Читати книгу - "Обери мене, Тетяна Овчіннікова"

Після виступів принцес, особливо Єрмін, ми ще довго не могли оговтатися. Проте королева Лінетта не дарма мала славу мудрої правительки. Вона швидко опанувала себе, щиро подякувала кожній з нас, похваливши ті риси та вміння, які Вовчиця визначила як недоліки. Такий хід дозволив присутнім не впадати у відчай та не точити зуб на зарозумілу принцесу.
Не встигла я й словом перекинутися з Ейном, як по нас прийшли наші провожаті. У покоях я детально переповіла події Зорії, і ми під час вечері разом метикували, яке покарання буде придумане для Єрмін. Перебравши безліч варіантів і не дійшовши згоди, ми розбрелися по своїх кімнатах. Хоч я ще не повністю відновилася після переходу через портал, та все ж енергія, якою мене підживив Брінейн, потребувала виходу.
Сьогодні ми вже бачилися з Ейном, тож навряд чи буде прийнятним набридати йому ще й в бібліотеці. А може він відпочиває, тож мій похід до книгосховища взагалі буде даремним.
А от з Вороном ми не бачилися з часу театральної прем’єри. І я ж обіцяла йому зустріч. Та й він теж дещо мені обіцяв: розказати про випробування. Я бажаю цим скористатися, адже сьогодні вже розпочався відбір. Тож мені вкрай необхідні підказки, аби вийти сухою з води.
Ворон чекав на мене. Який раз? Треба обов’язково попросити вибачення. Але, я думаю, він розуміє, що компаньйонка не має так вже багато вільного часу, аби бігати на побачення до нічного саду.
Сьогодні магією мені майже не допомагали, тож ішла я до потаємної лави досить довго. Чому б це?
Ворон як завжди сидів на лаві, і, щойно я опустилася поряд, огорнув мене магічним теплом. Так приємно…
- Вас довго не було, - дорікнув він мені.
- Вибачте, мала справи.
- Я не скаржуся, хотів лише сказати, що сумував.
А от я зрозуміла, що – ні. Теплі спогади звісно приходили, але…
Але не про те я зараз думаю!
- Ви часто приходили сюди? – запитала.
- Час від часу.
- Вибачте, що даремно змусила вас чекати.
- Припиніть просити вибачення! Я не ображаюся, бо чудово розумію, як багато справ може мати компаньйонка принцеси. Я радий, що ви все ж змогли знайти час для мене.
- Я теж… рада… - мабуть.
Дивовижно, але зараз товариство Ворона більше обтяжувало, аніж приносило задоволення. Це все через Брінейна, який повністю заволодів моїми думками?
Вирішила не думати про це, а спробувати отримати задоволення, адже раніше ж мені була цікава компанія Ворона.
- Чим ви займалися увесь цей час? – поцікавився між тим мій співбесідник.
- Принцесою, звісно ж. А ви?
- Магічними дослідами, прямими обов'язками — в палаці завжди є чим зайнятися. І думками про вас, моя відважна компаньйонко. Як вам у нашому краї тепер, коли трохи потепліло і ви змогли побачити більше?
- Тут прекрасно! Ваш край дуже мальовничий! Тут і справді можна жити, коли ти тепло одягнена і неподалік є кав’ярня із зігрівальними напоями.
Почувся тихий сміх Ворона:
- Ви й справді дуже теплолюбна! Отже, ви розглядаєте можливість залишитися у нас?
- Ні в якому разі. Лісовий Котячий край – гарне місце для екскурсій, тут можна погостювати. Але жити завжди? Ні, ні й ще раз - ні! А ще й про сніг розказують. Бррр…
Маг не переставав сміятися, я теж не стримала усмішки.
- Ви даремно порочите сніг, - зауважив Ворон. – Я так розумію, що ви його не бачили на власні очі?
Ой! Це дуже особиста інформація! Адже сніг не випадає лише у Південних Пустищах та південній же частині Центральних Земель. Не певна за Східні Острови. Якщо я зізнаюся…
Але чуткий Ворон спіймав мої побоювання, бо тут же поспішив запевнити:
- Я в жодному разі не хочу розкрити ваше інкогніто, запитуючи про сніг. Просто ті люди, які знайомі з цим явищем природи, навіть такі ж теплолюбні, як і ви, не вбачають у снігові аж нічогісінько бридкого. Навпаки, пограти в снігу може бути дуже весело! Хотів би я показати вам…
- От тільки чаклувати зараз не треба! – з жахом вигукнула я.
- Я не збирався. Тим більше, що такий сніг дуже швидко розтане. А підтримувати ще й низьку температуру довгий час дуже складно. І шкідливо для довкілля, адже зараз уже квітнуть ніжні рослини, мороз їх просто вб’є.
- Як і мене, - скептично мовила я.
- Ні, я не дозволю вам замерзнути, - тихо прошепотів Ворон, огортаючи мене крім магії ще й своєю рукою. - От якби ви наважилися приїхати сюди взимку…
- Не знаю, ви ж розумієте, що я не вільна сама робити вибір. Як велить моя принцеса, так я й маю вчинити.
Я боялася щось йому обіцяти, розуміючи, що навряд чи захочу продовжувати наше спілкування. Так буде нечесно стосовно Брінейна, хоч молодший принц і нічого мені не обіцяв. Нас просто з неймовірною силою притягувало одне до одного. Тяжіння до Ворона теж траплялося, проте я свідомо душила його.
Подумалося, що якби принц запросив мене відвідати їхнє королівство взимку, я б нізащо не відмовила, хоч би й настраждалася від холоду вдосталь.
- До речі, а як ваша принцеса ставиться до Лісового Котячого краю? – раптом поцікавився маг. – Чи не змінила вона власної думки? Не бажає перемогти?
- Ба де то! Ні в якому разі! Я ж до речі чого й прийшла! Ви обіцяли дати підказку…
- То ви прийшли сюди лише через змагання, - ображено протягнув Ворон. - Заради допомоги своїй принцесі?
Свята Іскра, це й справді так виглядало у його очах!
- Ні, - тут же заперечливо вигукнула я. А потім замислилася на якусь мить. І вирішила сказати правду: - Я не впевнена, - важко зітхнула, пригорнулася до його теплого боку і продовжила: - Я страшенно заплуталася.
- Завжди радий допомогти вам розплутатися, - весело мовив чоловік.
І я наважилася:
- Розумієте, мені подобається один чоловік. Дуже. Ми з ним останнім часом проводимо дуже багато часу. І мені здається, приваблюємо одне одного. Але й ви мені теж подобаєтеся. Мені дуже цікаво у вашому товаристві. І я не впевнена як мені бути.
Замовкла, опустила голову, соромлячись поглянути йому у вічі, забуваючи, що ілюзія не дозволить цього зробити…
Думала, що Ворон засмутиться або розсердиться, проте чоловік лише міцніше притиснув мене до себе, а вільною долонею взяв мене за руку. Дотик викликав почуття задоволення, але всередині підіймався незрозумілий протест, адже це не Брінейн торкається мене.
- Я радий що ви мені відкрилися. І вдячний за чесність, - мовив між тим чоловік. – І, як і обіцяв, розкажу про частину випробувань. Але перед тим хочу поцікавитися думкою вашої принцеси про перше випробування.
Тож він не сердиться. І хоче продовжити наше спілкування? А мені ж як бути?
Ну, певно насамперед треба дати відповідь на його запитання:
- Розповідь про власне королівство? Їй було цікаво як представляти своє, так і слухати про інші. Але мені ось що цікаво. Можливо ви повважаєте мене просторікою, проте я не розумію, навіщо розповідати про своє королівство, коли обраниці доведеться жити у вашому.
- Важлива не інформація про королівства, а володіння нею принцесою та уміння подати її у цікавій формі. При чому не заздалегідь підготувавшись, а спонтанно, не маючи вдосталь часу. Це було більше змагання на красномовство, адже майбутня королева – це обличчя краю. Їй доведеться багато говорити й не завжди буде час підготувати промову. Королева досконало повинна володіти мистецтвом імпровізації.
- Он воно як! – здивовано протягнула я. – Що ж далі?
- Завтра принцесам буде запропоновано продемонструвати своє найкраще вміння, вразити королівську сім’ю своєю майстерністю чи талантом.
Про це мені вже казав Гард, але тепер я точно знала день, коли мені знадобиться це продемонструвати. Та тільки я й досі не визначилася зі своїм талантом.
- Що мається на увазі під терміном «вміння»? Співочий чи танцювальний талант? Майстерність кулінара?
- Будь-що, в чому ваша принцеса вважає себе сильною. Це може бути навіть влучне метання ножів в ціль.
Те, що я не здригнулася, було справжнім чудом. Як він міг так точно вгадати? Чи він знав? Та ні, не може бути. Мітка з його присяганням так само відчувалася на зап’ястку, коли я про неї згадувала. Він ніяк не міг дізнатися. Це просто збіг, а я надто напружена.
- Ну добре, з цим все більш-менш зрозуміло. Чого ще варто чекати моїй пані?
- На четвертий день вашій пані необхідно буде показати вміння володіти зброєю. Тож якщо вона не знає, з якого боку триматися за меч, маєте час на підготовку.
Ні, він точно не знає, хто я. Хвала Святій Іскрі!
- Це будуть змагання на мечах?
- Ні, будь-яка зброя підійде. Лук, спис, ті ж вищезгадані ножі. У Ведмежому краї воїни майстерно володіють бойовими сокирами.
- От ви кажете, маємо час на підготовку. Та чи вистачить двох днів для того, щоб отримати хоч якісь уміння?
- Не думаю, що у вашої принцеси не було уроків самооборони, тож хоч якісь вміння у неї мають бути. Пригадати, поновити. Від учасниць ніхто не вимагає майстерності воїна, але майбутня королева має вміти очолити оборону палацу у разі нападу.
- Зрозуміло, дякую, - відповіла я. І вирішила взяти від сьогоднішньої зустрічі максимум: - Це все, чи поділитеся ще якимись подробицями?
- А ви більше не збираєтеся сюди приходити? – хитро запитав він.
- Я не знаю. Після театру я хотіла прийти сюди щовечора, та, як бачите, вдалося тільки сьогодні. І не знаю, коли зможу вирватися наступного разу. Але якщо це все, чим ви можете поділитися, то я вдячна й за це.
- Чому ж? Ні, це не все. Як ваша принцеса ставиться до полювання?
- Нейтрально.
- Але в сідлі триматися може?
- Так. Чому ви питаєте?
- Бо на восьмий день заплановане якраз-таки полювання. Впольований звір додасть балів для перемоги.
- Навіщо така вимога?
- Бо принц Харальд обожнює полювання. Це може стати їх з обраною принцесою спільним інтересом.
- Отож краще їй не демонструвати власних умінь?
- Ні, краще вказати, що її зовсім не цікавить таке дозвілля. А взагалі – всі конкурси більшою мірою жартівливі, оцінка буде даватися за загальним враженням, яке справляє принцеса. Ну і звісно ж будуть враховані вподобання принца.
- Дякую, ви дуже мені… тобто – моїй принцесі – допомогли.
- І все? – почулося насмішкувате від мага. – Більше не будете влаштовувати мені допит?
- Це було б нахабно з мого боку. Та й поінформованість принцеси може вбирати в себе очі організаторів. Не хотілося б, щоб вона мала через це проблеми.
- Яка розважлива компаньйонка! – напівповажливо напівжартівливо мовив Ворон. – Ви дуже піклуєтеся про свою принцесу. Чи не час вам бігти, аби ще раз упевнитися в її добробуті?
- Ні, я думаю, що маю час для особистого життя. А з принцесою нічого не станеться.
- Тож ви залишитеся зі мною?
- Якщо ви не заперечуєте.
- Аж ніяк. Я тільки радий вашій компанії.
Ворон повернувся до мене і почав схилятися до мене, низько, так, що не виникало сумнівів, що зараз він мене поцілує. Я вже приготувалася, заплющила очі, від передсмаку по тілу виступили сироти…
Але ні! Це все не правильно. Всі мої почуття належать Ейну, а не якомусь примарному Ворону! Уперлася чоловікові в груди, відштовхнула від себе – де й сила взялася!
- Вибачте, але я не можу, - вигукнула, відсторонюючись, навіть відсідаючи на інший край лави. - Просто не можу з вами цілуватися.
Здається, чоловік під ілюзією вдоволено кивнув. Але що я могла зрозуміти?
Вирішила бути гранично чесною, тож продовжила:
- І бачитися з вами більше не буду. Вибачте.
У відповідь почула лагідний голос:
- Мене дуже тішить, що ви визначилися зі своїми обраннями. Я радий за вас та за вашого обранця.
Я теж. Аби ще й обранець знав про мої почуття до нього. Та ще й взаємністю відповів. І до Орлиних земель зі мною поїхав…
Допоки я замріялася, Ворон продовжував:
- Якщо ми вже більше не будемо зустрічатися, наостанок я б хотів вам відкритися.
Справді? Яка спокуслива пропозиція! Я ледь не погодилася, але потім у голові майнула думка: «А що як за ілюзією я побачу спотворене обличчя Торстейна?» Відмовити, дивлячись у вічі – в єдине око – Гардовому братові я б не змогла, навіть попри шалену симпатію до Брінейна.
А тому:
- Ні! Нехай ми залишимося незнайомцями один для одного.
І я щодуху помчала з саду геть…