Читати книгу - "Конґо. Реквієм, Жан-Крістоф Гранже"

— Але він є в довіднику?

— На Жовтих сторінках як психолог, але не в каталогах власників нерухомості.

— Це нормально для профі, авжеж?

Дівчина неохоче погодилася.

— Як ти з ним познайомилася?

Ще один слабкий пункт у її справі.

— Уже й не пам’ятаю.

— Як це?

— Думаю, на якійсь вечірці. Це найімовірніше пояснення. Я, мабуть, була обдовбана, або ж під пігулками. У мене були періоди, коли… скажімо, я не дуже ясно мислила.

Одрі запалила свою цигарку. Скидалося на те, що вона вагається: чи підписуватися на таку дивну справу. Жодного слова ні про Ервана, ні про Падре: вона знала, що ті в Африці.

— Після всього, що я пережила в останні місяці, — не вгавала Ґаель, — мені не бракує приводів для занепокоєння, чи не так?

— Дай мені його ім’я та адресу. Я наберу тебе, коли матиму новини.

— У тебе є мій номер? — Ґаель подала флікині заздалегідь приготовані дані.

— Усі в групі його мають, — Одрі розвернулася й заклала руки в кишені.

Ось тобі, маєш.

— Можна ще запитати? — вслід їй гукнула Ґаель.

Одрі обернулася:

— Що?

— Чому ти займаєшся, ну… оцим щосереди?

Офіцер кримінальної поліції Вінавскі кинула веселий погляд на горопах, чиї тіні змішувалися з парою від баняків і контейнерів.

— Бо тут моє коріння. Якби не твій брат, і досі тут була б.

Після розмови з батьком вони рушили далі в напрямку Анкоро. Відстані й години більше нічого не значили. Шляху, який мали пройти опівдні, не здолали й до вечора, і Сальво передбачав ще п’ятнадцять годин у дорозі.

Ерван більше ні на що не реагував. Двадцять годин в автівці цілковито виснажили його. Вибоїстий шлях заколихував, і він поринув у прострацію, з якої ледь випливав лише на блокпостах: готівка, харчі — й рушили… Злигодні шляху з його місця на задньому сидінні здавалися галюцинаціями: червоні калюжі, листя, яке сікло шибки, камінці, що відскакували від капота, жирна багнюка, в якій без кінця загрузали колеса…

Усі виходили, щоби підкласти бляху під колеса, штовхнути, потім обтрушували з себе землю, яка нагадувала пошматовану плоть. Ще треба було обрізувати, піднімати й розсовувати гілки, тонкі стовбури, ліани… Коли нарешті знову рушали, на кожнму пагорку починало знову ламати, і, звичайно, навіть мови не було про годинку сну.

На додачу вийшов з ладу кондиціонер у машині. Їхали з відчиненими вікнами, запрошуючи на борт різноманітну комашню. Москіти, ґедзі, оси та інші невідомі комахи, всі монструозних розмірів… Укритий репелентом і кремом від подразнення, француз більше нічого не відчував і думав, що одна з цих тварюк уже заразила його. Хапаючись за ручку дверцят, уявляв паразитів, що кишать у його крові й знищують червоні тільця.

Тепер вони їхали в пітьмі. Злива змусила зачинити вікна. Усередині все торохкотіло, мов у ящику з інструментами. Дощ періщив так, ніби сама ніч розбилася об дах «Тойоти» на міріади часточок. Десь далеко вибухали блискавки, подібні до прожекторів гігантських вартових веж, немовби хтось там, нагорі перевіряв, чи добре виконана робота, чи зрозумів світ, чиї тут мають виконуватися накази.

Подумки прокручуючи розмову з батьком, Ерван увімкнув лампочку над головою, аби роздивитися фото «Саламандр». Дівчата в солом’яних капелюшках, із квітами у волоссі своєю андрогінною статурою нагадували муз під соусом seventies.[52] Ніби завдяки ефекту накладання кадрів бачив суцвіття цвяхів, увігнаних у їхні тіла, зблиски люстерок, застромлених в очні яблука, рани на животі, звідки вбивця виймав органи й куди натоптував волосся й нігті іншої жертви…

Ерван приїхав сюди, аби знайти вбивцю Катрін Фонтана, але можливо, медсестра таки й справді стала сьомою жертвою Людини-цвяха. Утім Фарабо мав таємницю, про яку флік ніколи не здогадувався. Мотив помсти… Якщо так, то навіщо змінювати свою мету й починати з Каті? Ні Колетт Блокc, мати-домогосподарка, ні Ноорче Ельскамп, черниця, не належали до клану Білих Будівельників. І чому Фарабо не вбив Меґґі де Крефт, дочку одного з наймогутніших очільників Лонтано? Годі знайти потужнішого символу, аби допекти засновникам гірничого містечка.

Був також малюнок, накреслений на землі. Будова молекул руди? Ерван був переконаний: Людина-цвях залишала знак для тих, хто господарював у місті. Щоб її ідентифікували? Заарештували? Чи просто нагадував комусь про давні гріхи? Ервана переслідувала думка про мету помсти: слід було виявити мотив Фарабо. Не сумнівався, що батько знає правду, але він був останнім з-поміж людей, здатних допомогти в цьому. Що пов’язувало між собою всіх дійових осіб трагедії?

Морван співав, ховаючись під сплетінням пальм, біля підніжжя величезного моабі. Він доконав свій косяк — чудодійні ліки від Куща — й розпалився мов павук на полюванні. За кілька метрів потріскували дрова у вогнищі. Чорні натягли водостійкий оонівський брезент і збилися під ним у купку. Останні краплі плюскотіли в темряві навколо них. Десь далеко ще гуркотів грім — ніч прочищала горлянку.

Навколо його чола, в світлі ліхтарика роїлася комашня, між гілля ворушилися павуки розміру крабів, дощові хробаки зі зміїними манерами, швидко миготіли тіні не знати чого… Ця біла гарячка нагадувала свято. Дощі в Африці не бувають сумними: вони пробуджують природу, живлять землю, проголошують початок параду.

Напередодні він убив пацана. Цього ранку завалив трьох чоловіків. Залишалася висока ймовірність нового нападу, перш ніж вони досягнуть копалень, які вже, можливо, потрапили до рук інших повстанців. Що ж до Ервана, то він невблагано наближається до істини. Куди вже гірше? Морван підгорав з обох боків, і серединка вже коптилася. Але цього вечора, під дією конопель, ніщо не здавалося йому надто страшним.

Цей димок нагадував дещо інше. Його син порушив тему дилерів, але не затримав на ній увагу. І правильно: шукати слід не там. Але сам Морван свого часу взяв був цей слід. Допитуючи продавців травки, він, зрештою, потоваришував з ними, зокрема з Джиммі, головним