Читати книгу - "Політ ластівки. Книга 1, Ольга Кост"

- Багато, дуже багато, - злегка зніяковівши промовляє Наталі. – Вже пізно, потрібно їхати.

- Алекс, відвезеш Наталі додому, а я заберу Ліві?

На пропозицію брата Алекс ледь помітно хмуриться.

- Наталі ночує сьогодні в мене, - пояснюю я. – Макс, ви їдьте, а мене підвезе Алекс або я викличу таксі.

- Ніяких таксі, я відвезу, - Алекс міцніше обіймає мене зі спини, проводячи долонями вздовж моїх рук зігріваючи.

- Тоді я заберу тебе з Наталі, а Алекс поїде додому або залишиться на вечірці.

- Залишиться? – розгублено запитую я.

Перед очима одразу постають його обійми з Кейсі.

- У Алекса немає молодшої сестри, за яку він відповідає, тож так. Він може далі розважатися.

Я відкидаю руки Алекса і наближаюся до брата.

- Я тебе не просила дивитися за мною. Я вже достатньо доросла аби захистити себе. Мені не потрібна няня. – пригрожую брату пальцем. – Якщо я тобі так заважаю, так би і сказав. Не знала, що заважаю тобі веселитися.

- Я не це хотів сказати, - втомлено починає брат.

- Але це прозвучало саме так.

- Давайте просто поїдемо додому.

- Ні, - твердо заперечую я.

- Ліві, давай не будемо сперечатися.

- Ластівко, - тихо зве Алекс. – Тихіше, заспокойся.

Повертаюся до нього і приймаю його простягнуту руку. Хлопець вимальовує круги великим пальцем по моїй долоні. Його розмірені дотики заспокоюють мене.

- Я ще не можу поїхати, мені потрібно поговорити з Лексі, це терміново, - брехня легко злітає з моїх вуст.

На мить обличчя Наталі приймає здивований вираз, але вона всміхається злегка вимучено.

- Макс, давай поїдемо. Я дуже втомилася, а Алекс привезе Ліві згодом.

Брат довго дивиться на мене  і здається.

- Добре. Можете ще повеселитися. Алекс, відповідаєш за неї головою. І не дозволяй собі зайвого, бо відповідатимеш не тільки головою.

Алекс прибирає руки від мене і відходить на крок, підіймаючи долоні.

- Я зрозумів, - всміхається хлопець.

Ми так і залишаємося на відстані одного кроку, спостерігаючи як Макс відкриває дверцята машини для Наталі, обходить машину і сідає за кермо. Світло від фар осяює нас на декілька хвилин і от ми залишаємося на вулиці одні.

- Ластівко, ти ж збрехала?

- Що? – перепитую, повернувшись до хлопця, стикаючись з його допитливим поглядом.

- Які в тебе справи з Лексі?

- Ніяких. Я хотіла попросити тебе.

- Про що? – Алекс з цікавістю нахиляє голову. – Повернутися туди і прикидатися ще трохи.

Моє серце підстрибує догори. Про що я можу його просити. Мені просто захотілося побути з ним поруч ще хоч трошки, але не зізнаюсь ж в цьому йому.

- Відвези мене на те місце в лісі, будь ласка.

- Будеш приставати до мене? – на губах хлопця розквітає грайлива посмішка.

- Звісно ні. Я майже закінчила картину, але мені ще раз потрібно поглянути на те місце, ніби чогось не вистачає на полотні.

- Заради мистецтва я готовий на все. Поїхали.

Хлопець відчиняє мені двері своєї машини, сідаю на пасажирське сидіння і Алекс нахиляється до мене.

- Якщо захочеш приставати до мене, не соромся, я буду тільки радий, - підморгує хлопець.

Тягнусь до дверей і більш голосніше, ніж потрібно закриваю їх.

Ліві, нащо ти його попросила.

Бути поруч з ним, коли на вустах ще відчуваються його поцілунки, а дотики на тілі ще зберігають тепло його долоней. Навіщо я це зробила?

- Ти не проти якщо спочатку ми заїдемо в одне місце?

- Добре.

Я відкидаюся на сидінні і закриваю очі, зігріваючись в машині.

- Що?

- Про що ти, ластівко?

- Я шкірою відчуваю твій погляд. Що таке?

- Просто дивлюсь. Ти неймовірно гарна сьогодні. Завжди неймовірна гарна.

Я не відповідаю, ще зручніше вмощуюся на сидінні, повертаючись в бік Алекса і згортаючись клубочком.

- Ти втомилася, давай я відвезу тебе додому.

- Ні, - відповідаю я, так і не відкриваючи очей. – Я не буду спати, так полежу.  Мені холодно, увімкни підігрів, будь ласка.

На мене опускається щось з щільної тканини, що дуже сильно пахне Алексом. Відкриваю очі. Його куртка.

- Підігрів я теж увімкнув, як стане жарко скинеш куртку, можеш трохи поспати.  Я тебе розбуджу. Нам потрібно заїхати в одне місце, а воно у протилежному кінці міста.

- Добре.

Міцніше катаюся в куртку хлопця, вдихаючи його запах і відчуваю як повіки важчають. Під ритм двигуна засинаю.