Читати книгу - "Чорний агат: Втрачена спадкоємиця , Ірина Кузьменко "

Серафима, обійнявши онуку, поглянула на нічне небо й відповіла:

— Вона скоро повернеться.

— Де вона? Я піду за нею! — відсторонившись, сказала Міра.

— Стій! — схопивши Міру за руку, промовила Серафима. — Краще допоможи мені приготувати зілля.

Вікторія, розплющивши очі, застогнала від болю й перевернулася на бік. Повільно піднявшись, схилися спиною об ціле дерево й ще кілька хвилин не могла прийти до тями.

— Міс Лорейн!

Почувши чоловічий голос, озирнулася. До неї підбіг Дем’ян і, схилившись, побачив, що вона поранена.

— Дем’яне, де Мирослава? — схопивши його за руку, запитала.

— Вона покинула мене! — відповів Дем. — Де Крістофер?

Вікторія нахмурилася й, знизавши плечима, зціпила зуби від болю.

— Тобто вона покинула тебе? — закричала.

— Сіла в мою автівку й кудись поїхала! — розвів руками Дем’ян.

— Від твоєї відповіді мені не легше, — фиркнула Вікторія.

Дем’ян допоміг Вікторії піднятися й, підтримуючи її за плече, оглянувся довкола. Парк був зруйнований. Дерева з коренем вирвані із землі. Лавки та бруківка розкидані в різні сторони. Знайшовши Крістофера, Дем’ян відкинув дерево, яке впало на нього, та, схилившись над чоловіком, перевірив пульс. Поглянувши на Вікторію, округлив очі й захитав головою.

— Я не можу його втратити, — прошепотів Дем’ян.

Вікторія, зітхнувши та бачачи нелукаве хвилювання хлопця, присіла поряд із ним і, поклавши руку на груди Крістофера, промовила:

— Відійди.

— Що ви хочете зробити? — насупившись, запитав Дем’ян.

— Крістофер кинувся у вир чорної енергії, яку створив Гідеон. Його серце не б’ється. Якщо хочеш, я можу допомогти йому.

Дем’ян, кивнувши, піднявся й нервово почав ходити навколо них. Вікторія, поглянувши на хлопця, пробурмотіла:

— Доля ще та хитре стерво.

Вікторія, заплющивши очі, через долоні передала імпульс чоловіку. Вона кілька разів провела цю маніпуляцію, утім, доки вона була безрезультатною.

— Він не реагує! — крикнув Дем’ян.

Жінка, зітхнувши, розплющила очі й, поглянувши на хлопця, запитала:

— Скажи мені, насліднику, що такого особливого в Крістофері?

Дем’ян, звузивши очі, склав руки на грудях і відповів:

— Він також моя родина.

Вікторія, відчувши, як під долонею забилося серце, поглянула на Крістофера й, схилившись, поклала голову йому на груди. Чоловіче серце повільно вибивало ритм.

— Живий, — всміхнувшись, прошепотіла Вікторія.

Крістофер, розплющивши очі, захрипів. Жінка, різко відсторонившись від чоловіка, поглянула на Дем’яна. Дем, наблизившись, присів біля Бейна й, піднявши його голову, поклав собі на коліна.

Вікторія, спостерігаючи за ними, знову всміхнулася. Поведінка Дем’ян та його щире хвилювання за Крістофера зворушило та здивувало її. Можливо, тому, що тепер, знаючи, що Гідеон дагратіонець, не очікувала такої турботи від інших.

— Ми облажалися! — поклавши долоню на груди Крістофера й зітхнувши, промовив Дем’ян.

Крістофер, поглянувши на Вікторію, тихо сказав:

—  Ти навіть не уявляєш як.

Вікторія, відвернувшись, через біль піднялася на ноги. Прикликавши магію вітрів, здійнялася в повітря й умить покинула парк.

— Мабуть, все ж таки потрібно викликати Ізекіла й Міраза, — сплюнувши кров, промовив Крістофер.

— Хей, не говори, Крістофере. Бережи сили.

Дем’ян спочатку піймав таксі на виході з парку та, застосувавши проти водія магію примусу, щоб чоловік не задавав зайвих питань, відвіз Бейна до себе додому. А потім, повернувшись, за кілька годин до світанку, використавши свою силу, привів парк у порядок. Все виглядало так, ніби й тут не було ніяких баталій, та зустрів у парку схід сонця.

За кілька годин до того Вікторія, ледве тримаючись з останніх сил, увійшла в квартиру. Мирослава, поглянувши на матір, ахнула й за проханням матері допомогла їй дійти до ванної кімнати. Серафима принесла зілля й повідомила, що через кілька годин відлетить в Ірландію. Мирослава, присівши на пуфик біля ванної кімнати, округлила очі й голосно фиркнула.

— Ти не можеш нас покинути зараз! — вигукнула Міра.

— Я розберуся, що відбувається в Ірландії, і відразу повернуся!                                                                                    — спокійно відповіла Серафима й, діставши чорну книгу, вирвала звідти папірець і, віддавши його Мірі, додала: — Це закляття проти чорної магії ведаті. Використовуйте його лише за призначенням. Книгу не можу віддати, вона мені потрібна.

— Я інколи дивуюся твоїй спокійності та холоднокровності, — промовила Міра й, розвернувши папірець, втупилася й нього. — Це все, звичайно, чудово, утім, я не розумію, що тут написано.