Читати книгу - "Дорога, Кормак Маккарті"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Знову розпалив вогнище, змочив ганчірку й поклав хлопцеві на чоло. Світало, було вітряно, і коли досить розвиднілося, він пішов у ліс за дюни й притягнув звідти цілу волокушу сухого гілля та гілок і заходився їх ламати та складати біля вогнища. Розкришив у чашку аспірин, розчинив його у воді, додав цукру, сів біля хлопця із чашкою і притримував йому голову, поки той пив.
Згорбившись і кашляючи, пройшовся пляжем. Стояв, дивлячись на темні вали. Хитався від утоми. Повернувся й сів біля хлопця, згорнув ганчірку, витер йому обличчя і знову поклав її синові на чоло. Маєш лишатися поруч, сказав він. Маєш діяти швидко. Щоб бути з ним. Тримай його міцно. Останній день Землі.
Хлопець спав цілий день. Чоловік час від часу будив його, щоб той випив солодкої води. Хлопець ковтав уривчасто й конвульсивно. Ти маєш пити, сказав він. Добре, прохрипів хлопець. Чоловік із силою вкрутив чашку в пісок перед собою, підклав згорнуту ковдру під спітнілу голову сина й закутав його. Тобі холодно? запитав він. Але хлопець уже спав.
* * *
Намагався не спати всю ніч, але не зміг. Постійно засинав і прокидався, давав собі ляпаса чи підводився, щоб підкинути дров у багаття. Обіймав хлопця й нахилявся, щоб почути його утруднене дихання. Тримав руку на його тонких і драбинчастих ребрах. Вийшов на пляж, куди сягало світло, і став, притуливши стиснуті кулаки до голови, а потім упав на коліна, схлипуючи від люті.
Уночі пройшов короткочасний дощ, легкий стукіт по брезенту. Натягнув брезент над ними, повернувся і лежав, пригортаючи дитину, дивлячись крізь поліетилен на блакитні вогники. І тоді заснув сном без сновидінь.
Коли знову прокинувся, насилу зрозумів, де він. Вогонь згас, і дощ ущух. Він відкинув брезент і звівся на ліктях. Сіра днина. Хлопець спостерігав за ним. Тату, сказав він.
Так. Я тут.
Можна мені води?
Так. Так, звісно. Як почуваєшся?
Якось дивно.
Голодний?
Просто дуже хочу пити.
Зараз принесу води.
Відкинув ковдри, підвівся і пройшов повз згасле вогнище, аби взяти хлопцеву чашку, наповнив її з пластикової каністри, повернувся, став на коліна і простягнув йому воду. Усе буде добре, сказав він. Хлопець випив. Кивнув і глянув на батька. Потім допив і сказав: Ще.
Чоловік розпалив багаття, розвісив мокрий одяг хлопця і приніс йому банку яблучного соку. Ти щось пам'ятаєш? запитав він.
Про що?
Про хворобу.
Пам'ятаю, як стріляли із сигнального пістолета.
А те, як діставали речі з корабля?
Хлопець сидів, попиваючи сік. Звів очі та сказав: Я ж не розумово відсталий.
Я знаю.
Я бачив дивні сни.
Про що?
Не хочу тобі розповідати.
Добре. Я хочу, щоб ти почистив зуби.
Справжньою зубною пастою?
Так.
Добре.
Батько перевірив усі банки з їжею, але не виявив нічого підозрілого. Надто заіржавілі викинув. Увечері сіли біля вогню, хлопець їв гарячий суп, а чоловік перевернув його одяг, що парував на кілках, і сів, задивившись на сина, аж поки той зніяковіло сказав: Перестань на мене дивитися, тату.
Добре.
Але не перестав.
Минуло два дні, і вони вирішили прогулятися пляжем аж до мису, попленталися туди у своєму поліетиленовому взутті. Їли великими порціями. Аби захиститися від вітру, чоловік поставив парусину, прикріпивши її мотузками до кілків. Вони скоротили свої запаси до того обсягу, що вміщався у візок, і чоловік вирішив, що за два дні можна вирушати. Пізно повертаючись до табору, батько побачив на піску відбитки черевиків. Спинився, озираючи пляж. О Господи, сказав він. О Господи.
Що таке, тату?
Витягнув револьвер з-за пояса. Ходімо, сказав він. Швидше.
Брезент зник. І ковдри. І пляшка з водою, й усі запаси їжі. Вітер завіяв парусину в дюни. Черевики теж пропали. Побіг до низини, де в уніолі сховав візок, але і його не було. Прихопили все. Яке ж ти дурило, сказав він сам собі. Дурило.
Хлопець стояв, широко розплющивши очі. Тату, що сталося?
Вони все забрали. Ходімо.
Хлопець звів очі. Мало не плакав.
Тримайся поруч, сказав чоловік. Тримайся біля мене.
* * *
Він угледів колію від візка на пухкому піску. Відбитки черевиків. Скільки їх? Загубив слід на твердішій землі за папороттю, а потім знову на нього набрів. І коли підійшли до дороги, рукою зупинив хлопця. Вітер з океану здув з дороги попіл, за винятком кількох клаптиків асфальту. Не ставай на дорогу, сказав він. І припини плакати. Треба обтрусити з ніг пісок. Ось. Сідай.
Він розв'язав усі обмотки, витрусив їх і знову зав'язав. Маєш мені допомогти, сказав він. Ми шукаємо пісок. Пісок на дорозі. Навіть дрібку. Щоб побачити, куди вони пішли. Допоможеш?
Так.
Вони попрямували в протилежних напрямках. Не встиг чоловік далеко відійти, як хлопець його покликав. Ось воно, тату. Вони пішли сюди. Підійшов до хлопця, який укляк на дорозі. Отут, сказав він. І вказав на пів ложки піску, що, вочевидь, висипалася із нижньої частини продуктового візка. Чоловік стояв і дивився на дорогу. Гарна робота, сказав він. Ходімо.
Крокували швидко. Гадав, що зможе тримати такий темп, але марно. Довелося спинитися, нахилитися і прокашлятися. Поглянув угору на хлопця і прохрипів: Підемо повільніше. Якщо вони нас почують, то сховаються на узбіччі. Ходімо.
А скільки їх, тату?
Не знаю. Може, лише один.
І ми його вб'ємо?
Не знаю.
Пішли далі. Значно пізніше, десь за годину, коли запали глибокі довгі сутінки, наздогнали злодія, який, схилившись, котив перед собою навантажений візок. Коли грабіжник озирнувся й побачив їх, то спробував втекти з награбованим, але марно, тож зрештою зупинився і став за візком, тримаючи в руці різницький ніж. Побачивши револьвер, позадкував, але ножа не кинув.
Відійди від візка, наказав йому чоловік.
Крадій подивився на нього. Потім на хлопця. Напевно, вигнали з комуни, пальці на правиці відрізані. Намагався сховати руку за спиною. Не рука, а така собі лопатка із плоті. Візок переповнений. Усе забрав.
Відійди від візка і кинь ніж.
Грабіжник роззирнувся. Ніби сподівався на чиюсь допомогу. Сухорлявий,
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дорога, Кормак Маккарті», після закриття браузера.