BooksUkraine.com » Сучасна проза » Ярослав, Ольга Вільна 📚 - Українською

Читати книгу - "Ярослав, Ольга Вільна"

36
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Ярослав" автора Ольга Вільна. Жанр книги: Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 37 38 39 ... 86
Перейти на сторінку:

– Звісно, Ваша Величносте. Я наче бачив щось попереду, – з поклоном відкрив дверцята на пасажирське сидіння. – Мій Сокіл до ваших послуг.

 

 

*******************************

 

Рєзніков важко позіхнув, але таки відсунув чергову чашку кави. Напій більше не допомагав, смак не відчувався, а в носі продовжувало смердіти горілим.

Ніч він провів біля звалища, в яке до ранку перетворилась Тверська. Там, окрім постраждалих від вибуху і двох трупів поліціантів, також знайшли тіло орла Рябого. Снайпера, що мав тримати периметр, застрелили в спину. І його командир тепер перебував у не найкращому гуморі.

Як встиг розібратись Денис, спершу застрелили снайпера. Потім відбулись вибухи. Експертиза не давала зовсім точного часу, але склавши до купи свідчення очевидців, факти і лабораторні дослідження виходило саме так. А менш ніж за годину було вбито поліціантів, що чергували на задньому дворі.

«З будівлі, де перебував застрелений снайпер, є вихід на той двір. Чи могли наші поганці таким чином втекти?»

Тип вибухівки також поки встановили відносно, однак всі залучені сапери стверджували, що дистанційний підрив проводили з невеликої відстані. Дах сусіднього будинку виступав ідеальним місцем.

«Тож зловмисник дістався даху, застрелив снайпера, безперешкодно активував вибухівку, пересвідчився, що все вийшло добре і забрався геть. На шляху з місця злочину зіткнувся з черговими поліціантами, позбувся їх. І злився з натовпом, – в нього ще був слід взуття біля автівки. – Можливо хтось із потерпілих. Або свідок. Побачив вбивство і встиг втекти, поки вбивця розбирався з поліціантом».

Припущення, непідтверджене, сумнівне, але можливе. Денис не збирався його відкидати. Крім того, в нього малась ще одна цікава зачіпка.

«Не весь супровід княжича перебував у готелі на момент вибуху, – Рєзніков ліниво розтягся по столику, викладаючи голову на холодний пластик поверхні. – Слуга Його Королівської Вельможності і дружинник Його Королівської Величності. Вийшли. І не повернулись».

Категорія людей, яким просто так звинувачення не висуниш. Але дружинник міг би безперешкодно потрапити на закритий дах, не викликаючи підозр підійти впритул до снайпера і спокійно застрелити впевненого у своїй безпеці хлопця. Слуга ж міг точно підказати потрібний час для активації вибухівки. І зникнення обох ідеально вписувалось у припущення.

«Може зайти через Шефа? Стожарович якраз мав прибути в морг, – тіло, яке начебто належало княжичу, знайшли тільки о четвертій ранку. – Заразом пройдусь по постраждалим. Хтось щось міг би сказати по нашим зниклим і без погодження з боку княжого дому?»

 

А в морзі його чекала тиша. І дуже зловісний погляд начальника.

– Це не княжич.

Рєзніков завмер, оглянув Стожаровича з голови до ніг. Губернатор суттєво постарішав за ніч, зблід, посивів. Отримав кілька синців під очима, тремор рук. І, вочевидь, старечий маразм.

Поруч стояв похмурий Домоєдов і розглядав накрите тканиною тіло.

– А хто? – врешті видав Денис, утримуючись від бажання відкинути полотнище і глянути самому.

– Уявлення не маю, – зітхнув губернатор. І втомлено повів рукою по обличчю. – Я знаю Його Королівську Вельможність достатньо, аби відрізнити від схожого хлопця. Це не він.

– Я чув, що завали вже майже розібрали, – Борис повернувся до Дениса, на що той хитнув головою у відповідь.

– Вони там всі ніби добряче вжалені копошились протягом ночі. Але це, здається, єдиний підліток, якого знайшли. Маю на увазі ту частину будівлі, де знаходився номер.

Орел задумливо пожував губами. Постукав пальцями по столику з медичним інструментом.

– Чули про малі печатки?

– А? – Рєзніков все ще оглядав приховане тканиною тіло.

– Мала печатка спадкоємця. Єдина у своєму роді, створюється на замовлення княжого двору і дарується на церемонії титулування. Ідентифікує княжича, носиться ним при собі завжди, – губернатор виклав на столик вкритий брудом простенький ланцюжок, з невеликим заляпаним землею кулоном. – Знайдена серед уламків готелю.

– Гадаєте, княжич все ще під завалами?

– Можливо, – Стожарович спохмурнів. – Пошуки в будь-якому випадку продовжуються, під уламками ще лишаються люди. Інформація ж по цьому, – кивок в бік тіла, – хлопцеві – закрита. Жодного розголосу, жодного підтвердження чи спростування. Хай журналюги вигадують все, що їм заманеться. Місцеві мовчатимуть. І якомога довше затримуватимуть експертизу і ДНК-аналізи, я вже про це подбав. Для всіх – тіло занадто спотворене для очного упізнання, зрозуміли?

– Нащо? – здивувався Денис.

Губернатор невесело скривився:

– Якщо тіла знайдено не буде, нам треба буде щось представити князю, – і продовжив, перервавши обурений окрик підлеглого: – Ти уявляєш собі, що підніметься, якщо ми не знайдемо тіла? І не з’явиться жодної інформації по іншому місцезнаходженню спадкоємця? Місяць до дня народження Його Величності, до приїзду високих гостей із сусідніх держав. Це питання політики, Денис. Нічого більшого.

Невеликий кулон у вигляді стилізованого під тризуб птаха одиноко відсвічував в холодному світлі люмінесцентних ламп.

– Хлопець знаходився практично в епіцентрі вибуху. Невідомо, чи від нього взагалі щось лишилось, – вже м’якше пояснив, ховаючи печатку. – Громадянам, населенню краще цього не знати.

Рєзніков був іншої думки, яку залишив при собі. Хоча вилаятись на таке свинство хотілось.

– Я хотів пройтись по палатам з потерпілими, – спробував переключитись на іншу тему. – З’явилось кілька зачіпок у справі, але потрібні свідчення персоналу готелю. Там були не сильно постраждалі? – Зрештою, він мав робити свою роботу, а не оскаржувати рішення шефа. Тим паче, якщо воно погоджено на рівні самого князя. – Мені казали, що хтось із дружини вижив. З ними можливе спілкування?

Вічний кивнув головою:

1 ... 37 38 39 ... 86
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ярослав, Ольга Вільна», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ярослав, Ольга Вільна"