Читати книгу - "Знак Зорро"

— Звичайно, ні, — сказала вона. — Є багато дівчат, що були б раді стати вашою дружиною, доне Дієго.

— Але не ви?

— Звичайно, і я пишалася б цим. Але хіба дівчина винна, якщо її серце мовчить? Хотіли б ви мати дружину, що не кохала б вас? Подумайте про довгі роки, які вам довелося б прожити біля неї без кохання. Це було б нестерпно!

— Ви, виходить, не думаєте, що зможете коли-небудь покохати мене, сеньйорито?

Дівчина подивилася на нього серйозно і заговорила більш тихим голосом:

— Ви кревний кабальєро, сеньйоре, я можу довіритися вам.

— Звичайно, сеньйорито.

— Тоді я повинна вам дещо сказати, і прошу вас, щоб це залишилося таємницею. Прийміть свого роду пояснення.

— Продовжуйте, сеньйорито.

— Якби серце дозволило, то ніщо б не дало мені більшого задоволення, ніж стати вашою дружиною, бо я знаю, що це змінило б становище мого батька на краще. Але я надто чесна, щоб одружуватись без кохання. Є одна важлива причина, чому я не можу покохати вас.

— Ваше серце не вільне?

— Ви відгадали, сеньйоре. Моє серце сповнене ним. Ви самі не схочете, щоб я стала вашою дружиною за таких обставин. Мої батьки нічого не знають. Ви повинні зберегти мою таємницю. Клянуся святими, що говорю правду!

— Ця людина гідна кохання?

— Я відчуваю, що гідна, кабальєро. Якщо він виявиться іншим, я горюватиму все життя, але я ніколи не кохатиму іншого. Тепер ви розумієте мене?

— Повністю розумію, сеньйорито. Можу я виразити надію, що ви знайдете його гідним вас і, коли настане час, зробите його вашим обранцем?

— Я знала, що ви будете справжнім кабальєро!

— І якщо з вами трапиться яке-небудь нещастя і вам знадобиться друг, покличте мене, сеньйорито.

— Мій батько не повинний нічого підозрювати. Потрібно зробити так, щоб він думав, начебто ви усе ще домагаєтеся моєї руки, а я зроблю вигляд, що думаю про вас. Потім поступово ви зможете припинити свої візити.

— Я розумію, сеньйорито, але все-таки я залишаюся в поганому становищі. Я просив у вашого батька дозволу свататися до вас, а якщо я почну сватати іншу дівчину, то розгніваю вашого батька. Якщо ж я не посватаюся взагалі, тоді мій батько дорікатиме мені. Це сумне становище.

— Може, це буде не довго, сеньйоре.

— Ха! Я придумав! Що робить людина, коли вона розчарована в коханні? Вона зневірюється, обличчя її витягається, вона відмовляється брати участь у подіях і розвагах. Сеньйорито, з одного боку, ви врятували мене! Я буду нудитися, тому що ви знехтували моє кохання. Тоді всі зрозуміють причину моїх мріянь і міркувань на сонечку. Мені дадуть спокій і дозволять йти своїм шляхом, і навколо мене утвориться романтичний ореол. Чудова думка!

— Сеньйоре, ви невиправні! — скрикнула сеньйорита Лоліта, сміючись.

Дон Карлос і донья Каталіна почули цей сміх й обмінялися швидким поглядом. Дон Дієго Вега робить прекрасні успіхи у своїх залицяннях до сеньйорити, подумали вони. Дон Дієго продовжував уводити їх в оману, граючи на гітарі і наспівуючи романс про блискаючі очі і кохання. Дон Карлос і його дружина знову обмінялися поглядом, цього разу з деяким побоюванням, бо вони зволіли б, щоб він перестав співати. Як музикант і співак, нащадок Вега поступався багатьом, і вони боялися, щоб він не втратив позицію, яку встиг завоювати в думках сеньйорити.

Але хоча Лоліта була невисокої думки про пісню кабальєро, вона нічого не сказала про це і не висловлювала ніякого невдоволення. Розмова стала більш жвавою, а перед годиною сієсти дон Дієго попрощався з усіма і виїхав у пишній кареті. На повороті дороги він помахав їм рукою.

Розділ XXVII

НАКАЗ ПРО АРЕШТ

Кур’єр капітана Рамона, посланий на північ з листом до губернатора, мріяв про те, як весело він проведе час у Сан-Франциско де Азис, перш ніж повернеться до Реіна де Лос-Анджелес. Він знав там якусь сеньйориту, краса якої змушувала палати його серце.

Отже, залишивши кабінет коменданта, він поскакав, як злий дух, змінював коней у Сан-Фернандо й у гасієндах уздовж дороги і в сутінках чвалом в’їхав до Санта-Барбари, збираючись там знову перемінити коней, одержати м’ясо, хліб і вино в гарнізоні і після рушити далі.

Але в Санта-Барбарі його надії погрітися в посмішці сеньйорити із Сан-Франциско де Азис були жорстоко обмануті. Біля дверей гарнізону стояла чудова карета, у порівнянні з якою екіпаж дона Дієго здавався простим візком. Там же було двадцять коней на прив’язі, а дорогою, сміючись і жартуючи один з одним, рухалися кавалеристи в більшій кількості, ніж звичайно стояло в Санта-Барбарі.

Тут був губернатор!

Його превосходительство залишив Сан-Франциско де Азис кілька днів тому для інспекторського огляду і мав намір проїхати на південь до Сан-Дієго де Алкала, зміцнюючи свої політичні позиції, нагороджуючи друзів і засуджуючи до покарання ворогів.

Він прибув до Санта-Барбари годину тому і вислухав рапорт коменданта, після чого вирішив залишитися у свого друга на ніч. Його кавалеристи мали розквартируватися в гарнізоні, і продовження мандрівки було призначено на завтра. Капітан Рамон попередив кур’єра про те, що лист, який він віз, був дуже важливий, і тому кур’єр поспішив у комендатуру і ввійшов до неї з виглядом людини досить значної.

— Я прибув від капітана Рамона, коменданта Реіна де Лос-Анджелес, із украй важливим листом до його превосходительства, — доповів він, стоячи струнко і віддаючи честь.

Губернатор прихильно взяв лист, а комендант махнув рукою кур’єрові, щоб той пішов геть. Його превосходительство швидко прочитав листа. Закінчивши читання, з лиховісним блиском в очах, він почав крутити вуса, за всіма ознаками явно вдоволений отриманими відомостями. Потім він знову прочитав листа і насупився. Йому було приємно довідатися, що можна ще більше розтрощити дона Карлоса Пулідо, але йому було неприємно думати, що сеньйор Зорро, людина, що образила його, все ще був на волі. Він підвівся і почав крокувати кімнатою, потім повернувся до коменданта.

— Я відправлюся на південь зі сходом сонця, — сказав він. — Моя присутність украй необхідна в Реіна де Лос-Анджелес. Ви повинні усім розпорядитися, а кур’єрові скажіть, щоб він їхав назад із моїм ескортом. А тепер я повернуся до будинку мого друга.

Отже, вранці губернатор відправився на південь, ескорт із двадцяти добірних кавалеристів оточив його, між ними був і кур’єр. Губернатор їхав швидко й одного чудового ранку прибув на площу в Реіна де Лос-Анджелес без попередження. Це було саме того ранку, коли дон Дієго виїжджав до гасієнди Пулідо у своїй