Читати книгу - "Сезон гроз"

Геральт хотів ворухнутися, але не міг. Кінцівки і все тіло було безвладними і нечутливими. Пальці рук і ніг терпли, обличчя зовсім задерев’яніло, губи — наче зашнуровані. Чим далі, тим гірше бачив, якийсь каламутний слиз зліплював очі і засліплював їх.

Дегерлюнд заклав ногу на ногу, погойдав медальйоном. На ньому був якийсь знак, емблема, блакитна емаль. Геральт не міг розпізнати. Бачив чим далі, тим гірше. Чародій не обманював: розлади зору посилювалися.

— Розумієш, справа в тому, — знехотя тягнув Дегерлюнд, — що я планую добратися до вершин чародійницької ієрархії. А ці заміри і плани опираються на особі Ортолана, відомого тобі з візиту у Ріссбергу і незабутньої аудієнції.

Геральту здавалося, що язик йому опухає і наповнює весь рот. Він боявся, що не лише здавалося. Отрута білого скорпіона була смертельною. Сам він ніколи з нею не стикався, не знав, які наслідки вона може мати для організму відьми́на. Тому серйозно непокоївся, з усіх сил намагаючись перебороти згубний токсин. Ситуація виглядала не найліпше. Та й порятунку, схоже, нізвідки було чекати.

— Кілька років тому, — Сорель Дегерлюнд далі упивався звучанням власного голосу, — я став асистентом Ортолана, на це становище мене висунув Капітул, а затвердила дослідницька група Ріссбергу. Завдання було традиційним — шпигувати за Ортоланом і саботувати найбільш небезпечні його ідеї. Посадою я завдячував не стільки магічному талантові, скільки вроді й особистій привабливості. Адже Капітул приділяв старенькому таких асистентів, які йому подобалися.

— Ти, може, і не знаєш, але за часів Ортоланової молодості серед чародіїв квітли мізогінія й мода на суто чоловічу приязнь, яка часто переростала у щось більше, а то й значно більше. Траплялося так, що молодий учень або адепт і вибору не мав, мусив підлягати старшим також і в цьому сенсі. Декому це не надто подобалося, але терпіли, — як неминуче випробування. А дехто втягнувся. До цих останніх, як ти вже здогадався, і належав Ортолан. Юнак, якому тоді личила його пташина кличка, після досвіду зі своїм прецептором на довгі роки став, як то кажуть поети, ентузіастом та сторонником шляхетної чоловічої приязні і шляхетного чоловічого кохання. Прозою, звісно, воно звучить коротше і грубше.

Об литку чародія, гучно муркаючи, обтерся великий чорний кіт з хвостом, розпушеним, наче щітка. Дегерлюнд схилився, погладив кота, погойдав перед ним медальйоном. Кіт байдуже пацнув медальйон лапкою. Щоб показати, як це йому нецікаво, відвернувся і зайнявся вилизуванням шерсті на грудях.

— Ти, без сумніву, помітив, — продовжував чародій, — я вельми вродливий, жінки, бувало, називали мене ефебом. Звісно, жінок я теж люблю, але й проти педерастії теж нічого не мав і не маю. Лишень з однією умовою — щоб це мені допомагало робити кар’єру.

— Моя чоловіча пристрасть з Ортоланом не вимагала надмірних самопожертв, старенький давно вже перетнув як ту вікову межу, коли хочеться, так і ту, коли можеться. Але я постарався, щоб думали інакше. Щоб думали, що він безтямно мною захоплений. Що нема таких речей, у яких відмовив би своєму вродливому коханцеві. Що я знаю його шифри, маю доступ до таємних книг і секретних нотаток. Що він обдаровує мене артефактами й талісманами, яких нікому раніше навіть не показував. І що навчає мене забороненим закляттям. В тому числі й гоеції. І якщо донедавна значні особи з Ріссбергу легковажили мною, то тепер раптом почали шанувати, я виріс в їхніх очах. Повірили, наче я роблю те, про що вони й самі мріють. І що здобуваю в цьому успіхи.

— Знаєш, що таке трансгуманізм? Що таке спеціація? Радіаційна спеціація? Інтрогресія? Ні? Та й не соромся, бо і я не дуже знаю. Але всі вважають, що знаю багато. Що під оком і наглядом Ортолана веду дослідження з метою удосконалення людського роду. З високою метою, щоб поправити і вдосконалити. Покращити людський стан, побороти хвороби та неповносправність, виключити механізм старіння, фа-фа, ля-ля. Ось мета і завдання магії. Йти дорогою великих давніх майстрів, Маласпіни, Альзура й Ідаррана. Майстрів гібридизації, мутацій і генної модифікації.

Чорний кіт з’явився знову, сповістивши про своє прибуття нявчанням. Вискочив чародієві на коліна, потягнувся, замуркав. Дегерлюнд ритмічно його погладжував. Кіт замуркав ще голосніше, місячи пазурами воістину тигрячих розмірів.

— Ти, напевно, знаєш, що таке гібридизація, бо це просто інша назва схрещування. Процесу виведення метисів, гібридів, бастардів, як знав, так звав. В Ріссбергу з цим активно експериментують, вивели вже безліч дивацтв, страховиськ і потвор. Нечисленні з них знайшли практичне використання, як хоч би паразевги – ті очищають сміттєзвалища. Або парадятли, що нищать шкідників дерев. Піддані мутації гамбузії пожирають личинок малярійних комарів. Або вігілозавр, ящір-охоронець, вбивством якого ти хвалився під час аудієнції. Але вони вважають це дрібницями, побічним продуктом. Насправді їх цікавлять гібридизація та мутації людей і гуманоїдів. Це заборонено, але Ріссберг не вельми шанує заборони. А Капітул дивиться на таке крізь пальці. Чи, що ймовірніше, блаженно й тупо нічого не знає.

— Як зафіксовано в документах, Маласпіна, Альзур та Ідарран починали роботу зі створіннями малими й звичайними, а на виході мали гігантів — віїв, павуків, кощіїв і дідько знає, що ще. І що ж заважає, питали вони, взяти на вході малого звичайного чоловічка й перетворити його у титана, силача, який може працювати двадцять годин на добу, невразливий на хвороби, доживає сотні літ при повному здоров’ї? Відомо, що вони хотіли це зробити, начебто робили, начебто успішно. Але таємниці своїх гібридизацій забрали з собою в могилу. Навіть Ортолан, присвятивши життя студіюванню їхніх праць, мало чого добився. Буе і Банг, які тебе сюди притягли, ти до них придивився? Вони гібриди, магічне схрещення огрів і тролів. Влучний стрілець Паштор? Ні, саме той є, так би мовити, на образ і подобу, цілком природний ефект схрещення баби-опудала та мужика-страховида. Але Буе й Банг, ха, ці вийшли просто з пробірок Ортолана. Спитаєш, на мару комусь такі паскуди, на якого біса щось таке творити? Гм, досі я й сам цього не знав. Аж доки не побачив, як вони розправляються з лісорубами й вуглярами. Буе може одним ривком відірвати голову