Читати книгу - "Ключ від чужого замка"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Може, чаю?
Жаннетт подякувала і відмовилася. Їй хотілося якнайшвидше розпрощатися з непривітним господарем і заразом відкараскатися від цієї справи, за яку вона так необачно погодилася взятися, а тепер все частіше думала, наскільки краще і простіше було б влаштуватися в якийсь маленьким ресторанчик — хоч посуд мити, хоч прибирати.
Розмова не клеїлася, і Жаннетт вирішила взяти ініціативу в свої руки:
— Вам передають вітання всі ті, до кого ви зверталися — ваші брати і сестри во Христі, — сказала вона фразу, яку просив передати Клод, і почала й надалі переказувати все те з чужого голосу, — вони знають ваші біди і страждання, знають, що ви в скруті і тому посилають вам слово боже…
На цих словах Янюк глянув на біблію. Жаннетт перехопила цей погляд:
— Зараз ми вийдемо, і я віддам вам решту — у мене в машині сумка з книгами.
Янюк сіпнувся до вікна, щоб глянути на машину, якої він не помітив одразу, але Жаннетт заспокоїла його:
— Машину я лишила метрів за двісті, вам не треба боятися, що її помітять коло вашого будинку.
Але страх в очах Янюка не пропадав, навпаки, щомиті він посилювався, йому вже здавалося, мине ще якийсь час, і жінка, що принесла йому таку довгождану звістку із Заходу, сяде в свій автомобіль і зникне, щезне, а відтак рветься єдина ниточка до тих людей, які повинні зацікавитися ним, Янюком… Але спокійно. Не треба нервувати: ця жінка приїхала і привезла все, що він просив. Отже, він комусь таки потрібен — на «Свободі» чи ще деінде, це його не обходило.
Янюк поступово заспокоївся і почав уважніше слухати Жаннетт:
— Власне, я повинна передати вам вітання і книги… — Жаннетт затнулася, бо Мартінсон, а за ним і Клод наказували не лише віддати, а й забрати звідси все, що їй дадуть, і навіть більше того — самій запропонувати відвезти передачу туди, за кордон… Але зараз вона промовчала: навіщо ще раз ризикувати на кордоні? Прохання Мартінсона вона виконала, а назад, можливо, цей Янюк нічого передавати і не хоче. Врешті, є ж Клодів друг, якому треба подзвонити, хай він і продовжить цю справу.
— … Але якщо у вас є якісь прохання чи побажання, то я влаштую зустріч з людиною, що може зробити для вас більше, ніж я.
Янюк опанував собою. «Ну, звичайно ж, як же я одразу не втямив, що це лише розвідка, аби з'ясувати, хто є хто. Тільки так і мало бути, якщо там сидять не дурні, адже і їм є чого остерігатися. Звідки їм знати, хто такий Янюк і як чекає він від них звісточки!»
— Так, фрейлейн… — Янюк не знав, як звернутися до гості. Лист він адресував у ФРН, відтак…
Але Жаннетт поправила його:
— Я — француженка. Можете називати мене просто Жаннетт.
— Так, мадемуазель Жаннетт, у мене є кілька цікавих речей для вас.
— Для кого, для Мартінсона?
— Бачте, я не знайомий з вашим начальством…
— Мартінсон мені не начальник, я тільки виконала його прохання передати вам книги — і все.
— Так-так, звичайно ж, тільки книги… То чи не були б ви ласкаві дати мені адресу чи телефон вашого знайомого, з яким я міг би зустрітися і обговорити деякі справи.
— Гадаю, він сам вас знайде. Коли б ви могли з ним зустрітися? Завтра, післязавтра?
— Післязавтра я не можу — у нас похорон, а от завтра тут о цій же годині.
— Навряд чи це найзручніше місце. Давайте домовимося: завтра о дев'ятій вечора в ресторані готелю «Інтурист».
— Я не ходжу по ресторанах, мадемуазель, — віра не дозволяє…
— Будете пити мінеральну воду. — Їй обридла вся ця історія, і їй хотілося бодай подражнити цього клятого Янюка. — А заради святої справи бог вам простить.
Петро спробував все ж таки відхилити пропозицію:
— Але ж я не знаю вашого друга…
Жаннетт мовчки покопирсалася в сумочці, видобула звідти фотоапарат, позичений їй на мандрівку Мартінсоном, і Янюк не встиг навіть зрозуміти, що діється, як за мить вона вже тримала в руках кольорове фото Янюка.
— Він вас сам упізнає — по цій фотографії.
Потім вони вийшли удвох і за дві чи три хвилини побачили машину, що стояла коло придорожного стовпа. Янюк увесь час озирався — коли йшов до машини, коли, взявши чималу валізу, куди Жаннетт переклала з тайника книги і журнали, коробку слайдів і кілька магнітофонних касет — все, що було в тайнику, поніс це добро до своєї хати.
Жаннетт же заїхала на міжміську телефонну станцію, набрала по коду московський помер. Їй відповів чоловічий голос англійською, але, зачувши французьку, одразу ж перейшов на французьку. Так, мосьє Бурроу немає вдома, але він попереджав про дзвінок, йому щось переказати?
— Скажіть мосьє Бурроу, що завтра впродовж цілого дня я чекатиму на нього в номері «Інтуриста» 536. Місто, сподіваюся, йому відоме.
— Він обов'язково знайде вас, мадемуазель Мельє, обов'язково, — почулося у відповідь, і Жаннетт поклала трубку.
На другий день рано-вранці Мітчел Бурроу виїхав з Харкова в напрямку Запоріжжя.
26
Петро був вдячний цьому Мітчелові за те, що вони не залишалися сидіти в ресторані, а майже одразу після зустрічі вийшли на вулицю: тут ніхто не звертав уваги на його куций витертий піджак, на старанно випрасувані, але все ж таки не нові штани. Краватку, одягнуту для параду, він одразу ж зняв і запхнув у кишеню — заважала. Американець йому сподобався одразу: це вам не французька вертихвістка, подумав він, з повагою дивлячись на Мітчела. Цей одразу взяв бога за бороду і, видно, не відпустить, поки не одержить всього, що хоче. Така манера йому імпонувала, він поважав людей. ділових. Це Захід, думав він, а там не поважають слюнтяїв.
Спочатку
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ключ від чужого замка», після закриття браузера.