Читати книгу - "Дорога, Кормак Маккарті"

дивиться спідлоба, бородатий, бруднющий. Старий дощовик склеєний скотчем. Револьвер у чоловіка був самозвідний, але він усе одно звів курок. Двічі голосно клацнуло. Крім цього звуку в тиші солоного болотяного пустища було чути лише їхнє дихання. Лахміття того злодія сильно смерділо. Поклади ніж і відійди від візка, а то виб'ю тобі мізки. Крадій глянув на дитину, і побачене його дуже протверезило. Він поклав ніж зверху на ковдри, позадкував і став.

Назад. Ще відійди.

Той відійшов ще на кілька кроків.

Тату? покликав його хлопець.

Тихо.

Чоловік не зводив очей зі злодія. Хай тобі чорт, сказав він.

Тату, будь ласка, не вбивай його.

Очі злодія різко розширилися. Хлопець заплакав.

Ну, чоловіче. Я зробив те, що ти сказав. Послухай хлопця.

Роздягайся.

Що?

Знімай усе. Усе, бляха, до останньої нитки.

Припини. Не чини так зі мною.

Уб'ю на місці.

Не чини так, чоловіче.

Більше не повторюватиму.

Гаразд. Гаразд. Спокійніше.

Він повільно роздягнувся і склав своє гидке лахміття на дорозі.

Взуття.

Ну, чоловіче.

Взуття.

Крадій глянув на хлопця. Той відвернувся й долонями затулив вуха. Добре, сказав злодій. Добре. Сів голим на дорогу і взявся розв'язувати напівзогнилі шматки шкіри, прив'язані до ніг. Потім підвівся, тримаючи те шмаття в руці. Поклади на візок.

Крадій ступив уперед, поставив взуття на ковдри й відійшов. І стояв там обдертий, голий, бруднющий і виголоднілий. Прикривався рукою. Уже тремтів.

Одяг поклади туди ж.

Нагнувся, згріб ганчір'я і склав його на взуття. І став, обхопивши себе руками. Чоловіче, не роби цього.

Ти ж зробив це із нами.

Благаю.

Тату, покликав його хлопець.

Ну. Послухай пацана.

Ти намагався нас убити.

Чоловіче, я вмираю з голоду. Ти б теж так зробив.

Ти все у нас забрав.

Ну, чоловіче. Я ж помру.

Я залишу тебе так, як ти лишив нас.

Ну. Благаю.

Батько смикнув візок до себе, розвернув його, поклав револьвер зверху на речі та глянув на хлопця. Ходімо, сказав він. І вони попрямували по дорозі на південь, хлопець плакав і озирався на оголену й суху як тріска істоту, яка лишилася стояти на дорозі, тремтячи й обіймаючи себе. Ой тату, схлипував син.

Припини.

Не можу.

Як думаєш, що з нами сталося б, якби ми його не спіймали? Тому припини.

Я намагаюся.

Коли дійшли до повороту, крадій досі стояв на тому ж місці. Іти йому було нікуди. Хлопець постійно озирався, а коли вже не бачив його, просто зупинився й сів на дорогу, схлипуючи. Чоловік зупинив візок і став, дивлячись на сина. Потім вирив їхнє взуття з купи на візку, сів і взявся знімати обмотки з хлопцевих ніг. Ти маєш припинити плакати, сказав він.

Не можу.

Чоловік узувся, випростався і пройшовся по дорозі назад, але грабіжника не побачив. Повернувся до хлопця і став над ним. Він пішов, сказав він. Ходімо.

Він не пішов, заперечив хлопець. Звів очі на чоловіка. Посмужене сажею обличчя. Не пішов.

Що ти хочеш зробити?

Просто допомогти йому, тату. Просто допомогти.

Чоловік озирнувся на дорогу.

Він просто голодний, тату. Він же помре.

Він і так помре.

Йому дуже страшно, тату.

Чоловік присів навпочіпки й подивився на сина. Мені самому страшно, сказав він. Розумієш. Мені страшно.

Хлопець не відповів. Просто сидів, схиливши голову, і схлипував.

Ти не маєш про всіх і все турбуватися.

Син щось сказав, але він не розчув. Що? перепитав чоловік.

Хлопець звів на нього мокре й замазурене обличчя. Маю, сказав хлопець. Саме я і маю.

Вони покотили хиткий візок назад і стали у холодній, усе густішій темряві, кличучи чоловіка, але ніхто не явився.

Тату, він боїться відповідати.

Він тут стояв?

Не знаю. Здається.

Пройшлися по дорозі в протилежний бік, гукаючи в порожні сутінки, їхні голоси губились у все темнішому надбережжі. Стали і, приклавши долоні рупором до рота, безтямно гукали в пустку. Зрештою чоловік склав купкою взуття й одяг крадія на дорозі. І згори притиснув каменем. Нам треба йти, сказав він. Треба йти.

Отаборилися по-дикунськи, не розклавши багаття. Чоловік відібрав банки на вечерю й підігрів їх на газовій конфорці. Поки вони їли, хлопець не промовив ані слова. У синьому світлі пальника чоловік намагався роздивитися обличчя сина. Я не збирався його вбивати, сказав він. Але хлопець не відповів. Лежали в темряві, закутані в ковдри. Чоловік думав, що чує океан, але, імовірно, то був просто вітер. З того, як хлопець дихав, він знав, що той не спить, і за деякий час чоловік почув його голос: Але ми таки його вбили.

Уранці вони поїли та пішли далі. Перевантажений візок було важко штовхати, і невдовзі одне колесо почало виходити з ладу. Дорога вигиналася вздовж узбережжя, і обабіч на схилах стирчали сухі жмутки солончакової трави. Десь далеко ворушиться свинцевий океан. Тиша. Коли тієї ночі він прокинувся, тьмяно-вугільний місяць, перепливаючи небо, вихоплював з мороку обриси дерев. Чоловік повернувся на бік і закашлявся. Пахло дощем. Хлопець не спав. Ти маєш зі мною поговорити, сказав чоловік.

Я намагаюся.

Вибач, що розбудив.

Усе гаразд.

Чоловік підвівся і пройшовся до дороги. Її чорний обрис то виринав з темряви, то поринав у неї. Потім чоловік почув віддалений низький гуркіт. Але не грім. Відчув його під ногами. Звук ні з чим не споріднений, а тому описати його неможливо. Щось нез'ясовне пересувалось у темряві. Саму землю судомило від холоду. І більше він його не чув. Яка зараз пора року? Скільки років дитині? Вийшов на дорогу й зупинився. Тиша. Salitter[2] висушувався із землі. Поплямовані обриси затоплених міст, схожих на кораблі, спалені по саму ватерлінію. На перехрестях — великі насипи дольменів, під якими лежали й перетворювалися на порох ворожильні кістки оракулів. Жодних звуків, крім вітру. Що скажеш? Ці рядки промовила жива людина? Ножичком заточила перо й написала чорнилами з терну або лампової кіптяви? У якусь зважену й підсилену мить? Він іде закрити мені очі. Забити мені рота землею.

Знову перебрав банки одну за одною, беручи їх та стискаючи, як перевіряють стиглість плодів у фруктовій ятці. Відібрав дві, які видалися сумнівними, а решту запакував у візок, і вони знову попрямували по дорозі. За три дні дісталися до портового містечка, де в гаражі за одним будинком сховали візок і накидали на нього старі коробки, а самі засіли в домі й спостерігали, чи ніхто не йтиме. Нікого. Чоловік порився у шафках, але нічого не знайшов. Хлопцю