Читати книгу - "Драматичні твори"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Цокуль. Ну, стривай! Чого нам свариться? Я Ѵобі дам одступного. Хочеш?
Борох. Одступного?.. Єй-богу, не знаю, што із вами робить... А сколько ви дадітє?
Цокуль. Дам четверть вівса.
Борох. Нам жаль так задешіво уступить.
Харитина несе воду.
Відітє, какая проворная — як куля: і.сюда, і туда! Ви дадітє три четверті, нічого з вами робить. *
Цокуль. А, більш вже пропада! Нехай-вже дві. Борох. Єй, нельзя! Какая дєвушка, на всю округу не знайдеш: умная і проворная.
Харитина виходить з шинку і Яутко іде за хату.
Гляньте! Не, ви гляньте, прямо — куля!..
Цокуль. Так пришли її завтра до мене з квітками, я сам з нею побалакаю, а ти не кажи' їй нічого, не одговорюй!..
Борох. Знаєте, Василь Микитович, ви дайте Рухлі... ну... мішок картоплі... нехай не сердиться.
Цокуль. Та ти не здурів часом?
Борох. За чево здурів? За чево?.. Какая дєвушка... це-це! Як калина!
Харитина несе в’язку соломи у» корчму.
(Борох тихо.) О!.. Ви придивіться, гляньте — какая она кругленькая...
Цокуль. Ходім, бо тут ще хто підслуха,— от когось чорт несе! (Іде.) Ходім!
Борох. Я буду іти з етого боку, а то у Семена зла собака...
Вийшли.
ЯВА X
Пилип і Маруся.
Пилип. Бог з тобою, коли не віриш, а я присягаюсь. Маруся. Ти мене обманеш, а після осмієш, покинеш. Пилип. А я тобі скажу, що у тебе Панас на думці, від того ти й боїшся їхать у город.
Маруся. Я Панаса зовсім не любила... так собі зійшлися, гуляли, думала — поберемось, а тепер...
Пилип. Що?
Маруся. Ти знаєш...
Пилип. Ні, ти скажи Сама.
Маруся (обніма його і цілує). От що! Боже мій, навіщо я тебе побачила і отруїла своє життя?
Пилип. Так кажу ж тобі: переходь у город, там будеш служить, я сам знайду тобі місце на п’ять рублів у місяць. У городі тілько й жить. Зайдеш у чайну — музика гра*, на бур-вар — музика гра, або в тіатер підем, то там такого надивишся, що тут хоч сто літ живи, не побачиш: і на голові ходять,
і колесом крутяться, стрічки з рота тягне, огнем, дихає — прямо очі розбіжаться; а тут що?.. Велике щастя, що за обірванця Панаса підеш замуж: буде кому бить, та й годі!.. Послухай мене. Та через год ти й сама себе не пізнаєш, як надінеш плаття з форшором, а тут унизу клисе... Краля! Одно слово, тоді й старшина тут шапку перед тобою здійме.
Маруся. А мати?
Пили п. Мати тебе хлібом не годує, а я вийду з1 .служби, то прийдемо сюди; тут і поберемося. (Обніма її і цілує.) Так — так? Рішай!
Маруся. Ох! І матері жаль, і за тобою пропаду!
Пилип. Вибирай, хто миліший.
Маруся (обніма його). Не обмани, не одури ж мене, мій лебедику!
Пилип. Ти мене любиш, я тебе люблю, то, виходить, ніякого обману не буде.
В корчмі чуть хряск розбитого горшка.
Що це?
Маруся. Щось розбилось.
Пилип. Ходім мерщій у леваду — там порадимось.
Хутко зникають, обнявшись.
Голос Рухлі: «Ой вей! Молоко, молоко пропало! Ой вей мір, і два яйцу
розбила!»
Голос Харитини: «Та то не я!»
Голос Рухлі: «От тобі, от тобі!»
Чуть, що б’є в спину, аж гуде.
ЯВА XI
Харитина (вибіга з кор' ни і тіка на другий бік кону). За що ви б’єтеся?
Р у х л я (вискакує з качалкою). За чево, за чево? Подлая хамка! Цілий глечик молока і два яйця розбила, а тобі за етово сказать: «Покорно благодару вам»,— га?
Харитина. То ре я, єй-богу, не я, то панич Сруль...
Рухля. Брешеш! Панич Сруль такое делікатнеє дітю, што єтого не зробить... Іди в хату! Іди, кажу тобі, я тєбя буду колотіть!
Харитина. Не піду, бо ви й так добре мене били... я утічу, куди очі дивляться.
Р у х л я. Я тебя і под землею знайду та у острог засадю,— бродяга ти!! Іди, кажу!
Янкель (вибіга). Мамаша! Ідіть у хату! Там будете кричать сколько влєзіть, а тут будуть люди сміяться... Таково почтенная дама з качалкою драку делает... Пожалуйте, просю вас! (Тягне Рухлю в хату.)
Рухля. Пусти, я буду ейо колотіть, подлую!
Янкель. Образованная дама, колотіть на уліцу! Пс-с! Стидно!
Рухля. За чево ти мене тягнеш? (Рветься.) Пусти, гавару тебе!
Янкель. Мамаша, мамаша, прохолоньте! Просю вас с убєждєнієм. (Силою тягне її в хату.) Чістово скандал с такою горячово мамаша!
Зникли.
ЯВА XII
Харитина (одна). Боже мій, боже! За що ж я так мучусь? Всім чужа, всі чужі, ні до кого прихилиться, ні од кого порадоньки взять,-- де ж мені в світі діться?.. Господи! Пошли ти мені смерть, остогидло мені життя моє осоружнеє, нехай я не буду отак весь вік поневіряться, бо як так жить, то краще отруїть себе, пропасти!!.
Завіса.
ДІЯ ДРУГА
Середина хати Цокуля. Одні двері прямо надвір, другі — збоку, у світлицю.
Хата вбрана наполовину по-міщанськи.
ЯВА І
Цокуль (виходе з світлиці). Біда, та й годі! Жінка слаба, скрізь тебе шарпають, і товку в хаті не знайдеш! А тут ще Харитина цвяшком сидить у голові; що не думаю, а зверну на Харитину,— прямо збожеволів! Так і стоїть перед очима! Хто-небудь рипне, тб вже мені здається — вона... аж затру-сюсь!..
Одчиняються двері.
О!..
Входе Янкель.
Цокуль (до себе). Тьфу! Жида чорт приніс.
Янкель. Здрастуйте.
Цокуль. А що скажеш?
Янкель. Тата прислали, штоб ви дали п’ять четвертей вівса.
Цокуль. Як п’ять? Що він, сказився? Три — договор був.
Янкель. Мамаша не хочет. Тата сварився з мамашою за чего-то довго, а послі мамаша сказалі: як п’ять, то они согласні, і тата послалі мене, штоб так і вам сказать.
Цокуль (набік). Догадався ирод... п’ять четвертей!.. Що ж, не дать?.. Так переманить Харитину?.. Рухля підніме гвалт, бумаги нема, і її потягнуть куди-небудь... Ні, силою нічого не вдієш. Треба дать. (До Янкеля.) А ти сам?
Янкель. Ні, я не сам. з Цокуль (до себе). Так і вона їуті (До Янкеля.) Хто ж там з тобою? Нехай сюди йде.
Янкель. Там коняка з повозкою і з мішками.
Цокуль (до себе). Щоб вона тобі- здохла! (До Янкеля.) А більш нічого батько не казав? ,
Янкель. Казав, што тот чоловек
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Драматичні твори», після закриття браузера.