BooksUkraine.com » Бойовики » Очікування шторму 📚 - Українською

Читати книгу - "Очікування шторму"

191
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Очікування шторму" автора Юрій Миколайович Авдєєнко. Жанр книги: Бойовики / Пригодницькі книги / Сучасна проза / Детективи. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 37 38 39 ... 156
Перейти на сторінку:
в місті називали одним словом — депо). Ксеня Олександрівна пішла за сходи, щоб перевірити, чи зачинено чорний хід. Вона робила так завжди.

Коридор тягнувся вузький, невисокий, просякнутий запахами столярного клею і струганих дощок. Поряд з коморкою Попова була майстерня теслі, сухенького, миршавенького дідка, який не кваплячись і добре ремонтував готельні меблі.

Полум'я свічки колихалося. Тіні рухалися по стінах так, наче віяв вітер. Ксеня Олександрівна підняла свічку вище. Розплавлений віск котився по свічці прозорою, чистою сльозою.

Завгоспа Попова вона впізнала одразу. Він лежав упоперек коридора, в картатих штанях, у парусинових туфлях бежевого кольору. Лежав на животі, ткнувшись обличчям у зігнуту праву руку.

«Господи! — подумала Ксеня Олександрівна. — Це ж треба так напитися!»

Вона сіла напочіпки, як і раніше, тримаючи високо свічку. Торкнулася спини завгоспа, точніше, постукала об неї пальцями, як у двері. Сказала голосно:

— Вадиме Зотиковичу!

Поза, в якій лежав завгосп, нагадувала позу п'яної людини. Але щось насторожило жінку. Насторожило вже тоді, як вона тільки присіла. Минула секунда, друга, третя… І Ксеню Олександрівну наче пронизало: завгосп не дихає. Вона простягла руку до його голови. Торкнулася волосся. І відчула липучість на пальцях. Світло, яке блимало навкруг свічки, не вирізнялося великою яскравістю. Але й його виявилося досить, щоб зрозуміти: на пальцях кров.

— Зотиковичу, — цього разу пошепки, майже нечутно вичавила з себе Ксеня Олександрівна, зрозуміло, не сподіваючись почути відповідь.

М'язи її зомліли, наче вона багато годин сиділа чи лежала в незручній позі. Страх калатав у грудях, тремтіння перейшло в руку. Вона подумала, що може упустити свічку й залишитись у непроглядній темряві тут, у цьому страшному вузькому коридорі, з дверима, які не замкнені, а ведуть у засмічене подвір'я, що впирається в круту гору, де, крім каміння і чагарів, немає нічого.

Тепер вона добре бачила, що двері чорного ходу тільки прикриті. Важка защіпка, на яку завгосп, їдучи додому, чіпляв замок, була висунута. Замок лежав за метр од Попова, якраз на половиш відстані до дверей. Ключа в замку не було. Він дивився отвором угору, що темнів гостро, немов зіниця.

Ксеня Олександрівна помацала обличчя завгоспа Попова. Воно лякало холодом, не таким, який відчуваєш при доторку до холодного скла чи металу. Це був холод смерті.


2

Стрімко йшов у небо берег. Човен не хитавсь. Якорний канат, що зникав у каламутній, жовтуватій воді, був натягнутий струною. З криком літали птахи, схожі на чайок. Але Каїров знав, що це не чайки, а, напевне, нирки. Втім, можливо, він помилявся.

На дні човна між почорнілими дошками сумно блищала вода — неглибока, сантиметрів два, в якій, вирячивши очі, важко ворушив зябрами лящ, дуже завеликий.

Боровицький обмотав голову майкою. Сидів згорблено, лопатки випирали помітно, як у дитини. Каїров подумав, що начальник, напевно, вперше за літо вибрався на рибалку.

— Мірзо Івановичу! — казав Каїрову Боровицький. — Я тебе на ляща взимку звожу. Це казка! Ямки вирубуються вночі, годин за дві, за три до світанку, потім опускається прикорм із дрібних мотилів або порубаних черв'яків. Запорошують ямки чистим снігом або крижаною крихтою… А як світає — снасть на дно…

— Не любитель я, — зізнався Каїров.

— Не любитель, бо ні разу не був… Ось з'їздиш зі мною, то проситимешся…

— Я квіти люблю…

— Хто ж їх не любить?

— Ні, Володю, ти мене неправильно зрозумів. Я, як вирішив, у сорок років одружуся. Дім придбаю. Квіти розводити стану. Розумієш, різні…

— Ось і добре. Два роки ще в запасі… За цей час я з тебе не просто рибалку, а майстра зроблю.

— Уперта я людина, Володю. На відміну від Боровицького Каїров не роздягнувся. Сидів на кормі в рожевій картатій сорочці з засуканими рукавами. Чорне, з сивиною, волосся нічим не прикрите. Обличчя засмагле. Ніс із горбинкою, наче з міді. Розгорнув газету. Крайову — «Молот». На третій полосі, внизу, впали в око великі, жирно набрані слова:


РОБІТНИКИ Й СЛУЖБОВЦІ!


Не витрачайте робочого часу, не допускайте прогулів на виробництві, одриваючись для наведення необхідних вам довідок у ту чи іншу установу.

Необхідну довідку з питання, що вас цікавить, з будь-якого міста можна отримати поштою на СПЕЦІАЛЬНИХ КАРТОЧКАХ для довідок. Термінові довідки можна отримати ТЕЛЕФОНОМ.

Крайове довідкове бюро.


Ляпаючи мокрими колісьми, фарватером повз низенький білий пароплав з високою, схожою на шпиль трубою. Борт широко й соковито прикрашала назва: «Червоний маяк». Хвилі потяглися до берега рядочками, один вище другого. Човен гойднувся… Боровицький немов прокинувся від заціпеніння, сказав:

— Раз на раз не випадає. Шумно тут, неспокійно. Лящ тишу любить, спокій…

— Тишу та спокій не тільки лящ любить, — зауважив Каїров, згортаючи газету.

Боровицький подивився на Каїрова, іронічно посміхнувся:

— Скільки ми з тобою, Мірзо Івановичу, не бачилися? Сім років… А ти анітрохи не змінився.

— Змінюються дівчатка. Спочатку — коли жінками стають, потім — матерями. Чоловіки не змінюються. Вони мужніють. Зрозуміло, справжні…

— Усе правильно, — погодився Боровицький. Труснув головою, скинувши з чола густе, кольору пшениці, волосся, що сповзло на очі. Закріпив вудлище впоперек човна. Повернувся до Каїрова, спитав: — Матеріал прочитав?

Каїров байдуже позіхнув, потягнувся, аж потім відповів:

— Їх журналістам передати треба.

— Журналістам? — здивувався Боровицький.

— Нехай пофантазують, вигадають історію про вкрадені скарби з самого Зимового палацу. Цікава річ може вийти…

Боровицький запалився поглядом, підхопив думку Каїрова:

— Неситі хижаки викрадають, а сміливі працівники Донського карного розшуку знаходять…

— Усе правильно, Володю. Як тобі відомо, я в сімнадцятому був у Пітері. Після взяття Зимовий палац був одчинений на кілька днів для вільного відвідування. Ну, а публіка, вона буває різна. Тягали з палацу

1 ... 37 38 39 ... 156
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Очікування шторму», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Очікування шторму"