Читати книгу - "Найкраще в мені"

День минав, вони невимушено говорили про звичайні речі, про минуле і теперішнє, складаючи по клаптиках картини власних життів й обмінюючись думками про все, від книжок до місць, в яких вони обоє мріяли побувати. Вона була вражена несподіваним відчуттям дежавю, коли чула знайомий з юності тріск торцевого ключа, що ним він прикручував деталі. Аманда спостерігала, як він воює з прогоничем — як стискає зуби, силкуючись відкрутити його, як м’язи його обличчя розслабляються, коли прогонич став піддаватися, як він витягає його й відкладає в сторону. Просто як тоді, коли він був молодий, він періодично зупинявся, наче показуючи їй, що уважно слухає усе, що вона каже. І розуміння, що він хоче — на свій ненав’язливий манер — показати їй, яка вона важлива для нього — найважливіша за все — було для неї майже болісним. Пізніше, коли він зробив перерву й сходив за холодним чаєм до будинку, була мить — лише єдина мить — коли вона могла ясно уявити собі інше своє життя — і це могло бути її життя, життя, яке вона насправді завжди прагнула прожити.

* * *

Коли пізнє вечірнє сонце вже ховалося за верхівки сосен, Довсон з Амандою вийшли з гаража й повільно пішли до її машини. За останні кілька годин з ними трапилася якась зміна — крихке й тендітне відродження минулого почуття, можливо, — яка одночасно приємно хвилювала й лякала її. Довсонові ж страшенно кортіло обійняти її, коли вони йшли поряд, та, відчувши її розгубленість, він не дав собі цього зробити.

Коли вони дійшли до машини, Амандина посмішка знов набрала спокусливого виразу. Вона подивилася на нього знизу, звернула увагу на його густі вії — таким позаздрила би будь-яка жінка.

— Як же мені не хочеться їхати звідси, — зізналася вона. Він переступив з ноги на ногу.

— Упевнений, що ви з мамою матимете чудовий вечір. Можливо, подумала вона, а, можливо, й ні.

— Ти позачиняєш усе, коли їхатимеш?

— Звісно, — відповів він, помітивши, як сонце виграє на її прекрасній шкірі, як неслухняними пасмами її волосся грає легенький бриз.

— Як ми вчинимо завтра? Зустрінемося вже там, чи поїдемо разом, я за тобою, чи ти за мною слідом?

Вона зважила варіанти, не знаючи, який з них обрати.

— Нема сенсу їхати двома машинами, мені здається.

— То чому б нам не зустрітися об одинадцятій тут і не поїхати разом?

Він кивнув і подивився на неї. Вони обоє не ворушилися. Нарешті він зробив крок уперед, ніби розбиваючи закляття, і Аманда видихнула: вона й не помітила, що затамувала подих.

Сівши за кермо, вона дозволила Довсонові закрити за собою двері.

У контрастному світлі його постать здавалася ще менш знайомою, риси обличчя ховала тінь. Розгублена, вона відшукала в сумочці ключі й помітила, як сильно тремтять її руки.

— Дякую за обід, — сказала вона.

— Завжди прошу, — відповів він.

Поглядаючи у дзеркало заднього огляду, вона рушила уперед. Довсон так і лишився стояти там, де залишила його, начебто сподіваючись, що вона змінить рішення. Вона відчувала хвилювання, наче перед небезпекою, наче мала справу з чимось, що намагалася заперечувати.

Він досі кохав її, і це було ясно, та від усвідомлення цього факту в неї голова йшла обертом. Вона знала, що це було неправильно, тож чимдуж гнала від себе цю думку. Але їхнє спільне минуле знов дало корені, знов пустило пагони в ній, і вона вже не могла заперечувати простої істини: уперше за багато років вона почувалася вдома.

8

Тед спостерігав, як маленька міс чирлідер виїжджає на шосе, і вирішив собі, що виглядає вона збіса привабливо як на свій вік. Але ж вона завжди була тою ще цяцею, й були часи, коли він тільки й думав про те, як би з нею той- во. Просто затягти до машини, розважитися, закопати там, де ніхто не шукатиме. Та Довсонів татусь втрутився, казав, що дівку чіпати заборонено, і в той час Тедові здалося, що старий Томмі розумів, про що говорить.

Та Томмі Коул насправді ні біса не розумів. Це до Теда дійшло тільки вже після арешту, і коли він уже своє відмотав, то ненавидів старого Коула не менше за його синка, Довсона. Томмі нічого не зробив, коли Довсон принизив їх обох. Вони стали посміховиськами через нього, а тому Томмі був першим у Тедовому списку, коли той відкинувся з зони. Облаштувати все так, наче Томмі допився до смерті того вечора, було неважко: залити в горлянку спиртяги, коли він впаде без тями, а тоді дочекатися, доки він захлинеться власним блювотинням.

А тепер і Довсона час викреслити зі списку. Чекаючи, доки Аманда відвалить подалі, він не міг второпати, що ж там можна було так довго робити удвох. Певно, надолужували за довгу розлуку — спліталися там на ліжечку, чим уміли, імена одне одного викрикували. Як на Теда, то вона явно була заміжня, і от чисто цікаво: а чи знає її дорогенький, що тут робиться. Мабуть, не знає. Жінки такого на люди не виносять, особливо жінки на таких авто. Певно, вискочила за якогось багатенького членоголового й сиділа собі днями по педикюрах чи манікюрах, як її мамка. Певно, мужик її якийсь чи юрист, чи лікар; певно, він надто зарозумілий, аби припустити, що його баба може так виграватися за його спиною.

Може, вона просто вміє промовчати, де треба, й сліди замітати — може, і так бути. Більшість жінок такі. Та він і сам це знає. Заміжня, незаміжня — йому начхати було: як дає, то треба брати. Навіть, якщо родичка. Він переграв половину всіх баб на території — навіть тих, що були жінками братів. Та й дочок їхніх — теж. Із Клер, жінкою Келвіна, він гоцався щонайменше двічі на тиждень, і це років так зо шість, і нічого, Клер мовчала про це, як могила. Елла, певно, про щось здогадувалася, бо це ж вона йому кальсони пере, та рота на замку тримала, і триматиме далі, якщо знає своє місце. Що мужик робить — то його справа.

Задні фари Амандиного авто востаннє блиснули перед поворотом. Вона не помітила його пікапа — і не дивно, бо він з’їхав з дороги в хащу. Він вирішив вичекати пару хвилин — раптом вона повернеться. Свідки були йому не потрібні, але як все це діло прокрутити — цього він ще достоту не продумав. Якщо Ейбі ранком бачив Довсона, то ясно, як день,