Читати книгу - "Політ ластівки. Книга 1, Ольга Кост"

- Ластівко, - хрипло муркоче Алекс.

- Що?

- Ти прекрасна.

- Чому ти зупинився?

- На нас дивляться.

- Нам це і потрібно ж було?

- Так. Але те що я би хотів зробити не для їх очей.

- Що би ти хотів зробити?

- Ти мене вбиваєш, - майже стогне Алекс, -  пішли сядемо.

Хлопець тягне мене на віддалений диванчик в темному кутку. Алекс опускається на диван першим, я збираюся сісти поруч, але його міцні руки одним ривком садять мене на його коліна.

- Що ти робиш? Тут достатньо місця.

- Мені це потрібно.

- Ну добре. Як ти думаєш нам вдалось відволікти увагу?

- О так.

- Звідки така впевненість?

- Подивись на них, вони досі подивляться на нас, може сподіваються побачити продовження.

- Продовження?

- Так, того що я би хотів зробити.

- Наприклад?

- Багато чого, ластівко. Але не як фіктивний хлопець.

- Чого б такого ти зробив?

- Яка допитлива, - пальці хлопця злегка клацають мене по носі, а його губи проводять доріжку по моїй шиї.

- Не бачу аби вони дивилися, ми їх не відволікли, потрібно щось зробити.

- Ну якщо тільки заради публіки, - пальці хлопця починають погладжувати мою ногу з внутрішньої сторони .

- В мене перехоплює подих, я впиваюся пальцями в ногу хлопця.

- Що ти робиш? – не впізнаю свій хриплий голос.

- Відволікаю.

Іншою рукою хлопець проводить по моїй руці від кисті до плеча і далі вздовж ключиць. Я задихаюся, міцніше вхопившись за плече хлопця. Алекс проводить носом по моїй шиї.

- Ти так чудово пахнеш. Кава з корицею. Мій улюблений запах.

Хлопець осипає моє обличчя короткими поцілунками, цілує в кутики губ. Я не витримую і вхопившись двома долонями в щоки хлопця притягую його для поцілунку. Наші губи зустрічаються в м’яких ніжних поцілунках, пальці хлопця прямують вище по моїй нозі вздовж вирізу сукні. Він неприпустимо близько до того самого місця, але я не в змозі зупинитися, занадто добре. Я наче прокинулася від довгого сну і вдихнула ковток свіжого довгоочікуваного повітря. Його рука ковзає по моїй нозі, майже торкаючись країв моєї білизни. Я завмираю від нетерпіння, але його пальці віддаляються і повертаються знову, так і не переходячи межі. Я розчаровано стогну йому в вуста, на що хлопець посміхається в мої губи. Проводжу язиком по його зубах, з неймовірним задоволенням обводжу злегка загострені ікла. Як же вони мені подобаються. Він ж не вампір якийсь, але його ікла це дуже сексуально, ні в одної людини таких не бачила. Я углибляю поцілунок, ковзаючи язиком по його. Хлопець міцніше стискає мене в своїх обіймах, рукою проводячи вздовж мого хребта. Ці його дотики, до внутрішньої сторони стегна і спини, змушують вигнутись в його руках, як кішка.

- Алекс, - починаю я, тремтячим голосом.

- Що, люба?

Ця його «люба» зриває дах і я починаю злегка ковзати на ньому.

- Я хочу, - хникаю  я, але хлопець стискає мої стегна, змушуючи зупинитися.

- Не треба, - голос хлопця звучить хрипко.

- Так, не треба. Досить цього видовища. – холодний тон Макса вириває мене з цього наслання. І реальність обрушується на мене.

Що я наробила? Який жах? Про що я молила ще хвилину назад Алекса.

Макс сідає на вільне місце біля Алекса. Намагаюся встати, але руки хлопця садять мене назад.

- Посидь ще трохи .

- Навіщо? – запитую я, спостерігаючи як брат за руки притягує до себе Наталі і вона присідає на бильце дивану біля нього.

Алекс садить мене трохи вище і я відчуваю твердість між його стегон.

- О, - виривається в мене. – Вибач, я, - починаю шарітися я.

- Просто сиди і дай мені декілька хвилин, - хрипло в моє вухо промовляє хлопець.

Я відчуваю як мої щоки починають червоніти, зустрічаюся поглядом з подругою і моє обличчя вже палає. Наталі хитро блискає очима, ховаючи посмішку в бокалі. Макс же не розділяє її настрій.

- Ви не могли придумати щось інше?

- Наприклад?

- Ну не знаю, зіграли би в щось з ними.

- Саме так,  - пирхаю я. – Всі разом зіграли би в лото. Це ж в інтересах молоді, Так, брате?

Алекс з Наталі сміються. Макс же роздратовано відкидає волосся з обличчя і опускає руку на стегно Наталі злегка стискаючи, я здивовано дивлюся на подругу, вона виглядає розгублено.

- Що ви зробили? – цікавлюсь я, однією рукою обіймаючи Алекса за плечі, ще більше пригортаючись до нього.

- Скоро побачите. Потрібно лише дочекатися.