Читати книгу - "Спалення любові до тла , НМ"

Ці слова пролунали, наче прокляття, і Наталія відчула, як серце починає прискорено битися від думки про те, що вони справді опинилися на шляху до чогось дуже страшного. Але іншого шляху не було. Вони повинні були йти вперед.

— Тоді давайте вирушимо, — сказала вона, прагнучи не роздумувати більше над тим, що може статися. Вони знали, що зараз йдуть за крок від темної правди, і ніщо вже не могло їх зупинити.

Професор кивнув і швидко зібрався, перевіряючи свої записи, щоб не забути нічого важливого для подорожі. Відчуття загрози стало ще сильнішим, коли він пояснив, що обсерваторія, до якої їм належало вирушити, давно покинута. Там не було жодної безпеки, а самі руїни стали притулком для тих, хто шукає знання і потужні артефакти, сховані в тіні. Це місце було відоме лише обраним — тим, хто зміг пережити його таємниці. Але ніхто не казав, що ця подорож буде безпечна.

Наталія та Егор зрозуміли, що їхній шлях був не просто спробою нейтралізувати загрозу, але й однією з найнебезпечніших місій у їхньому житті. Час не чекав, і кожен момент міг стати вирішальним.

— Ми вирушимо завтра, — сказав професор, зібравши свої речі. — Я перевірю ще раз усі матеріали, щоб ми були готові до всього. Це буде нелегко. Ви повинні бути готові до того, що ми можемо зіткнутися з тим, що ви навіть не уявляли.

Зі словами професора важкість завісила їхні серця. Вони не могли повністю усвідомити, що їх чекає на іншому кінці цієї подорожі, але не було іншого вибору. Їхня мета була ясною — вони повинні дістатися до обсерваторії, знайти спосіб нейтралізувати артефакт і вберегти світ від його руйнівної сили.

— Давайте підготуємося до завтрашнього дня, — сказав Егор, прагнучи трохи розслабити атмосферу. Він подивився на Наталію, і її вираз обличчя, хоч і спокійний, здавався втому. Вона знову була у своєму світі, зосереджена на завданні, але важкий спогад про останні події, здавалося, не давав їй спокою.

Наталія кивнула, хоча й не могла повністю відпустити тривогу. Її думки не залишали цього артефакту і всього, що йому супроводжує.

— Я готова, — сказала вона тихо, хоча всередині її почуття змішувалися. Вона знала, що на них чекає нелегкий шлях, але все ж чомусь не могла уявити іншого варіанту. Вони повинні були йти вперед.

На наступний день, коли все було готово для вирушення, вони зібралися в кабінеті професора. Їхній погляд на світ навколо змінювався з кожною годиною. Були певні моменти, коли вони намагалися розслабитися, і тоді на обличчях виникала слабка усмішка. Але серце билося швидше, коли вони збирали останні деталі перед тим, як вирушити на небезпечний шлях.

— Ми підемо через ліс, — сказав професор. — Він буде єдиним доступним маршрутом. Інші шляхи занадто небезпечні або закриті.

— Ліс... — повторила Наталія, її голос був спокійний, але відчувався натяг.

Всі троє вирушили з будівлі університету, і по дорозі Егор помітив, як змінюється настрій Наталії. Її рухи стали більш обережними, ніби вона переживала кожен крок. Вони йшли через покинуті вулиці міста, і, хоча навколо було тихо, їм здавалося, що за кожним їхнім кроком щось спостерігає.

Коли вони нарешті опинилися на околиці міста і вступили в ліс, тиша ставала все важчою. Ліс був густим і темним, з деревами, що створювали враження великої стіни. Вітер свистів серед гілок, але навіть він здавався частиною цієї таємниці.

— Обережно, — сказав професор. — Тут не можна розслаблятися. У лісі є старі магічні сліди, що можуть нашкодити.

Наталія і Егор були насторожені, кожен їхній крок був обережним. Вони шукали знак, який міг би вказати їм правильний шлях, але в цій темряві все виглядало однаково. Ліс був не лише місцем таємниць, але й переплетенням багатьох невідомих сил, які лише чекали на момент слабкості, щоб зробити свій хід.

Егор поглянув на Наталію, її обличчя було серйозним, і навіть її шкіра була бліда. Вона вже не була тією самою дівчиною, яку він зустрів кілька місяців тому. Зараз перед ним стояла людина, готова зіткнутися з будь-якою небезпекою, навіть якщо це означало ризикувати всім, що вони мали.

Вони рухались вперед, і кожен наступний крок відчувався важким, мовби весь ліс був живим і спостерігав за ними, чекаючи, коли вони допустять помилку.

Ліс здавався безмежним і давнім. Дерева, схожі на мовчазних свідків багатьох століть, височіли, створюючи величезний зелений дах, через який ледь проникало світло. Чим глибше вони йшли, тим темніше ставало навколо. Тільки шум їхніх кроків і періодичний шелест листя порушували глуху тишу.

— Тут немає іншого вибору, — сказав професор, коли ліс почав ставати ще більш густим. — Обсерваторія має бути десь попереду. Якщо нам пощастить, ми досягнемо її до темряви.

Наталія кивнула, але в її очах читалася напруга. Ліс не просто вражав своєю глибиною й тишею, він здавалося, тримав щось зловісне всередині себе. Щось, що не хотіло, щоб їхній шлях був успішним.

— Відчуваю, що тут не все так просто, — сказала вона, уважно оглядаючи навколишнє середовище. — Щось не так із цим місцем.

Егор зрозумів, про що вона. Ліс був... живий. Його атмосфера ніби дихала, мовби стежила за кожним їхнім кроком. Це була не просто природна місцевість. Ліс був частиною чогось більшого, древнього, ворожого.

— Ми повинні рухатися швидше, — сказав професор, прискорюючи кроки. — Якщо ми не досягнемо обсерваторії до заходу сонця, все буде значно складніше. Темна магія цього лісу активується ночами.

Егор відчув холодок на шкірі. Вони були вже досить близько до мети, але щось у цьому лісі змушувало його серце битися швидше. Боявся не так ліс, як те, що вони могли знайти всередині. Місце, яке вони шукали, не могло бути просто руїнами. У ньому були поховані секрети, що здатні змінити світ.

Наталія йшла поруч із ним, її кроки були тихі, але швидкі. Вона намагалася не оглядатися, хоча й була очевидно насторожена. Час від часу її погляд сковзав по деревах, і було видно, що вона відчуває себе все більш ізольованою в цьому темному світі.