Читати книгу - "Півтори тисячі років разом. Спільна історія українців і тюркських народів"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Татарські набіги вели також до того, що частина татар, потрапивши в полон на українських землях (а такі випадки були нерідкими), осідали тут. Руські (українські) князі залучали їх до військової справи. Й чимало татар, яких іменують татарами-ліпками, служили в князівських надвірних військах. Наприклад, зазнавши поразки від князя Костянтина Острозького (1460—1530) у битві під Вишнівцем в 1512 р., велика група перекопських татар опинилася в полоні. Князь розселив їх у своїх володіннях, надавши певні гарантії. На початку XVI ст., як свідчать деякі документи того часу, татари мешкали в Острозі й в околицях цього міста – селах Розваж, Підлужжя.
Деякі татари потрапляли в полон до українських козаків, коли ті здійснювали походи на землі Кримського ханства. Загалом козаки доволі активно торгували татарським ясиром252.
У пізніші часи відомі поселення татар у південній Волині в селах Новолабунь, Ювківці, містах Полонне й Старокостянтинів. У цих місцях татари, як правило, мали свої мечеті, імамів, а також окремих урядників. Деякі татарські громади на Волині зберігалися аж до початку ХХ ст.253.
Окрім питання про татарські набіги на українські землі, варто також з’ясувати питання про залежність Кримського ханства від Османської імперії. Справді, після того, як в 1475 р. турки завоювали південь Криму, вони отримали важелі впливу на ханство. Ці важелі ще більше зросли, коли в 1484 р. турки захопили молдавські чорноморські порти Кілію та Аккерман (Білгород-Дністровський). Ці терени стали непоганим місцем впливу на західні частини Кримського ханства – Буджак і Єдисан. Зрештою, на початку XVI ст. ще один важливий порт і фортеця в Північному Причорномор’ї, Очаків, який перед тим належав Кримському ханству, перейшов османам. Під контролем османів опинилося практично все Чорне море з Азовським і, відповідно, чорноморська торгівля, яка давала чималі прибутки.
Аккерманська фортеця
Кримський хан формально вважався практично рівним турецькому султану, мав право сидіти поряд із ним. Вважалося також, що у випадку відсутності дітей по чоловічій лінії в османській династії місце турецьких султанів мають зайняти кримські Гіреї254.
Можна констатувати, що «у межах сфери впливу Османської імперії Кримське ханство користувалося великою самостійністю. Ханство не було завойоване османами. Гіреї лише визнавали владу османських султанів над собою та їхнє право призначати й усувати кримських ханів. При цьому кримські хани були повноправними суверенами на своїй території, мали право на самостійні міжнародні зв’язки, право призначати і збирати податки, видавати закони. Система права у Криму суттєво відрізнялася від правової системи решти Османської імперії»255. Турецькі султани також залучали кримські війська до своїх воєнних кампаній256.
Відносини Кримського ханства й Османської імперії можна трактувати як союзницькі. Правда, кримські хани були молодшими союзниками й визнавали першість турецьких султанів. Та все ж вони часто виявляли самостійність і навіть конфліктували з турками. Не даремно в ханстві був перенесений адміністративний центр до Бахчисарая, який знаходився в степових районах Криму, подалі від Кафи й інших кримських володінь Османської імперії.
Хоча кримські хани й визнавали певвасальну залежність щодо османів, ну вони залишалися фактично основними гравцями на золотоординському просторі. У 1502 р. кримський хан Менглі Гірей розгромив Велику Орду, приєднавши до Криму Приазов’я, в результаті чого територія цієї держави зросла втричі257. До її складу входили степові райони Північного Причорномор’я й Приазов’я – Буджак, Єдисан, або Західний Ногай, Східний Ногай і Кубань, де знаходилися кочів’я татар, яких часто іменували ногайцями і які мали відносну самостійність. Гіреї також встановили міцні зв’язки з народами Північного Кавказу – черкесами, адигами й кабардинцями. Сюди вони навіть посилали на виховання синів, що були спадкоємцями ханського престолу258. Деякий час під протекторатом Кримського ханства знаходилася Запорізька Січ і т. зв. Ханська Україна, про що буде йти мова далі. Кримський хан титулувався володарем «Великої Орди»259.
Кримське ханство можна розглядати як федерацію. В принципі, це було характерним для великих держав епохи Середньовіччя. Окрім степової частини Кримського півострова, де знаходився адміністративний центр держави, ставка хана, а також об’єкти, що давали основний дохід у ханську казну (соляні озера, митниці), входили відносно самостійні регіони північно-причорноморського й приазовського степу й Північного Передкавказзя. Чималу владу в ханстві мали місцеві вожді – беї й мурзи, які утримували свої військові загони. З їхньою волею хану доводилося рахуватися.
Незважаючи на децентралізований характер ханства, воно виявилося досить стійким державним організмом. Ця держава проіснувала понад 300 років і, в принципі, могла б існувати далі, якби не агресивна політика Росії та догодження Шагін Гірея, що став останнім кримським ханом.
Стержнем Кримського ханства була армія. Військо хана складалося з його особистої гвардії, військових загонів беїв та мурз, а також загального ополчення. До походів залучалися й загони васалів хана. Мобілізація до походу здійснювалася швидко, протягом півмісяця. Основою кримськотатарського війська була кіннота, озброєна переважно шаблями й луками. Слабкою стороною цього війська була відсутність вогнепальної зброї, зокрема гармат. Тому кримські татари, як правило, не штурмували фортеці.
Татарське військо відзначалося високою дисциплінованістю й витривалістю. Згадуваний Боплан писав про те, що татарських хлопчиків виховують
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Півтори тисячі років разом. Спільна історія українців і тюркських народів», після закриття браузера.