Читати книгу - "Літо обіймів та поцілунків, Емілія Дзвінко"

Данило

Коли я побачив Марту у дверях своєї палати, то так зрадів, що ледве стримався, щоб не зізнатись їй в коханні в ту ж мить. Вона прийшла, а значить ще не все втрачено! Але, як тільки я помітив Лева поруч з нею, то відчуття дежавю повністю скувало мене і замість освідчення в коханні мені захотілося голосно кричати на них обидвох. В голові одразу вигулькнули спогади з минулого, а у грудях з'явився клубок з ревнощів та образи, що спочатку повільно душить мене з середини, а потім піднімається вгору і вибухає люттю. 

Уляна. Я закохався в неї шалено. Думав, що це назавжди. Радів, наче дурник кожній нашій зустрічі. Познайомив з братом і хотів одружитися. Але не склалося, бо дівчина мене кинула і почала зустрічатися з Левом. Як би мені важко не було — я відступився і не заважав брату будувати своє щастя. Як виявилося згодом, ні я, ні Лев Уляні і даром не треба — вона лише грала свою роль, за яку їй щедро заплатили конкуренти. І грала дуже добре, бо їй вдалося закохати нас обидвох в себе. Та що казати Лев ледь не одружився з нею. Цей випадок хоч і не зруйнував наш бізнес як планували конкуренти, але дав першу тріщину нашим з братом стосункам, бо на відміну від дівчини, наші почуття до неї були щирі. 

Потім в моєму житті зʼявилася Марина. Кохання, яке прийшло не з першого погляду. Після історії з Уляною я ще довго не міг довіритись жінкам, а як тільки наважився, то зіткнувся з повним ігнором зі сторони Марини. Та я наполегливий, тож довго добивався її прихильності, і коли вона нарешті погодилася сходити зі мною на побачення, то почувався найщасливішим у світі чоловіком. Ми зустрічалися з нею три роки. Я купив каблучку і запропонував їй одружитися. Марина погодилася і як мені здавалося - в нас все було ідеально! Перші тривожні сигнали зʼявилися за два тижні до весілля. До мене приїхав Лев і я залишив його з Мариною у квартирі, а сам поїхав на ділову зустріч. Коли повернувся, то застав їх обидвох за сваркою. Питав в чому справа, але жоден з них так і до ладу не пояснив, що між ними сталося. Я списав це на передвесільні нерви Марини, ну бо від жінок всякого можна чекати. Може Лев їй чимось не вгодив чи образив? Він часто буває різким. Я не вгадав, бо причина була в іншому — Марина закохалася в мого брата і вирішила повідомити мені про це запискою за тиждень до весілля: “Вибач, але я кохаю Лева”. Ось це все пояснення на яке я заслужив. Від тоді я не бачив її, а стосунки з Левом зіпсувалися остаточно. Якби не родинний бізнес, яким ми обидвоє сильно дорожимо, то я б точно гайнув подалі від брата. 

Я не можу пояснити це, але факт лишається фактом — дівчата в яких я по-справжньому закохуюсь, чомусь з часом закохуються в Лева. Коли побачив його з Мартою, то одразу подумав, що вона, як і інші може обрати не мене. А чому б ні? Адже Лев її не ображає, допоміг подрузі і зараз поводиться краще за мене.

— Що з тобою відбувається? — спокійно запитує Лев. Він завжди вмів тримати себе під контролем. А я ні, бо це до біса складно щоразу переживати щось подібне. На що мені взагалі закохуватись, якщо в кінцевому результаті мені скажуть — вибач я кохаю Лева. 

— Відколи ти подружився з Мартою? — не стримую гніву. Не хочу навіть думати про те, що їй може подобатися мій брат. Але з досвіду знаю, що це можливо.

— А чому я маю з нею не дружити? — дивується Лев.

— Ти знаєш про що я, — дратуюся.

— Даниле, не поводься наче підліток, — Лев вмикає режим старшого і розумнішого. Мене це страшенно бісить, — Я вже задовбався пояснювати, що не ворог тобі. Може годі вже ображатися. 

— Не лізь до Марти, — попереджаю брата, — Хоч цього разу не псуй мені життя. Зможеш?

— Не знаю, що ти собі знову напридумував, але я приїхав, бо мені сказали, що ти потрапив в аварію. Це єдиний мій мотив.

— З таким мотивом міг і не приїжджати, — огризаюся і вже б радий закінчити цю розмову, але Лев думаєш інакше. 

— Марта мене попросила приїхати, бо подумала, що тобі не зашкодить підтримка брата, — продовжує, чим бісить мене ще більше.

— Ну якщо Марта попросила, то це змінює ситуацію, — злюся на себе, бо образив її і вона мене не вибачила. Злюся на Лева, який зʼявився до мене героєм і повчає мене. 

— Дівчина здається закохана в тебе, а ти поводишся як придурок. 

— А ти приїхав, щоб мені це сказати, чи вирішив раз я такий придурок, то треба вберегти від мене Марту, — не можу зупинитися. — Якби не рука в гіпсі і не лежаче положення я б реально тобі врізав Леве!

— О це так налякав! — іронізує брат. — Даню, ніхто не забере в тебе Марту, хіба що ти сам усе зіпсуєш. Це більш реальний варіант, — ще й знущається.

— То по-твоєму з Мариною я все зіпсував? —  цікавлюся в Лева. — А ти ні до чого хочеш сказати? 

— Хочу сказати, що Марина мені ніколи не подобалося і всі її підкати я завжди ігнорував, а тобі не казав, щоб ти не психував як робиш це зараз, — спокійно відповідає Лев. — Вона зробила тобі велику послугу, що сама від тебе втекла і позбавила тебе від подальших проблем. Але ж ти у всьому звинувачуєш мене, бо тобі так простіше. Правда?

— Цікаво, а як би ти зробив на моєму місці? — питаю в Лева. 

— Я не налаштований з тобою сваритися, бо приїхав з іншою метою, —  залишає мене без відповіді брат і нарешті встає з крісла. 

— Я в нормі, можеш повертатися на ферму, — підганяю Лева, але той не сильно поспішає.

— Даню, ти можеш і далі займатися дурницями і шукати винних в тому, що сталося з Мариною, — підходить ближче до вікна Лев, — А можеш, наприклад, спробувати розібратися зі своїми стосунками з Мартою. Я бачу, що дівчина тобі небайдужа, бо ти б не психував так сильно через те, що вона приїхала разом зі мною в лікарню.

— Відколи ти став моїм психологом? — злюся на Лева, бо той ніяк не вгамується зі своїми порадами. Невже незрозуміло, що я хочу побути на одинці. 

— До речі, Марта прямо зараз виходить з лікарні і сідає в таксі, — повідомляє мені Лев стоячи біля вікна. — Сьогодні я вмовив її залишитись, бо бачив, що вона сумнівається у своєму рішенні повернутись в Київ. Але якщо ти себе й далі так поводитимеш, то вона поїде. Ти цього хочеш? — уважно дивиться на мене брат.