Читати книгу - "Політ ластівки. Книга 1, Ольга Кост"

- Дочекатися чого?

- Доки хтось їх знайде.

- Що ви зробили?

- Не хвилюйся, подруго, нікого ми не вбивали і не били, лише трохи провчили.

- Так, але повірте ми почуємо. Пішли щось візьмемо випити.

Я підіймаюся за подругою і вже прямуючи до бару, оглядаюся, хлопці про щось напружено розмовляють, Алекс помічаючи мій погляд, м’яко посміхається, ніби говорячи : « Усе гаразд».

Замовляю собі і Алексу воду з лимоном і льодом, Наталі бере те саме для брата і якийсь безалкогольний коктейль для себе.

- Це було гаряче.

- Не починай.

- Не просто гаряче. Я думала на танцмайданчику було гаряче, але те що відбувалося на тому клятому диванчику. Ви майже переспали там.

- Не мели дурниць. Ми відволікали увагу.

- Себе можеш обманювати скільки хочеш, але мене не вийде. Я все бачила. Ваші очі, як ти ковзала на ньому, та й він ледь стримувався, від вас так і віє енергія сексу. Всі поглядали на вас. Я майже впевнена, що хтось посперечався чи залізе Алекс в твої трусики на тому дивані.

- Просто мовчи, - відчайдушно промовляю я, ховаючи обличчя в долонях.

- А що? – невинно питає подруга.

- Досить про це.

- Ну він же тобі подобається, а ти йому. Навіщо ламати цю комедію. Сьогоднішній вечір тому доказ. Між вами щось є.

- Це була лише гра, а те що ти бачила просто потяг хлопця до дівчини, на моєму місці могла би бути хто завгодно, хоча би сестра Лексі. Це лише фізіологія.

- Дурна ти, Ліві. – видихає подруга. – Ходімо до хлопців.

Простягаю стакан Алексу і сідаю на бильце біля нього, Наталі сідає на протилежне. Макс скоса поглядає на мене і Алекса, але нічого не говорить. Алекс злегка погладжує мій поперек долонею про щось задумавшись.

- Довго Лексі щось.

- Лексі?

- Так, Ліві. Вона має знайти їх. Щось затримується.

- Ви і Лексі втягнули?

- Так, і Кейсі, без них би не вийшло. Як виявилось в минулому році до них приїздила кузина з іншого штату і Том її образив. Тож вони захотіли помститися.

- Образив?

- Теж пристава. Вибач, Ліві. Я занадто пізно про це дізналася.

- Яка їх роль в цьому всьому?

- Зваблення.

- Ну звісно. В Кейсі не сумніваюся навіть. – тихо бормочу я, сподіваючись що ніхто не почує мого коментаря.

Але пальці хлопця, що гладили мою спину завмирають. Дідько. Я опускаю погляд на Алекса, його очі кидають бісенят, немов питаючи: «Ревнуєш». У відповідь на його погляд я закочуюю очі і відвертаюся.

- Народ, всі сюди, - привертає увагу веселий крик хлопця, якого я не знаю.

Частина натовпу підіймається сходами на крик, інші ж в здивуванні переглядаються.

- Ходімо, ходімо, - підіймає нас Наталі. – Ліві, ти маєш це бачити.

Наталі за руку тягне Макса до сходів. Алекс обіймаючи однією рукою мене за плечі веде за ними. Чим вище підіймаємося, тим гучніше стає регіт.

- Що вони там зробили?

Біля дверей кімнати, стовпилися гості вечірки. Алекс проштовхує нас до дверей і я бачу причину сміху.

Том, Фін і Стівен на одному ліжку лежать в одному спідньому. Том лежить по середині. Рука Фіна в трусах Тома і Стівена також, а от обидві руки Тома в спідньому хлопців. Труси і низ живота хлопців у чомусь мокрому і майже білому.

- Це те що я думаю? – запитую я, закриваючи рота руками.

- Дуже схоже на те, - промовляє не менш шокований Алекс.

- Це згущене молоко, співпадіння майже стовідсоткове, перевіряти ніхто не буде, але відмитися від ганьби прийдеться дуже довго, - чую за спиною голос сестри Лексі.

До мене доходить сенс її слів і я вибухаю сміхом, Алекс притримується мене обома руками за лікті, сміючись сам.

Господи. Я не можу зупинитися, в мене виступають сльози. Повертаюся до брата з подругою.

- Обожнюю вас. Ви божевільні, - крізь сміх кажу я.

- Сумнівний комплімент, - посміхається брат. – Ходімо звідси надвір.

Ми залишаємо будинок позаду і прямуємо до машини Макса.

- Кого ця геніальна ідея? – цікавлюсь я.

- Наталі, - брат дивиться якимось новим поглядом на Наталі, -  я лише вніс маленькі поправки. Тож загалом це все вона. Чесно кажучи, я був приємно здивований, коли почув, що саме вона хоче зробити. Очікував ваших жіночих штучок.

- Це що, наприклад? – цікавлюся я.

- Не знаю. Можливо приклеєні вії, розмальоване обличчя, нігті.

- Макс, скільки тобі років? Наталі таке могла придумати хіба в шість років. Ти дуже її недооцінив.

- Твоя правда, я був хибкої думки про тебе, Наталі, - брат ніжно обіймає подругу за плечі. – Які ще ідеї є в твоїй прекрасній голівці?