Читати книгу - "Відьмак. Сезон гроз"

…Знаєш, що воно таке— трансгуманізм? Що таке видоутворення? Адаптивна радіація? Інтрогресія? Ні? Тут немає чого соромитися. Я також небагато що розумію. Але всі вважають, що знаю я багато. Що під наглядом і за допомогою Ортолана я проводжу дослідження над удосконаленням людського роду. Заради того, аби виправляти та поліпшувати. Поліпшувати людську форму, викреслити хвороби та недосконалості, прибрати старість, бла-бла-бла. Оце мета й завдання магії. Іти шляхом великих старих майстрів Маласпіни, Альзура та Ідаррана. Майстрів гібридизації, мутування й генетичної модифікації.

Звістивши про своє прибуття нявканням, знову з’явився чорний кіт. Скочив на коліна чародія, простягнувся та замуркотів. Дегерлунд ритмічно його гладив. Кіт замуркотів іще голосніше, виставляючи пазурі воістину тигрових розмірів.

— Що таке гібридизація, ти знаєш напевне, бо це інша назва схрещування. Процес отримання напівкровок, гібридів, бастардів— назви, як захочеш. У Ріссберзі з цим активно експериментують, наробили вже силу-силенну чудасій, страшидл та потвор. Деякі з них знайшли широке практичне застосування, от як паразойгл, який очищає міські смітники, чи парадятел, що нищить шкідників дерев, чи мутована гамбузія, яка пожирає личинок малярійних комарів. Або вігілозавр, ящір-охоронець, чиїм убивством ти похвалявся на аудієнції. Але вони вважають це дрібницями, побічними продуктами. Те, що їх цікавить насправді, це гібридизація та мутація людей і гуманоїдів. Щось заборонене, але Ріссберг сміється із заборон. А Капітул прикриває на те очі. Або ж, що правдоподібніше, продовжує перебувати в сонному та тупому незнанні.

…Маласпіна, Альзур та Ідарран— це задокументовано— брали в роботу створінь маленьких та звичайних, аби створити з них гігантів, отих їхніх віїв, павуків, кощеїв та дідько його зна, що ще. То що ж, питали, стоїть на заваді тому, аби взяти малу та звичайну людинку й переробити її на титана, на когось сильнішого, того, хто зумів би працювати двадцять годин на добу, кого не беруть хвороби, хто запросто може прожити до ста? Відомо, що вони хотіли те зробити, начебто й робили, начебто мали успіхи. Але секрет про своїх гібридів забрали в могилу. Навіть Ортолан, присвятивши вивченню їхніх праць усе життя, мало чого досягнув. Буе та Банг, які тебе сюди притягли, — ти до них придивився? Це гібриди, магічні схрещення тролів та огрів. Нехибний арбалетник Паштор? Ні, цей якраз, скажімо так, за образом та подобою: цілком природний ефект схрещення огидної баби та поганючого хлопа. Але Буе та Банг, ха, ці вийшли прямо з пробірок Ортолана. Запитаєш: якого диявола комусь такі паскуди, якого дідька щось таке створювати? Ха, ще недавно я цього й сам не розумів. Поки я не побачив, як вони розправляються з лісорубами та вуглярами. Буе вміє єдиним ривком зірвати голову з шиї, Банг розшарпує дитинку, наче печеного курчака. А дати їм якесь гостре знаряддя, ха! Тоді вони вміють влаштувати таку криваву м’ясорубку, що хоч стій, хоч падай. Ортолан, якщо його запитати, розповість, що нібито гібридизація— це шлях до знищення спадкових хвороб, нестиме дурниці про збільшення протидії заразним хворобам та всяку таку старечу дурню. Я знаю своє. І ти знаєш своє. Такі екземпляри, як Буе та Банг, як і те щось, із чого ти зірвав пластину Ідаррана, придатні лише для одного— для вбивства. І добре, бо мені саме потрібні були знаряддя для вбивства. Щодо своїх власних здібностей та можливостей я не був упевнений. Зрештою, дарма, як з’ясувалося пізніше.

…Але чародії в Ріссберзі продовжують схрещувати, мутувати та генетично модифікувати, від світанку до заходу. І мають чималі досягнення, напродукували таких гібридів, що аж дихання спирає. Усе це, з їхньої точки зору, гібриди корисні, такі, що мають полегшити та поліпшити людям існування. І дійсно, вони за крок від створення жінки з ідеально пласкою спиною, аби можна було її трахати ззаду й одночасно мати куди поставити келишок шампанського та розкладати пасьянс.

…Але повернімося ad rem[24], чи то до моєї наукової кар’єри. Не в силах похвалитися реальними успіхами, я мусив створювати видимість цих успіхів. Пішло легко.

…Ти знаєш про те, що існують інші світи, доступ до яких нам відрізала Кон’юнкція Сфер? Універси, що називають планами стихій та парастихій? Де мешкають істоти, які звуться демонами? Тож досягнення Альзура et consortes[25] тлумачили тим, що вони отримали доступ до цих планів та істот. Що зуміли цих істот викликати та заневолити, що видерли в демонів й отримали їхні секрети та знання. Думаю, що то дурня й вигадка, але всі в те вірять. А що робити, якщо віра настільки сильна? Щоби мати можливість скидатися на того, хто вже близько до відкриття таємниці давніх майстрів, я мусив зробити так, аби Ріссберг став переконаним, що я вмію викликати демонів. Ортолан, який колись і справді вміло проводив гоетії, не хотів навчати мене цього мистецтва. Дозволив собі огидно низьку оцінку моїх магічних умінь і наказав пам’ятати, де моє місце. Що ж, для справи власної кар’єри я буду пам’ятати. До часу.

Чорний кіт, якому набридло погладжування, зіскочив із колін чародія. Кинув на відьмака холодний погляд золотих, широко розплющених очей. І вийшов, задерши хвоста.

Ґеральт дихав з усе більшими проблемами, відчував дрижаки, що били його тіло і які він ніяк не міг опанувати. Ситуація не здавалася доброю, і лише дві обставини обіцяли щось краще, дозволяли мати надію. По-перше, він усе ще жив, а поки живеш, маєш надію, як говорив у Каер Морені його процептор Весемір.

Другою обставиною, яка хоча б щось обіцяла, були роздуті его та гординя Дегерлунда. Виходило так, що чародій закохався у власні слова ще замолоду й що це виявилося коханням усього його життя.

— Тож, не ставши гоетом, — розповідав чародій, крутячи медальйон і все ще насолоджуючись власним голосом, — я мусив гоета вдавати. Створювати ілюзію. Відомо, що викликаний гоетом демон часто виривається й сіє знищення. Тож я й посіяв. Кілька разів. Вирізав до ноги кілька поселень. А вони повірили, що то демон.

…Ти б здивувався, які вони легковірні. Колись я відтяв схопленому селянинові голову й біодеградуючим кетгутом пришив на її місце довбешку великого козла, замаскувавши зріз гіпсом та фарбою. Після чого продемонстрував це моїм ученим колегам як теріоцефала, результат небувало важкого експерименту зі створення людей зі звірячими головами, експерименту, що вдався лише частково, бо той результат не вижив. Уяви собі: вони повірили. Я виріс у