Читати книгу - "Танки на мосту! Голка в сіні, Микола Олександрович Далекий"

За вікном почулися звуки губної гармошки. “Тиха вода, тиха вода бережки зносить…” Вулицею пройшли троє молодцюватих партизанів і двоє хуторських дівчат у барвистих хустках. На гармошці грав фельдшер Богданюк, дівчата співали. “А що, як одна з таких дівчат радистка? Агент їй шепнув на вушко милі слова, а вона вночі відстукала їх… Моєму помічникові роботи вистачить, без діла не сидітиме. Невід доведеться закидати широко”.

Роботи у Сіровола в цей день виявилося більше, ніж він гадав. Спочатку події розвивалися точно за розробленим планом. Невдовзі після того, як Юрко Коломієць пішов у другу роту, з’явився Долгих. Він приніс клаптик чистого паперу — Вірний підтверджував відомості, передані напередодні. Потім повернулися інші листоноші. Той, що ходив у Кружно, пошти не приніс — у Кружно спокійно. Листоноша, що обслуговував дубовлянську “поштову скриньку”, вручив Сіроволу клапоть пожовклого аркуша з якоїсь польської книги. На одному боці Сіровол, який добре знав польську мову, прочитав таке: “впав на коліна, поцілував край її сукні. Пані Марія, вислухавши признання юного рицаря, відрізала один із своїх розкішних золотистих локонів, перев’язала його шовковою стрічкою й про…” Кохання прекрасної пані і юного рицаря не викликало інтересу в Сіровола. Він перевернув аркуш. Тут ішлося про інше, “…пролетів на змиленому коні й зупинився біля будинку воєводи. Швидко все місто довідалося про прибуття гінця. Стривожені городяни збиралися на вулицях, висловлювали свої припу…”

Безперечно, ці рядки з якогось старовинного роману й були донесенням. У Дубовляни прибув “гінець”, там стривожилися, готуються відбити напад партизанів. Отже, помилки бути не може. Інформація Вірного підтверджується іншим розвідником.

Після сніданку Сіровол розгорнув перед помічником свій секретний зошит. На подив начальника розвідки, Юрко швидко опанував цю науку і навіть порадив, як її удосконалити.

— Товаришу капітан, — сказав він винувато і в той же час з легким усміхом. — Це ж проста річ. Ми в школі на уроках приблизно так листувалися.

— І ти вважаєш, ці записи буде легко розшифрувати, якщо зошит потрапить до когось іншого в руки? — стривожився Сіровол.

— Е ні! Коли, як я пропоную, ускладнити шифри дат і внести до окремого списку назви населених пунктів, у записках ніхто, окрім нас із вами, нічого не зрозуміє. Навіть той, про кого тут ідеться.

І Юрко, одержавши від капітана новий зошит, узявся складати розширений і удосконалений “кондуїт”.

Пізно ввечері в загін повернулися ті, хто ходив у Кружно з завданням украсти поліцая. Поліцая вони не привели, проте принесли лише його сумку. Старший групи Казимир Заремба й німець Карл були поранені, їх ледве довели в розташування загону.

Ринкова площа в Кружно, як і в більшості маленьких містечок цього краю, була в центрі біля двоповерхового будинку ратуші, що вивершувався круглою башточкою з годинником і флагштоком угорі. Годинник був зіпсований, на флагштоці ліниво метлявся злинялий прапор із свастикою.

Заремба в супроводі Пивовара та двох німців появився на брукованій ринковій площі рано-вранці, коли тут почали збиратися селяни, що поприходили з близьких сіл. На столах лежали купки зелені, гриби, ягоди. Змарнілі жінки з побляклими обличчями розкладали на килимках різноманітне манаття. Якісь люди, діловиті, з нахабними, а разом з тим полохливими очима, збиралися на кілька секунд докупи, наче принюхуючись один до одного, і, перекинувшись кількома словами, тут же розбігались, боязко озираючись на всі боки. Це були дрібні спекулянти, голодні, жадібні, готові обдурити будь-кого, аби лишень урвати хоч дещицю.

На майданчику за рундуками, де раніше в ярмаркові дні торгували худобою, стояли дві підводи, які зупинилися тут мовби випадково, лише тому, що їх господарів спокусила прибита над входом до корчми пані Нелі вивіска — на ній було намальовано повногруду роздягнену дівицю, яка щосили дула в мідну трубу, й напис: “Обійми сирени”. Залізних гофрованих штор на вікнах корчми ще не було піднято, але одна половинка дверей була ледь-ледь прочинена, ніби натякаючи на те, що особливо шановані відвідувачі, яким не терпиться освіжитися чаркою перваку та кухлем пива, можуть бути обслуговані господинею навіть і в такий час.

Ретельно поголений, у добротному костюмі спортивного крою й модних чоботях-“англійках”, поставний Заремба скидався на солідного комерсанта фольксдойче, що не гребує при нагоді заробити на спекуляції валютою або дорогоцінностями. Пивовара, одягненого значно простіше, можна було сприйняти за його компаньйона або родича. Карл і Ернст поводили себе так, начеб не мали нічого спільного з цими двома комерсантами, однак не спускали з них ока.

Увагу Заремби відразу ж привернув плюгавий панок років двадцяти семи, одягнений у темно-зелений мундир, з важкою кобурою біля пояса й товстою польовою сумкою на перекинутому через плече ремінці. Він походжав біля рундуків, бридливо копилячи губи, розглядав виставлений товар, явно не збираючись щось купувати. Перед ним селяни квапливо розступалися, скидали шапки, вклонялися, а він не вважав гідним себе хоча б кивнути комусь головою.

— Пробачте, ви не скажете, хто цей пан? — з ввічливою усмішкою звернувся Заремба до чепурного старого в чорній парі й котелку, з кошиком у руках.

— Як же! — вигукнув той і, округливши очі, зашепотів: — Це пан писар. Старший писар поліції пан Стахурський.

Заремба підійшов до писаря ближче. Тьмяні очиці пана Стахурського дивилися страдницьки. На його зім’ятому, примхливому, самовпевненому личку проступало лише одне бажання: похмелитися! Справді, зустрівши кількох чоловік і, здається, щось одержавши від них потайки, поліцейський писар шмигнув у прочинені двері під вивіскою “Обійми сирени”.

Взявши Пивоварова під руку й начеб ведучи з ним ділову розмову, Заремба виклав йому свій план.

— Беремо писаря! Зараз я піду познайомлюся з ним. Якщо він клюне, ми незабаром підемо з ним на околицю міста. Коли відійдемо від базару, Ернст і Карл повинні заарештувати нас