Читати книгу - "Драматичні твори"

Маруся (полохливо). Як на прощання?

Пилип (зітхає). Завтра виступаємо в город.

Маруся. Завтра?!

Пилип. А тобі жаль буде мене? Скажи по правді.

Маруся (зітхає). Не знаю...

Пилип. Ходім же хоч погуляємо! Е! Гора з горою не сходиться...

Маруся. А чоловік з чоловіком?

Пилип. Зійдеться! Ходім...

Маруся. Я вийду пізніше, а тепер пусти: треба додому навідаться.

Пилип. Не пустю. Ти не вийдеш, ми поїдемо — і я буду пропадать за тобою.

ЯВА VI З шинку виходе Панас.

Маруся (побачивши його, виривається). Панас!

Пилип. Так що ж, що Панас? Нехай-пущай і Панас ідьоть до нас!

П а н а с. А ти чого причепився до дівчини і силком тягнеш її, наче розбишака?

Пилип. Зась! То моє діло. (Підходить до Марусі.)

Панас (одпиха). Геть!

Пилип (заточився). Ах, ти ж! Я тебя как гетьну, то у тебя і очі стануть рогом.

Панас. Одв’яжися, бо тілько гудзики зостануться, як приймуся.

З корчми на цю суперечку виходить кілька москалів і парубків.

Москаль 1-й. Стой, братці, так не годиться! Ми завтра од’їжджаєм, зачім же свариться!

Панас. Який же чорт його зачіпає, він он причепився до дівчини!

Москаль 2-й. Брось ти ето дело!

Пилип. Да ти хто їй: брат, сват чи батько?

Москаль 1-й. Ну, довольно, мир!

Парубок. Годі тобі, годі!

Москаль 1-й. Іменно — годі! Маладець, Харитон, мири ще ти!

Парубок. А звісно, коли заступається, то має на те якусь причину... Чудной чалавек!..

Панас. Маруся — моя дівчина, коли хочеш знать.

Пилип. Так і бери свою дівчину, я її не з’їв. Ходім, братці, не стоїть зв’язуваться.

Всі. Ходім.

Пішли в шинк.

Маруся.(до Панаса). Ходім і ми до гурту, там музика буде: трохи погуляємо.

Панас. Іди, коли тебе кортить.

Пилип (од дверей). Та що ти його слухаєш, Марусю, хіба він тобі чоловік? Побачиш, як весело буде. (Пішов у шинк.) '

Панас і Маруся.

Панас. Чюго ж стоїш? Іди!

Маруся. Ходім умісті.

Пана с. Іди сама — тебе, видимо, кортить; недурно ж з москалем збіглася на вулиці.

Маруся. Хіба я винна, що він причепився?

Панас. Чом же він ні до кого більш не причепився, а тілько до тебе?

Маруся. Хіба я знаю?

Панас. Слухай,.Марусю! Не грайся з моїм серцем, бо воно не затим так щиро б’ється до тебе! Любиш — люби, а не любиш — не води.

Маруся. Хіба я яка?

Панас. А!! Хто там вас розбере! Чотири-дні тебе не бачив, а на п’ятий з москалем зустрів...

Маруся. Чого ти причепився?.. Москаль та москаль... Я не знаю, що тобі й сказать... я не винувата!

Панас. Ну, годі! Ну, не плач! Кажеш — не винувата, я вже вірю, я заспокоївся... пригорнись же до мене; я так давно тебе не бачив... все ніколи... от, бог дасть, діждемо покрови... Ти якась чудна...

Пилип (підслухував. Вигляда з дверей). Ач, як розпатякався.

Маруся. Ніяк до пам’яті не дійду.

Панас. Серденько моє! (Обніма її). Я вірю тобі, що ти не винувата. Чого ж ти ще турбуєшся? Повеселіщай!.. Ну ж!.. Забалакай же ласкаво своїм дзвіночком-голосочком! Чого ж мовчиш? Може, соромишся, що на вулиці? Так ходім, я тебе одведу додому. (Обняв її.)

Пішли.

ЯВА VIII

Харитина іде з вулиці до шинку, а Пилип виходить з шинку.

Харитина (оглядається). Панас!.. З ким же це він? Либонь, з Марусею... Так і є! Обняв її... (Зітхає.) Так от з ким він гуляє!.. Серце болить, коли подумаєш про свій гіркий талан... Талан!.. А я манила себе надіями, хотіла сама йому признаться, дурна, дурна... Та чи мені ж, наймичці, круглій сироті, пристало думать про щастя? Де там... Не було на молоці — не буде й на сироватці... (Пішла.)

Пилип (присідаючи, вдивляється вслід Панасові і Марусі). Пішли до Марусі! Він плеще, а Маруся мовчить. Вона його не любить, жде тілько, що буде сватать, от і все! Знаю

я... О, якби любила, то не шукала б щодня телятгі! А сьогодня, як я її обняв, то вона ніби й одпихає, а сама ще щільніше тулиться... Піду назирці. Панас тілько від неї, а[ я зараз і заспіваю! Як тілько вискоче Маруся, тоді сміливо наша. Не треба случая пропускать... Як не виграю, то й не програю. (Пішов.)

Харитина (виходе з відрами). Чи до роботи ж мені тепер, коли...

Голос Рухлі: «Та швидше мені! Лізеш як нежива,— Сруль плаче...»

Харитина. А, бодай він тобі луснув! Вже й підошов не чую: так уганяли. (Пішла.)

ЯВА IX

Ц о куль, а потім Бор ох.

Ц о куль (один). Ну й дівчина! А!.. Одберу від жидів Харитину хоч би там як! Прямо квітка... та ще трохи випив,

і з думки не йде... Одберу!..

Б о р о х (виходить). Василь Микитович! Подождітє мене, пожалуста. Я зайду до Федьки — нам вмісті; проводіте меня від собаков.

Ц о к у л ь. Слухай! Уступи мені свою наймичку Харитину.

Б о р о х. Ви знову'за своє. Як же Рухля зостанеться сама з дітьми, га?

Ц о куль. Ти собі візьми бабу Горпину.

Бор ох. А одчого ви не візьмете собі бабу Горпину?

Ц о куль. Та від того, що вона тутешня, а всі тутешні рвуть що не попало: чи молоко, чи масло, чи борошно — усе таскають додому, бо жінка моя другий місяць слаба: хто його вглядить. А Харитина тут чужа, родичів нема, то хоч поки подружок не заведе, красти не буде, а тим часом жінка видужає. От яке діло!

Бор ох. Псс!.. І нашто вам ета рахуба?.. Вона нічого не поніма, вона лінива, без загаду нічого не зробе, вона тілько спать любе.

Ц о к у л ь. О, у мене не буде чспать.

Б о р о х. Оставте ето, просю вас.

Цокуль. Ая тобі кажу, що вона у мене буде служить.

Б о р о х. Ні, не буде.

Цокуль. Та що ж вона, кріпачка ваша, чи як? Я більше заплатю — і піде до мене.

Бор ох. Ну, то я вам скажу насурйоз: вона — бродяга!

Цокуль. А ти ж держиш її, чом же я не можу?

Бор ох. Ми? Ми другово діло... я знаю, де її взяв. Ну, оставте... вам будуть непріятності, бо Рухля її любить,

піднімить гвалт і з досади скажить уряднику, што вона бро-дята... і од вас