до дитячої клініки, а потім, після того як їй сповнилося п’ятнадцять, вона кілька разів переходила з однієї прийомної сім’ї до іншої. Її опікун Хольгер Пальмґрен здавав квартиру і потурбувався про те, щоб у вісімнадцять років, коли їй знову знадобився дах над головою, вона отримала своє житло назад.

Ці кімнати завжди залишалися в її житті чимось незмінним. І хоча тепер вони їй були вже не потрібні, Лісбет не хотілося просто так їх віддати. Адже це означало, що якісь чужі люди хазяйнуватимуть в її житлі.

Залишалася також і логістична задача, тому що її пошта (якщо така з’явиться) приходитиме за її старою адресою на Лундаґатан. Якщо розстатися з цією квартирою, то доведеться заводити нову поштову адресу. А Лісбет Саландер хотіла якомога менше світитися і мелькати в якихось там базах даних. Публічності вона уникала з маніакальною затятістю, тим паче що в неї не було підстав особливо довіряти офіційним установам, та й узагалі хоч би кому.

Вона поглянула у вікно і побачила той же брандмауер заднього двору, який стирчав у неї перед очима все життя. І тут вона відчула полегшення від самої лише думки, що їй більше не доведеться жити в цій квартирі. Вона ніколи не почувала себе тут у безпеці. Щоразу, повертаючи на Лундаґатан до свого під’їзду, вона і в тверезому, й навіть у нетверезому стані уважно придивлялася до навколишнього оточення — до припаркованих машин і перехожих на вулиці. Вона неабияк підозрювала, що є деякі люди, що прагнуть заподіяти їй зло, і найзручніше їм здійснити свої наміри в околицях її будинку, коли вона повертається до себе або виходить на вулицю.

Досі, хоч як дивно, на неї жодного разу не напали. Але це не означало, що вона могла розслабитися. Її адреса на Лундаґатан значилася в будь-якій базі даних, а за всі минулі роки в неї не було змоги забезпечити свою безпеку ніякими іншими засобами, окрім власної пильності. Свою