Читати книгу - "Чоловіки без жінок та інші оповідання, Ернест Міллер Хемінгуей"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Розмова між Вільямом Кемпбеллом і містером Тернером вийшла трохи чудернацька. Містер Тернер постукав у двері. Кемпбелл гукнув: «Заходьте!». Ввійшовши до кімнати, містер Тернер побачив одяг на кріслі, відкриту валізу, пляшку на стільці коло ліжка й людину, яка лежала на ліжку, з головою накрившись покривалом.
— Кемпбелл, — сказав містер Тернер.
— Ти не можеш мене звільнити, — мовив Вільям Кемпбелл з-під покривала. Під ним було тепло, біло й затишно. — Ти не можеш мене звільнити тільки тому, що я зліз із велосипеда.
— Ти п’яний, — сказав містер Тернер.
— Це точно, — відповів Вільям Кемпбелл, говорячи просто через покривало й торкаючись тканини губами.
— Бовдур, — сказав містер Тернер.
Він вимкнув світло. Жарівка горіла всю ніч. А вже настала десята ранку.
— П’яний бовдур. Коли ти дістався до міста?
— Вчора ввечері, — відповів Вільям Кемпбелл через покривало. Йому подобалось так говорити. — Ти колись розмовляв через покривало?
— Не грай вар’ята. Тут нема нічого смішного.
— А я й не граю. Я просто говорю через покривало.
— Я бачу.
— Можеш іти, Тернере, — сказав Кемпбелл. — Я більше на тебе не працюю.
— Ти вже й це знаєш.
— Я багато чого знаю, — відповів Вільям Кемпбелл. Він стягнув з голови покривало й подивився на містера Тернера. — Я стільки всього знаю, що можу дивитися тобі в очі. Хочеш почути, що я знаю?
— Ні.
— То й добре, — сказав Вільям Кемпбелл. — Бо насправді я нічого не знаю. Я просто так сказав.
Він знову натягнув покривало на голову.
— Як добре під покривалом, — мовив він.
Містер Тернер стояв біля ліжка. Це був чоловік середнього віку, з черевцем і голомозий, який мав чимало всяких справ.
— Ти б зупинився тут, Біллі, й підлікувався, — сказав він. — Якщо хочеш, я можу тебе влаштувати.
— Не хочу я лікуватись, — відповів Вільям Кемпбелл. — Не треба мені ніякого лікування. Я й так щасливий. Я все життя щасливий.
— Скільки це вже триває?
— Оце так питання! — Вільям Кемпбелл вдихав і видихав через покривало.
— Скільки ти вже пиячиш, Біллі?
— Хіба я не робив свою роботу?
— Робив. Я просто питаю, скільки ти вже пиячиш, Біллі?
— Не знаю. Але мій вовк уже вернувся, — він торкнувся покривала язиком. — Тиждень, як вернувся.
— Та що ти вигадуєш!
— Нічого не вигадую. Мій любий вовчик. Як тільки я випиваю, він виходить з кімнати. Терпіти не може спиртного. Бідолаха, — він крутив язиком по покривалу. — Гарний вовчик. Такий, як і завжди.
Вільям Кемпбелл заплющив очі й глибоко вдихнув.
— Тобі треба лікуватися, Біллі, — сказав містер Тернер. — Кілі тобі сподобається. Там непогано.
— Кілі, — повторив Вільям Кемпбелл. — Це недалеко від Лондона.
Він заплющив очі й знову розплющив, торкаючись віями покривала.
— Люблю покривала, — сказав він і подивився на містера Тернера. — Послухай, ти думаєш, я напився?
— Так воно і є.
— Ні, не напився.
— Напився до білої гарячки.
— Неправда, — Вільям Кемпбелл обгорнув голову покривалом. — Моє покривальце, — сказав він і легенько на нього дихнув. — Гарненьке покривальце. Ти любиш мене, покривальце, правда? І все це входить в ціну кімнати. Точно як у Японії. Ні, — мовив він. — Послухай, Біллі, дорогенький Пролаза Біллі, я маю для тебе сюрприз. Я не п’яний. Я нашпигався по самі вуха.
— Та ну, — сказав містер Тернер.
— Подивись, — Вільям Кемпбелл підкотив правий рукав піжами і висунув з-під покривала руку. — Глянь сюди.
Уся рука, від зап’ястя до ліктя, була вкрита темно-синіми цятками, оточеними блакитними кільцями. Кільця мало не налізали одне на одне.
— Новий спосіб, — сказав Вільям Кемпбелл. — А пиячу я тільки час від часу, просто щоб вигнати вовка з кімнати.
— Вони й таке лікують, — мовив Тернер на прізвисько Пролаза Біллі.
— Ні, — заперечив Вільям Кемпбелл. — Нічого вони не лікують.
— Не можна опускати руки, Біллі, — сказав Тернер.
Він сів на ліжко.
— Обережно з моїм покривальцем, — мовив Вільям Кемпбелл.
— У твоєму віці не можна отак взяти й опустити руки і напомповувати себе тою гидотою тільки тому, що десь там не пощастило.
— Це протизаконно. Ти це маєш на увазі?
— Ні, я хочу, щоб ти це поборов.
Біллі Кемпбелл пестив покривало губами і язиком.
— Дороге покривальце, — сказав він. — Я можу цілувати покривало і водночас все через нього бачити.
— Досить вже про те покривало. Не можна звикати до тої гидоти, Біллі.
Вільям Кемпбелл заплющив очі. Його почало нудити. Він знав, що нудота поступово посилюватиметься, але його так і не знудить, якщо нічого не зробити. Саме тоді він запропонував містерові Тернеру випити. Містер Тернер відмовився. Вільям Кемпбелл хильнув із пляшки. То було тимчасове рішення. Містер Тернер спостерігав за ним. Він пробув у тій кімнаті значно довше, ніж мав — справ у нього назбиралась ціла купа, — але він жахався наркотиків, бо день у день жив поряд з людьми, які їх вживали, а що до Вільяма Кемпбелла ставився дуже прихильно, то не хотів покидати його самого. Він дуже його шкодував і був упевнений, що лікування йому допомогло б. Він знав, що у Канзас-Сіті є добрі лікарі. Але вже настав час іти. Він підвівся.
— Слухай, Біллі, — сказав Вільям Кемпбелл, — я хочу тобі щось сказати. Тебе кличуть Пролазою Біллі. Бо ти всюди пролазиш. А мене просто Біллі. Бо я ніколи не міг нікуди пролазити. Не вмію я пролазити, Біллі. Не вмію. Завжди за щось зачіпаюсь. Тільки я намагаюся кудись пролізти, відразу зачіпаюсь, — він заплющив очі. — Я не вмію пролазити, Біллі. Гіршого й не придумаєш.
— Ага, — сказав Тернер на прізвисько Пролаза Біллі.
— Що «ага»? — глянув на нього Вільям Кемпбелл.
— Ти щось казав.
— Ні, — заперечив Вільям Кемпбелл. — Нічого я не казав. Ти переплутав.
— Ти говорив, що не вмієш пролазити.
— Ні. Не міг я такого казати. Але послухай, Біллі, я тобі зараз скажу один секрет. Кохайся з покривалами, Біллі. Тримайся подалі від жінок, коней і, і… — він затнувся, — орлів, Біллі. Бо як кохатимеш коней, сам коником станеш, а як орлів, то… — він замовк, натягнувши на голову покривало.
— Я мушу йти, — сказав Тернер на прізвисько Пролаза Біллі.
— А як кохатимешся з жінками, то підчепиш якусь заразу, — правив своєї Вільям Кемпбелл. — А як з конями…
— Ти вже про це казав.
— Про що казав?
— Про коней і орлів.
— Ага, точно. А якщо кохатимеш покривала… — він дихнув на покривало й потерся об нього носом. — Про них я нічого не знаю, — сказав він. — Я тільки-но закохався в це покривальце.
— Мені пора, — повторив містер Тернер. — Роботи багато.
— Добре, йди, — відповів Вільям Кемпбелл. — Всі мусять кудись іти.
— Ну, я пішов.
— Добре, йди.
— А ти як чуєшся, Біллі?
— Ніколи в житті не був такий щасливий.
— А чуєшся як?
— Добре. Ти йди. А я ще трохи тут полежу. Встану ближче до обіду.
Та коли містер Тернер прийшов опівдні до кімнати Вільяма Кемпбелла, той спав. Містер Тернер знав, що в житті по-справжньому цінне, тому й не став його будити.
Сьогодні п’ятниця
Троє римських воїнів у винарні об одинадцятій вечора. Біля стіни стоять бочки. За дерев’яним шинквасом — винар-іудей. Троє римських воїнів уже трохи захмеліли.
Перший
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чоловіки без жінок та інші оповідання, Ернест Міллер Хемінгуей», після закриття браузера.