Читати книгу - "Холодне Сонце, Артур Сіренко"

                     «Благословен вогонь, що серце пік,
                       Солодкий біль спечаленої ночі…»
                                                           (Франческо Петрарка)

Порожнеча трамвайних колій:
Оберемок кульбаб – для вінку,
Що обернувся в годинника:
Показує час для крислатого дерева
Пізнання добра і зла актуального – 
Коли цвісти, коли зеленіти,
Коли плоди губити в траву-безодню
Безіменну, густу – наче чорне дзеркало:
В яке дивишся, а бачиш мурах і коників:
І не знайти жодного соковитого яблука:
Лише мушлі-каурі: теж достиглі.
А святий Станіслав на дорозі-пустищі
Голосить про місто вічної молодості:
Нам про нього мріяти, а йому плакати,
Комусь мурувати, комусь нидіти.
Комусь – не нам, тамплієрам таємним. 
Як ніч – то Кабірів згадую – 
Друзів вогню, світил і землі чорної,
Масної як Всесвіт. І такої ж темної. 
Місто, де жодної трамвайної колії,
Жодної рейки пожежної, алярмової
(Кому бити, кому слухати, кому чавуніти)
Місто, де кульбаби щовечора пахнуть 
Медом сонячним та чорними бджолами,
Де святий Станіслав написав на цеглинах
Пророцтво.