Читати книгу - "Подорож пiд вiнець, Анна Мінаєва"

У кімнаті повисла тиша, Ян глянув на мене як на ненормальну, але мовчав.

— Що? — підняла я брови, не витерпів. — Адже магія не таке може, хіба ні?

— Навіть якщо так, як ти це сестрі поясниш?

— Ну, в пластичну операцію вона не повірить, отже, розповім правду. Та що ти так дивишся на мене?

— Соромлюся спитати, — кашлянув, заговорив янгол. — А як ти собі все це уявляєш?

— Не знаю, — знизала я плечима. — Адже магія може…

— А це ти чого взяла? — майже насміхаючись, уточнив він.

— Добре! — Вирішила я зайти з іншого боку. — А хто такі знаючі?

Він завмер і глянув на мене, звузивши очі.

— Та-а-ак, а вони тут до чого?

— При тому, що ці знаючі торгують предметами з інших світів. Я буквально вчора бачила у лікаря цього села звичайнісінький ртутний градусник, — затараторила я, а серце забилося швидше. — З мого світу!

Рудий розгладив тогу, що зім'ялася на ногах, і з жалем зітхнув:

— Марино, річ у тому, що ти зараз перебуваєш у світі, який…, можна сказати, розташовується на перехресті. У нього найпростіше перенести річ, душу, ще щось. Я тому й переніс тебе сюди, це було легко. Але звідси піти складно. Навіть мені. Будучи тут в тілі, я щоразу ризикую не повернутися. Розумієш?

Я не розуміла. Просто не хотіла.

— Тобі варто упокоритися, — продовжив тиснути він. — Я не знаю способу, який міг би дозволити тобі піти у рідний світ. І навіть не уявляю, хто здатний у цьому допомогти.

— А Знаючі? — скинула я брову. — Вони ж недарма так звуться! Та й речі сюди переносяться! Може, навіть цими знаючими.

— Переносяться. Не знаю ким. Але це можливо лише тому, що цей світ є магнітом. Сюди багато чого тягне.

— Ну, отже, і назад можна! — Я не збиралася здаватися.

— Ти тільки уяви ту силу, що можеш розірвати завісу світів і перенести в цей фізичний об'єкт, — сльозливо попросив мене Ян. — Це яку ж силу треба подолати, щоб рушити у зворотному напрямку?

— Ну-у-у-у...

— Ну-у-у-у, — передражнив він мене, скорчивши гримасу. — І я тобі про те саме. Мені тому й вдалося тебе врятувати, що Феліція жила у світі-перехресті. У будь-якій іншій мені б тебе запхати не вдалося.

— А Знаючі?! — я кліщами вчепилася за ці відомості. — Хто вони? Як із ними зустрітися? Може вони знають спосіб. Я можу спробувати їх умовити. Може вони здатні допомогти? Все ж таки я унікальний випадок... Унікальний же?

— Унікальний, — запевнив мене Ян. — Але знаючі з'являються самі, коли того захочуть.

— В якому сенсі? — я завмерла, чекаючи на продовження історії. Але рудий просто знизав плечима і відвернувся. — Гей! Розкажи, що знаєш.

— Не так уже й багато, — неохоче признався він. — Про тих, хто знає навіть емісарів, мало відомо, не відсвічуються вони.

— Та-а-ак...

— Іноді їхні посильні з'являються то тут, то там, щось продають, щось купують. У них, я розумію, своя таємна гільдія.

— Ти ж із найвищих створінь, — обурилася я. — Невже не зможеш їх знайти, дізнатися, що можуть. Я впевнена, що ось вони точно можуть дати відповіді.

— Ти хочеш повернутися? — скупився Ян, кинувши в мій бік погляд. — Тобі тут зовсім не подобається?

Я завмерла, не чекаючи цього питання. Перла напролом до своєї мети. І навіть не думала про такі речі.

— Ну-у-у, — зам'ялася я. — Тут начебто непогано. Незвично, але можна жити. Але... я все ж таки хочу знати, якщо квиток назад. Розумієш? Просто хочу знати. Якщо мені скажуть тверде «ні», я зупинюся і буду облаштовувати нове життя. Я… Я просто навіть не уявляю з чого почати. І вдячна, що ти дав ще один шанс. Так, я можу в цьому зізнатися! Не дивись так на мене!

Ян усміхнувся:

— Але від свого не відступишся, так?

— Я просто хочу знати, — уперто повторила я. — Цей світ непоганий. Але я в ньому почуваюся немовлям, якому ще всьому доведеться навчитися.

— А чи зможеш звідси піти, якщо вийде?

Рудий начебто поставив просте запитання, але я чомусь не змогла одразу відповісти. Мовою так і крутилося «звичайно!» Але...

— Я хочу знати, — повторила я, як баран. А що далі робитиму з цим знанням, інше питання.

— Ну гаразд, — здався Ян. — Щось я чув. Більше інформації є тільки у тих, хто вищий за мене рангом. А мене й так, як ти знаєш, зменшили.

Я кивнула і підготувалася слухати. Ян говорив швидко, загинав пальці та пояснював. А після розповіді побажав мені добре відпочити після нічної пригоди і пішов.

Цього разу я заснула з усмішкою на губах та чіткою метою. Тому що тепер знала, що маю робити.

Але виспатися ніхто бідною мені не дав. Скільки я спала насправді, не знаю, але прокинулася не від звичного звуку будильника. І навіть не від співу птахів, як принцеси у казках. А від гучного стуку у двері. І якогось галасу.