Читати книгу - "Покарання Валентини, Ева Роман"

– Хто ти? - Прошепотів мисливець, двома руками обіймаючи гнучку талію чаклунки і жадібно привертаючи її до себе. - Не проганяй, йдемо зі мною, інакше я загину...

- Я Валентина, - пошепки відповіла вона, покірно опускаючи руки йому на плечі і майже торкаючись губами колючих щік та підборіддя. – Чаклунка та магістр у сімнадцятому коліні, почесний знахар двадцяти світів та трьох галактик… І так, піду! Піду куди ти скажеш і залишатимуся до ранку.

- Не спитаєш навіть, хто я? - майже цілуючи, видихнув Арсен.

- Я все знаю, - хитнула головою вона. - Ти мій Мисливець. Я – Дарувальник. Разом я і ти здатні змінювати долю в інших світах.

– Мені потрібний тільки цей, але з тобою, – відповів він. – Тепер я знаю, навіщо я стільки йшов, куди, кого шукав, навіщо залишив дім, дружину, дітей та вибрав ціною відмови від багатства та пошани свою свободу… Для тебе, вона твоя! А якщо ти вже дружина іншого, я в ноги впаду Вищому суду та імператору ось тут, на цьому місці, серед балу…

- Я нічия дружина, - заперечила Валентина, не вірячи почутому, але розуміючи - це правда, істина, не брехня, адже пунш подіяв на всіх. И глядя неотрывно в глубокие зеленые глаза, где отражалось лишь ее лицо и шевелюра черных кудрей, она сказала несподівано і для себе самої: - Але я мати. Еван і Каліста чекають на мене вже 15 років… І якщо тільки ти підеш зі мною…

- На світанку вийдемо в дорогу, - відразу погодився Арсеній, затягуючи її в густі тіні кипарисів. – А поки що…

Кінець