Читати книгу - "Минуле поколінь, Павлюк Олександр"

***

- Тащить всех!, - Російський командрив кричав, - Женщин к тому дереву!

Солдати тягли жінок, складали трупи чоловіків, в сільській кузні встигли закритися коваль з сином, вони намагалися вийти на дах і відстрілюватися з якоїсь зброї, кількох підстрелили.

Яскраве полум’я все більше охоплювало околиці, ставало жарко, надто яскраво, всюди, в легенях, в очах, всюди був дим. Жінки намагалися притулитися одна до одної, вони плакали, хтось був в істериці.

- Будет забава, мужики!, - Командир підійшов до однієї дівчини, чий погляд був пустим, мертвим.

Вони почали тягти її за волосся, та лиш взялися здирати одяг, почули звук копит які наближалися. Надто близько.

Яким витягнув шаблю, зтяв голову солдату, який стояв збоку, полилась кров. Верес наїхав на іншу групу яка вибігла на дорогу. Жінки намагалися відтягтися подалі. Яким хутко розвернув коня, однієї рукою тримав віжки, другої зброю, його охопив шал, він грізно погнав коня назад.

- На! Пішла!

Солдати взялися за свою зброю, Яким сік, вбивав, не перебирав, не розрізняв дим з фонтанами крові, крики з вогнем. Ховався від пострілів мушкетів, яких було небегато. Розгублені вояки не могли перезаряджати, губили порох, набої і тим самим, ставали легкою здобиччю.

Почулися нові постріли, на цей раз з боку дороги, варта міста встигла трохи пізніше Якима, зайшла на вулиці. Хлопець помітив командира російського загону, на коні, з шаблею. Він погнав Вереса знову, крутив меча, пронісся крізь нього, москаль встиг відбити удар, трохи втратив рівновагу, згадавши, що б’ють його не пір’ячком. Яким тримав Вереса, шукав сліпу зону, рубав, сік, бачив іскри металу. Провів лезом по плечі збоку, кацап взявся другою рукою, Яким висік йому лице, де мав би появитися жах. І він появився. Кінь став на диби, командир впав, кричав, очі заливались кров’ю. Яким зліз з сідла, очі набрані злоби, шалу, шаленства. Він з криком замахнувся мечем і відсік голову.

***

Данило Апостол стояв перед будинками, догорав вогонь, диму ставало все більше. Навколо був стогін поранених, отруєних, плач за вбитими. Солдати почали пошук тіл та виживших, клали на тканину тих, хто не міг рухатися, лише дихати.

- Це ніщо інше як провокація, - Ствердив Свирид відійшовши від трупів російських вояк, - Троє вижило, вони п’яні.

- Хто командував?, - Твердо запитав гетьман.

- Корсунов.

Яким появився з іншого кінця селища, тримав шаблю в руках, кров на якій здавалася чорною.

Свирид дивився на сина, здивованим, але й водночас дивним поглядом, поглядом із купою запитань. Погляд Апостола був прикований до землі. Яким підвів Вереса, дістав кусок ганчірки, витер кров.

- Я згоден на службу, - Повертаючи шаблю в піхви.

Глибокі задуми й шок охопили гетьмана, він повернувся до реалій за мить.

- Привести мені морду Наумова, - Вимовив крізь зуби.

Свирид підійшов ближче.

- Це провокація, він звичайно знав, що таке трапиться, готовий закластися, але ми нічого не зможемо з ним зробити, він під проте…

- Моя воля!, - Піднімаючи голос вимовив Данило, - Він би в центрі Глухова на стовпі висів. Приведіть його сюда.

- Здається немає потреби, - Сказав ззаду Дмитро, повертаючись в той же бік.

На дорозі появився супровід намісника, десять вершників з невеличкими смолоскипами. Федір Наумов зліз з сідла, направився до початку вулиці, сповнений театральщини та фальшу.

- Будьте уверены! Мы накажем виновных!, - Наумов повернувся в бік гетьмана, одягнений в хутро.

- Не сумніваюсь, - Тихо й зі злобою відповів Апостол.

- Разве…, - Зробив паузу, - Разве были на то причины, - Їдким тоном.

- Були причини, але відчую не ті, про які завтра говоритимуть на кожному розі, - Гетьман вийшов вперед на кілька кроків, - А ті, які ви опишете в своєму доносі, пане наміснику.

- Гетман хочет оскор…

- Не хочет, - Перебив російською Данило, - Тільки попередити.

Апостол вирішив перервати цю гру й швидко підійшов до Наумова.

- Під чиїм керівництвом Корсунов?, - Апостола охопила лють, він говорив крізь зуби.

Наумов вибалушив очі.

- Твоїм! Не роби з мене дурня, не бався словами!, - Заспокоївся, - Вояки твого «елітного» полку напилися, сіли на коней, вирізали й спалили половину села за три милі від центру, - Лють в очах, - Ніколи не повірю.

- Как видишь, - Наумов зберігав фальш, - Корсунов наказан, благодаря твоему подопечному, - Подивився на Свирида, - Вы вовремя подоспели, - Фальш.

Театр абсурду присутні наближені нового гетьмана, сприймали все складніше. Наумов повільно повернувся до свого коня і скоро рушив назад.

Данило Апостол стояв перед спаленим селом, підняв голову, відірвав очі від землі, дихав.

- Надайте допомогу пораненим, поховайте вбитих, трьох кацапів закрити в темниці, допитати без відома царської присутності, - Пауза, - Виділіть кошт на відновлення, допомогти людям.

***

- Можеш вилізати!, - Іван стукав у двері кузні, з яких через кілька секунд почувся звук совгання чогось важкого по підлозі, в супроводі слова: «Курва»

Богдан дивився навколо, роздивляв наслідки бійні й пожежі. Євтим важко вздихав. Двері привідкрилися, там зазирав чоловік з чорною бородою.

- Небезпека минула, можете виходити, - Трохи тихше промовив Дмитро.

Коваль відчинив повнітю.

- Господи милостивий, нам би вам дякувати! Що тут сталося, біда!, - Розгублено говорив чоловік в брудній сорочці.

- Заспокойтесь, - Сказав Строгий, - Вам нададуть гроші, допоможуть відбудуватися.

- Та що ті хати! Людей повбивали, волочили!, - Голосно й з жалем продовжував коваль.

Братіє мовчало.

- Ви закрилися в середині, може бачили, що відбулося. Розкажіть нам, - Сказав Дмитро.

З середини приміщення показався хлопчина, дуже схожий на батька, лише без бороди, що й говорило про юний вік.