Читати книгу - "Про любов для дітей, Ангеліна Кріхелі"

Незабаром пролунав дзвінок — тут заняття теж чергувалися з перервами. Дівчинка відірвалася від своєї замальовки, похмуро глянувши на годинник. Час летів занадто швидко, коли вона займалася улюбленою справою — малювала.

Увечері юна художниця знову взялася до роботи, виконавши інші домашні завдання. Дивлячись на десятки ліній олівця, переводила погляд на палітру, розмірковуючи про те, які відтінки зеленого використовувати для цієї картини. 

Їй було всього дев'ять років, але з того часу, як виповнилося п'ять, вона ні на хвилину не розлучалася з пензликами. А якщо брати їх із собою було неможливо (наприклад, на урок фізкультури), то в кишені у неї завжди був маленький блокнотик і улюблений залишок простого олівця. Однокласники часом сміялися з неї. Але що вдієш? Малювання було найбільшою її слабкістю, і найбільшим її талантом.

Впевненими мазками дівчинка почала наносити фарбу на полотно, як раптом намальований ліс ніби оповило туманом. Вона відійшла, часто покліпала очима, вирішивши, що їй здалося, і знову взялася до роботи. Але ліс знову обступив дивною пеленою. Здавалося, нічого не виходить, і намальовані дерева розповзаються в різні боки, зовсім не підкоряючись пензлику в руці юної художниці.

- Що за нісенітниця! — вигукнула дівчинка. Наполеглива робота тривала кілька годин, а ліс на полотні, як і раніше, неслухняно «розгулював».

Зрештою, вона розсердилася і кинула полотно на підлогу.

- Немає ніякого чаклунства! — сердито буркнула дівчинка. — То що тоді малювати?!

Вона збиралася тупнути ногою по полотну з осіннім лісом, що розпливався, як раптом... провалилася. Так-так, у буквальному сенсі провалилася у своє полотно, опинившись у лісі. Тільки цей ліс був їй незнайомий.