Читати книгу - "Невідома планета 2, Олександр Кваченко"

Прокинувся я наступного ранку ближче до сьомої, без будильника, вже адаптувався до цього світу, хоча й ліг рано. Бази вчилися добре, потішно раптом усвідомлювати, що я так багато знаю і вмію. Трохи полежавши, я попрацював із нейромережею, переглянув надіслані файли від кіборга, на відео були коридори п'ятого рівня та різновиди тварюк, методи протидії їм, а от що там робив Тех, не було показано. Тварюка після нашої появи на рівні не з'являлася, камери демонстрували відсутність будь-якого руху. Потрібно вставати, потренувався, душ, сніданок, я попрямував на гору перевіряти та підганяти всіх.

Дівчата були готові, Оллі замаскували, наділи на неї чепчик, що приховує вуха, але з красою нічого не змогли зробити. Будемо вважати просто красива дівчина. Перебралися з тюками та рюкзаками в ангар, ще раз перевірили, чи все взяли, завантажили начебто все. Почав виводити корабель на поверхню планети з тіні ангара в раннє ранкове світло, металевий корпус відбивав тонкі відтінки сходу сонця, двигуни тихо працювали, на горизонті виднілося марево туману. Закрили ангар, піднявся на двісті метрів, увімкнув щити, уперед.

Пейзаж простягався в усіх напрямках: гобелен перетнутої місцевості та блискучої трави від роси, освітлених висхідним світлом. Сходження сонця принесло тепло в прохолодне ранкове повітря, заливаючи планету золотим сяйвом і пробуджуючи дрібну живність. У рубці кур'єра на оглядових екранах я бачив, як сонце повільно піднімалося в небо, відкидали довгі тіні гори й забарвлювалися далекі хмари відтінками рожевого та помаранчевого.

Повів корабель над поверхнею планети, місцевість змінювалася від скелястих оголень до великих рівнин, засіяних ділянками густої дрібної рослинності. Сцена була мирною, але не закінченою, усі дівчата заворожено дивилися на планету і на краєвиди природи під кораблем. Подорож тільки почалася, і сонце, що сходило, здавалося, символізувало новий рубіж, що ми подолали, давало нові можливості та нове починання на планеті, сповненій перспектив, до чого це призведе - подивимося. А поки що живемо з тим, що є, але все ж таки намагаємося зробити все краще.

До міста я планував підлітати в районі десятої ранку. Але дорогою на нас чекав вкрай неприємний сюрприз. Я, звісно, очікував, що бандити так чи інакше відреагують на наші війни, але не думав, що настільки радикально. У той момент кур'єр перебував приблизно на половині шляху, та наближався до міста. Летів я уздовж берега, намагаючись обходити низини та яри по дузі. Раптом з однієї з ущелин вискочила ракета, пролунав зростаючий свист. Миттєво ввімкнулися тривожна сирена й аварійне освітлення.

- Небезпека! Небезпека! - прогудів ШІ. - Зафіксований пуск дванадцяти ракет, червоне світло блимало в рубці.

Я побачив, як не далеко, за ярами з'явилися ще сліди пусків, турелі автоматично відкрили вогонь по ближніх. Я заклав віраж і відстрілював пастки.

Вибух далеко, другий далеко, третій далеко, четверте поруч, п'яте влучання, шосте близько, сьомий далеко, восьме влучання, дев'ятий далеко, десятий-дванадцятий близько. Бадабум, корабель аж підкинуло. Ззаду повільно, велично і страшно спухає величезна вогняна бульбашка тринадцятої ракети. Ого, щось потужніше використали, на мить звук вибуху перекрив шум двигунів і систем підкачки щита.

- Контакт, просадка щита на двадцять п'ять відсотків. Загальний залишок ресурсу щита сімдесят п'ять відсотків. Попередній розрахунок на відновлення п'ятнадцять хвилин. - сповістив корабельний ШІ.

- Усі цілі? - запитав я.

- Так. - пролунав гул голосів із коридору.

- Що це було? - запитала Оллі.

- Це були гостинці від місцевих бандитів, ми трохи прорідили їхню банду. - відповів усім Тех. - Тому прошу всіх у місті бути обережними та не лізти на провокації. Ми, звісно, вас прикриватимемо, але з чужинцями не розмовлятимемо і не приймайте подарунки від не знайомих вам людей. Мало що можуть підсунути, для нашої дискредитації.

- Чим це вони так? - запитав Курт.

- Місцеві одноразові пускові установки з прототипами різних саморобних ракет. - розповідав Тех. - Неприємно, але корабель має витримати й відбитися своїми силами.

Далі політ пройшов нормально й ось ми досягли стін міста, знову було біля воріт стовпотворіння. Знову забігали стражники, ми розвернулися і зависли над посадковим майданчиком, а я викликав по зв'язку начальника охорони Мака.

- Доброго ранку, Маку, це Мік, я прилетів із продуктами та обладнанням, мені куди сідати, перед воротами чи в місті, де ми минулого разу ремонтувалися?

- Доброго ранку і вам, радий чути тебе. - відповів він. - Вам заправка потрібна?

- Так.

- Тоді в місті за цими координатами, - мені прийшла точка - є і склади, і заправна станція, я зараз буду там із Бором. Вам місця в готелі потрібні, та на скільки людей?

- Дякую, але місця не потрібні, ми вже домовилися з представницею кочівників Ас про бронювання номерів. - Іс показав великий палець, у той момент, як ми прилетіли, він уже вів із нею свою розмову. Я проклав курс корабля до точки посадки на поверхню. Прилетіли, посадка. В місцевій фірмі замовив два ховери, для перевезення команди по місту. А по місту вирішили діяти так, Курт з Іс мали ходити з дівчатами, а Тех опікуватися кораблем і двигунами, що ми тут залишали для ремонту. Мені доручали роль, такого собі представника і водночас парламентера, який мав вибити те, що не можна купити в магазині.

Зустрілися з представниками міста, обмінялися люб'язностями, вони нас перерахували та відпустили по магазинах. Дівчата вирушили спочатку в готель і потім по магазинах із хлопцями, а мене відразу взяло в оборот начальство міста. Запропонували перекусити в гарному ресторані й обговорити плани, туди ж мав підійти й голова мисливців Гор.

За столом сиділи ті самі люди: комендант міста Бор, начальник охорони Мак і голова гільдії мисливців Гор. Усі ті самі традиції, їмо, потім говоримо.

Я зайняв своє місце і незабаром до нас наблизилася офіціантка. Ми всі замовили по страві з м'ясом, салати та різні напої. За деякий час всі наситилися і першим узяв слово комендант.