Читати книгу - "Закохана в проблеми , Вікторія Ваширенко"

Віка (04.11)

Я йшла коридором після дзвінка, тримаючи книжки біля грудей і уникаючи всього, що могло б нагадати мені про нього. Але якраз тоді, коли я повертала за ріг до класу, сильна, знайома рука схопила мене за зап’ястя.

— Денис! — прошепотіла я, але він уже силою тягнув мене вперед.

Його очі блищали, а щелепа була стиснута — він мовчав, поки ми швидко йшли коридором, і тільки коли я зрозуміла, куди він мене веде, серце почало гупати в грудях. Хлопчачий туалет. Серйозно?

— Ти божевільний? — шипіла я, озираючись, але він рішуче відчинив двері й буквально вштовхнув мене всередину.

— Здається, у нас немає іншого місця, де ти не втечеш, — пробурмотів він і закрив за собою двері. Потім різко розвернувся до мене й притис до холодної плитки стіни, обіймаючи за талію. Я відчула тепло його рук крізь тканину светра. Мене наче струмом пронизало.

— Можливо, вже перестанеш грати зі мною в гру… — прошепотів він, нахиляючись так близько, що його подих лоскотав мої губи. — І ми просто знову почнемо зустрічатися?

Його голос був хрипкий, наповнений пристрастю й злістю водночас. Він ніби боровся між бажанням і болем, і це зводило мене з розуму. Моє серце шалено билося. Я стояла, притиснута до нього, й не могла нічого сказати. Не могла навіть думати.

— Я… — почала я, але слова застрягли.

Він провів пальцями вздовж моєї щоки, потім опустився до шиї — дихання перехопило.

— Ти думаєш, я забув тебе після тієї ночі? — прошепотів він. — Ні, Віко. Я живу нею. Я живу тобою. І хочу знову бути твоїм. Я хочу тебе.

І тоді він нахилився ще ближче… наша відстань зникла. Ще мить — і наші губи злилися в поцілунку. Гарячому, пристрасному, як той перший раз. Я не відштовхнула його. Я не могла. Моє тіло саме потягнулося до нього, відповідаючи на кожен рух, кожен дотик.

Ми губилися одне в одному, як дві половини, які знову знайшлися.