Читати книгу - "Спалення любові до тла , НМ"

— Це вже не просто пошук артефакта, — знову сказала вона, намагаючись заспокоїти себе. — Це боротьба за виживання. Ми маємо бути готові до будь-якого повороту подій.

Егор обернувся до неї, побачивши на її обличчі те, що й сам відчував — напруження, тривогу і страх. Але її слова були тверді, і це змушувало його відчувати себе трохи спокійніше.

— Я поруч, — сказав він, намагаючись, щоб його голос звучав переконливо. — Ми це зробимо. І що б не було, ми разом.

Вони пройшли ще кілька кроків, і раптом ліс перед ними відкрився. Попереду, серед темних дерев, вони побачили руїни — величезну кам’яну споруду, занедбану й покриту мохом. Це була обсерваторія, але виглядала вона більше як місце, яке час забув. Чорні стіни з тріщинами, порослі зеленню, наче скелет, що залишився після великої катастрофи.

— Ось ми і прийшли, — сказав професор, хоча його голос звучав зовсім не так, як раніше. Тепер він був схожий на голос людини, що стоїть на межі чогось страшного.

Вони наблизилися до величезних дверей, що вели всередину обсерваторії. На їхньому шляху лежала кам'яна плита, що покривалася дивними знаками та символами.

— Це стародавня магія, — сказав професор, схилившись над плитою. — Можливо, вона закриває нам шлях. Не рухайтесь, поки я не перевірю.

Наталія та Егор стояли мовчки, чекаючи. Своєю увагою вони оберталися лише на дерева навколо, що наче поверталися до життя в темряві. Ліс почав виглядати не так вражаюче і таємничо, як раніше. Тепер він здавався просто небезпечним.

Нарешті професор озирнувся, і на його обличчі з'явився вираз здивування.

— Це не просто магія. Це прокляття, — сказав він, його голос став серйозним. — Ми вступаємо на територію, яка охороняється. Якщо ми хочемо увійти, нам потрібно вирішити, чи готові ми прийняти наслідки.

Всі троє стояли, немов зупинилися на межі. Ця обсерваторія не була просто архітектурною руїною. Вона була воротами в інший світ, в інший вимір. І тільки перед ними стояв вибір: увійти туди і зіткнутися з тим, що може зруйнувати їх, чи повернутися назад, залишивши всі питання без відповіді.

Тиша навколо стала ще більш гнітючою, коли всі троє стояли перед кам'яною плитою. Повітря було важким, наче воно поглинало їхні думки, не даючи змоги сконцентруватися. Ліс, здається, навіть встиг замовкнути — тільки шелест їхніх власних кроків і важкий подих заповнювали порожнечу.

Професор відчував, що час не на їхньому боці. Кожен момент затримки збільшував ризики, і він знав, що якщо вони не увійдуть зараз, то зможуть втратити шанс назавжди.

— Це прокляття, — повторив він, ніби намагаючись переконати себе. — І це не просто магія, яка захищає вхід. Це щось більше, щось, що вберігає від проникнення. Нам треба вирішити, що робити.

Наталія оглянулася навколо, її погляд був напруженим. Вона не могла звикнути до цієї безмовної загрози. Вона відчула, як повітря стало густішим, а ліс навколо почав тягнутися до них, наче темна рука, що прагне їх затягнути.

— Професоре, що ми повинні зробити? — запитала вона, намагаючись звучати спокійно. Її голос зривався на останніх словах, і це було важко приховати.

Професор озирнувся на них, і в його очах промайнув сумнів. Він стояв перед ними, ніби втративши впевненість, але потім глибоко зітхнув і подивився на плиту, наче намагаючись знайти відповідь у її стародавніх символах.

— Єдине, що ми можемо зробити, — сказав він нарешті. — Це виконати ритуал, який розірве прокляття. Але для цього нам потрібно буде знайти правильні слова, правильний жест і правильно направити свою енергію.

Наталія й Егор обмінялися поглядами. Вони обидва розуміли, що йдеться не лише про ритуал, а й про випробування їхніх власних сил. Вони повинні були бути готові до того, що прокляття не відпустить їх просто так.

— Що ми маємо робити? — запитав Егор, навіть не намагаючись приховати хвилювання в голосі. Він розумів, що вони грають з вогнем.

Професор, зрозумівши, що питання не просте, знову зосередився на плиті. Він наблизився до неї, проводячи рукою по її поверхні, де символи змінювали форму, коли він доторкався до них.

— Нам потрібно повторити ці слова, — сказав він. — Ось вони... але ми повинні бути обережними. Якщо ми помилимося, все може закінчитися дуже погано.

Тепер вони були готові. Професор закрив очі, глибоко вдихнув, а потім, зібравшись, вимовив перші слова, що лунали з його уст. Вони були незрозумілі, стародавні, немов відлуння з минулого. Кам'яна плита задрижала, і символи почали світитися м'яким блакитним світлом.

Наталія відчувала, як її серце починає битися швидше. Щось змінювалося в атмосфері. Ліс став ще більш темним і неприязним, немов реагував на їхні слова. Вона відчула, як важка енергія оточує її, як кожна клітинка тіла реагує на невідоме і небезпечне.

— Далі, — сказав професор, звертаючи їхню увагу. — Нам потрібно зберігати спокій і не панікувати. Я вже почав цю магію, але треба завершити, інакше все знову повернеться до нас.

Тим часом, кам'яна плита почала злегка колихатися, її поверхня наче розривалася, і зсередини почав випромінюватися темний туман. Під ногами землі почали здригатися, і можна було відчути, як сам ліс тремтить від магії.

Наталія зробила глибокий вдих, і, не зважаючи на страх, вона твердо тримала погляд на плиті.

— Ми це зробимо, — прошепотіла вона, хоча голос її був сповнений нервозності.

Егор взяв її за руку, намагаючись підтримати. Його серце билося в такт з її тривогою. Їхні долоні були холодні від напруги, але в цей момент він не міг би відпустити її навіть якщо б хотів.

— Ми разом, — тихо відповів він, і цей момент спільного розуміння, підтримки, став для них обома як ніколи важливим.

Професор знову вимовив кілька слів на стародавній мові, і, здавалося, весь ліс навколо затих. Плита повністю почала руйнуватися, відкриваючи перед ними шлях до обсерваторії.

Наталія та Егор поглянули один на одного. Це був їхній шанс — і вони не могли відмовитися від нього.