BooksUkraine.com » Сучасна проза » Чоловіки без жінок та інші оповідання, Ернест Міллер Хемінгуей 📚 - Українською

Читати книгу - "Чоловіки без жінок та інші оповідання, Ернест Міллер Хемінгуей"

52
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Чоловіки без жінок та інші оповідання" автора Ернест Міллер Хемінгуей. Жанр книги: Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 37 38 39 ... 43
Перейти на сторінку:
подобалося Канзас-Сіті. Він дістав з-під ліжка пляшку й приклався до неї. Від випитого полегшало на шлунку. Містер Тернер, керівник комедійної трупи, не захотів випити разом з ним. 

Розмова між Вільямом Кемпбеллом і містером Тернером вийшла трохи чудернацька. Містер Тернер постукав у двері. Кемпбелл гукнув: «Заходьте!». Ввійшовши до кімнати, містер Тернер побачив одяг на кріслі, відкриту валізу, пляшку на стільці коло ліжка й людину, яка лежала на ліжку, з головою накрившись покривалом. 

— Кемпбелл, — сказав містер Тернер. 

— Ти не можеш мене звільнити, — мовив Вільям Кемпбелл з-під покривала. Під ним було тепло, біло й затишно. — Ти не можеш мене звільнити тільки тому, що я зліз із велосипеда. 

— Ти п’яний, — сказав містер Тернер. 

— Це точно, — відповів Вільям Кемпбелл, говорячи просто через покривало й торкаючись тканини губами. 

— Бовдур, — сказав містер Тернер. 

Він вимкнув світло. Жарівка горіла всю ніч. А вже настала десята ранку. 

— П’яний бовдур. Коли ти дістався до міста? 

— Вчора ввечері, — відповів Вільям Кемпбелл через покривало. Йому подобалось так говорити. — Ти колись розмовляв через покривало? 

— Не грай вар’ята. Тут нема нічого смішного. 

— А я й не граю. Я просто говорю через покривало. 

— Я бачу. 

— Можеш іти, Тернере, — сказав Кемпбелл. — Я більше на тебе не працюю. 

— Ти вже й це знаєш. 

— Я багато чого знаю, — відповів Вільям Кемпбелл. Він стягнув з голови покривало й подивився на містера Тернера. — Я стільки всього знаю, що можу дивитися тобі в очі. Хочеш почути, що я знаю? 

— Ні. 

— То й добре, — сказав Вільям Кемпбелл. — Бо насправді я нічого не знаю. Я просто так сказав. 

Він знову натягнув покривало на голову. 

— Як добре під покривалом, — мовив він. 

Містер Тернер стояв біля ліжка. Це був чоловік середнього віку, з черевцем і голомозий, який мав чимало всяких справ. 

— Ти б зупинився тут, Біллі, й підлікувався, — сказав він. — Якщо хочеш, я можу тебе влаштувати. 

— Не хочу я лікуватись, — відповів Вільям Кемпбелл. — Не треба мені ніякого лікування. Я й так щасливий. Я все життя щасливий. 

— Скільки це вже триває? 

— Оце так питання! — Вільям Кемпбелл вдихав і видихав через покривало. 

— Скільки ти вже пиячиш, Біллі? 

— Хіба я не робив свою роботу? 

— Робив. Я просто питаю, скільки ти вже пиячиш, Біллі? 

— Не знаю. Але мій вовк уже вернувся, — він торкнувся покривала язиком. — Тиждень, як вернувся. 

— Та що ти вигадуєш! 

— Нічого не вигадую. Мій любий вовчик. Як тільки я випиваю, він виходить з кімнати. Терпіти не може спиртного. Бідолаха, — він крутив язиком по покривалу. — Гарний вовчик. Такий, як і завжди. 

Вільям Кемпбелл заплющив очі й глибоко вдихнув. 

— Тобі треба лікуватися, Біллі, — сказав містер Тернер. — Кілі тобі сподобається. Там непогано. 

— Кілі, — повторив Вільям Кемпбелл. — Це недалеко від Лондона. 

Він заплющив очі й знову розплющив, торкаючись віями покривала. 

— Люблю покривала, — сказав він і подивився на містера Тернера. — Послухай, ти думаєш, я напився? 

— Так воно і є. 

— Ні, не напився. 

— Напився до білої гарячки. 

— Неправда, — Вільям Кемпбелл обгорнув голову покривалом. — Моє покривальце, — сказав він і легенько на нього дихнув. — Гарненьке покривальце. Ти любиш мене, покривальце, правда? І все це входить в ціну кімнати. Точно як у Японії. Ні, — мовив він. — Послухай, Біллі, дорогенький Пролаза Біллі, я маю для тебе сюрприз. Я не п’яний. Я нашпигався по самі вуха. 

— Та ну, — сказав містер Тернер. 

— Подивись, — Вільям Кемпбелл підкотив правий рукав піжами і висунув з-під покривала руку. — Глянь сюди. 

Уся рука, від зап’ястя до ліктя, була вкрита темно-синіми цятками, оточеними блакитними кільцями. Кільця мало не налізали одне на одне. 

— Новий спосіб, — сказав Вільям Кемпбелл. — А пиячу я тільки час від часу, просто щоб вигнати вовка з кімнати. 

— Вони й таке лікують, — мовив Тернер на прізвисько Пролаза Біллі. 

— Ні, — заперечив Вільям Кемпбелл. — Нічого вони не лікують. 

— Не можна опускати руки, Біллі, — сказав Тернер. 

Він сів на ліжко. 

— Обережно з моїм покривальцем, — мовив Вільям Кемпбелл. 

— У твоєму віці не можна отак взяти й опустити руки і напомповувати себе тою гидотою тільки тому, що десь там не пощастило. 

— Це протизаконно. Ти це маєш на увазі? 

— Ні, я хочу, щоб ти це поборов. 

Біллі Кемпбелл пестив покривало губами і язиком. 

— Дороге покривальце, — сказав він. — Я можу цілувати покривало і водночас все через нього бачити. 

— Досить вже про те покривало. Не можна звикати до тої гидоти, Біллі. 

Вільям Кемпбелл заплющив очі. Його почало нудити. Він знав, що нудота поступово посилюватиметься, але його так і не знудить, якщо нічого не зробити. Саме тоді він запропонував містерові Тернеру випити. Містер Тернер відмовився. Вільям Кемпбелл хильнув із пляшки. То було тимчасове рішення. Містер Тернер спостерігав за ним. Він пробув у тій кімнаті значно довше, ніж мав — справ у нього назбиралась ціла купа, — але він жахався наркотиків, бо день у день жив поряд з людьми, які їх вживали, а що до Вільяма Кемпбелла ставився дуже прихильно, то не хотів покидати його самого. Він дуже його шкодував і був упевнений, що лікування йому допомогло б. Він знав, що у Канзас-Сіті є добрі лікарі. Але вже настав час іти. Він підвівся. 

— Слухай, Біллі, — сказав Вільям Кемпбелл, — я хочу тобі щось сказати. Тебе кличуть Пролазою Біллі. Бо ти всюди пролазиш. А мене просто Біллі. Бо я ніколи не міг нікуди пролазити. Не вмію я пролазити, Біллі. Не вмію. Завжди за щось зачіпаюсь. Тільки я намагаюся кудись пролізти, відразу зачіпаюсь, — він заплющив очі. — Я не вмію пролазити, Біллі. Гіршого й не придумаєш. 

— Ага, — сказав Тернер на прізвисько Пролаза Біллі. 

— Що «ага»? — глянув на нього Вільям Кемпбелл. 

— Ти щось казав. 

— Ні, — заперечив Вільям Кемпбелл. — Нічого я не казав. Ти переплутав. 

— Ти говорив, що не вмієш пролазити. 

— Ні. Не міг я такого казати. Але послухай, Біллі, я тобі зараз скажу один секрет. Кохайся з покривалами, Біллі. Тримайся подалі від жінок, коней і, і…  — він затнувся, — орлів, Біллі. Бо як кохатимеш коней, сам коником станеш, а як орлів, то…  — він замовк, натягнувши на голову покривало. 

— Я мушу йти, — сказав Тернер на прізвисько Пролаза Біллі. 

— А як кохатимешся з жінками, то підчепиш якусь заразу, — правив своєї Вільям Кемпбелл. — А як з конями… 

— Ти вже про це казав. 

— Про що казав? 

— Про коней і орлів. 

— Ага, точно. А якщо кохатимеш покривала… — він дихнув на покривало й потерся об нього носом. — Про них я нічого не знаю, — сказав він. — Я тільки-но закохався в це покривальце. 

— Мені пора, — повторив містер Тернер. — Роботи багато. 

— Добре, йди, — відповів Вільям Кемпбелл. — Всі мусять кудись іти. 

— Ну, я пішов. 

— Добре, йди. 

— А ти як чуєшся, Біллі? 

— Ніколи в житті не був такий щасливий. 

— А чуєшся як? 

— Добре. Ти йди. А я ще трохи тут полежу. Встану ближче до обіду. 

Та коли містер Тернер прийшов опівдні до кімнати Вільяма Кемпбелла, той спав. Містер Тернер знав, що в житті по-справжньому цінне, тому й не став його будити. 

Сьогодні п’ятниця 

Троє римських воїнів у винарні об одинадцятій вечора. Біля стіни стоять бочки. За дерев’яним шинквасом — винар-іудей. Троє римських воїнів уже трохи захмеліли. 

Перший

1 ... 37 38 39 ... 43
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чоловіки без жінок та інші оповідання, Ернест Міллер Хемінгуей», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Чоловіки без жінок та інші оповідання, Ернест Міллер Хемінгуей"