Читати книгу - "Я виткав тебе з власного безсоння, Сніжний Василіск"

Прокидаюся за дві години до відправлення. Не знаю, чи Сіріус спав, взагалі, бо не встиг навіть спрацювати будильник, як на моє обличчя приземлилися його м’які губи. Снідаємо разом, я приймаю душ і збираю речі. В останню мить стягую з нього домашню футболку і пакую в рюкзак. Хочу мати із собою частинку його. Хочу засипати, загорнувшись в його запах. Він не пручається, тільки обіймає мене ззаду, уткнувшись носом у мою шию. Проводжає мене на перон, заходить зі мною в купе, цілує на прощання так, наче більше не побачимось. Зазвичай він говорить приблизно вдвічі менше за мене, але сьогодні за ввесь ранок разів 10 сказав, що буде за мною сумувати. Я теж. Я вже сумую. Я не полишав би його ні на хвилину, не те, що цілий тиждень. Поїзд відправляється, а Сіріус залишається стояти на пероні, поки його силует не стає маленькою чорною цяткою вдалині.