Читати книгу - "Дорога, Кормак Маккарті"

Пройшлися містечком до корабельні. Нікого. У кишені куртки був револьвер, а в руці чоловік тримав сигнальний пістолет. Вийшли на пристань, грубі дошки, прибиті до балок унизу шпинями, потемніли від смоли. Дерев'яні причальні тумби. Із затоки долинав слабкий запах солі та креозоту. На дальньому березі виднівся ряд складів і обрис іржаво-червоного танкера. На тлі похмурого неба — козловий кран. Тут нікого немає, сказав чоловік. Хлопець не відповів.

Котили візок завулками, перетинали залізничні колії та врешті на іншому кінці міста знову повернулися на головну дорогу. Коли проминали останні сумні дерев'яні будівлі, над головою чоловіка щось просвистіло, проторохтіло по асфальту і вдарилося об стіну житлового будинку на протилежному боці вулиці. Чоловік згріб хлопця і повалився на нього, а потім схопив і спробував підтягнути до них візок. Той нахилився і впав, на дорогу вивалилися брезент і ковдри. У горішньому вікні будинку побачив чоловіка, який цілився у них із лука. Батько притиснув голову сина до дороги та спробував прикрити його своїм тілом. Почув глухий звук натягнутої тятиви й відчув гострий гарячий біль у нозі. Ах ти ж сука, сказав він. Сука. Відгріб ковдри вбік, кинувся і схопив сигнальний пістолет, підняв і звів його, зіпершись рукою на візок. Хлопець чіплявся за батька. Коли людина з луком знову з'явилася у віконній проймі, натягуючи тятиву, чоловік вистрелив. Ракета довгою білою дугою залетіла у вікно, і звідти почувся крик. Чоловік згріб хлопця, притиснув його до дороги і накидав згори ковдр. Не рухайся, сказав він. Не рухайся й не дивися. Попорпався в решті ковдр, шукаючи коробку з ракетами. Зрештою коробка вислизнула з візка, він підхопив її, відкрив, вийняв патрони, перезарядив пістолет, клацнув затвором, а решту набоїв поклав у кишеню. Так і лежи, прошепотів він. Поплескав по ковдрах, під якими лежав хлопець, підвівся і, накульгуючи, побіг через вулицю.

Увійшов у дім через задні двері, тримаючи сигнальний пістолет на рівні пояса. Усередині будинок був обдертий до каркаса. Чоловік пройшов до вітальні та став перед сходами. Прислухався до руху в горішніх кімнатах. Визирнув у вікно на вулицю, де лежав візок, а потім рушив нагору.

У кутку кімнати сиділа жінка, притискаючи до себе якогось чоловіка. Прикрила того своїм пальтом. Побачивши чужинця, одразу почала сипати прокльонами. Ракета згоріла на підлозі, лишивши по собі латку білого попелу і слабкий запах паленого дерева. Він перетнув кімнату й визирнув у вікно. Жінка стежила за ним очима. Сухорлява, пряме сиве волосся.

Тут ще хтось є?

Вона не відповіла. Пройшов повз неї й оглянув інші кімнати. Нога сильно кривавила. Відчував, як штани прилипають до шкіри. Повернувся в першу кімнату. Де лук? запитав він.

У мене його нема.

Де він?

Не знаю.

Вони вас тут залишили, так?

Я сама себе тут залишила.

Він повернувся, кульгаючи, спустився сходами і, задкуючи та не зводячи очей із будинку, вийшов через вхідні двері на вулицю. Дійшовши до візка, ривком підняв його і склав їхні речі. Іди поруч, прошепотів він. Поруч.

Зупинилися на ніч у крамниці на околиці міста. Чоловік закотив візок до підсобки, зачинив двері й підпер їх заваленим набік візком. Порився у речах і дістав газовий балон та пальник, запалив його й поставив на підлогу, а потім розстібнув пасок і зняв закривавлені штани. Хлопець спостерігав за ним. Від стріли лишився поріз завдовжки сантиметрів вісім трохи вище коліна. Поріз досі кривавив, стегно побіліло, видно, що рана глибока. Саморобний наконечник із якоїсь залізячки, старої ложки чи бозна-чого. Він подивився на хлопця. Глянь, де там аптечка, сказав чоловік.

Хлопець не поворухнувся.

Неси аптечку, чорт забирай. Чого сидиш?

Син підхопився й побіг до дверей, почав ритися під брезентом у ковдрах, що лежали на візку. Згодом повернувся з аптечкою і віддав чоловікові. Той мовчки взяв її, поставив перед собою на бетонну підлогу і відкрив, відклацнувши клямки. Дотягнувся до пальника і збільшив полум'я, щоб стало світліше. Принеси мені пляшку з водою, сказав чоловік. Коли син приніс, відкрутив кришку, промив водою рану й затиснув її пальцями, поки витирав кров. Продезінфікував поріз, а потім зубами відкрив пластиковий пакет із невеличкою вигнутою хірургічною голкою і мотком шовкової нитки, сів із ними ближче до світла і пройняв нитку у вушко. Тримаючи нитку в зубах дістав з аптечки затискач, защипнув краї рани й взявся зашивати. Працював швидко, не надто стараючись. Хлопець укляк на підлозі. Чоловік глянув на нього і знову схилився над швами. Можеш і не дивитися, сказав він.

Усе добре?

Ага. Добре.

Болить.

Так. Болить.

Зробив вузлик, натягнув нитку і відрізав її ножицями з аптечки, а тоді знову поглянув на хлопця. Той дивився на зроблене.

Вибач, що накричав.

Син звів очі. Усе гаразд, тату.

Забудемо?

Гаразд.

Уранці йшов дощ, у задній частині будівлі від сильного вітру брязкало склом. Чоловік дивився у вікно. Напівзавалений затоплений сталевий док. У затоці серед сірих брижів стирчать стернові рубки рибальських човнів. Жодного руху. Усе, що могло поворушитися, давно відніс вітер. Нога пульсувала, тож він зняв пов'язку, продезінфікував і оглянув поріз. Плоть у китицях чорних швів набрякла і побіліла. Перев'язав рану й натягнув штани, на яких запеклася кров.

Просиділи цілий день серед коробок і ящиків. Зі мною треба розмовляти, сказав чоловік.

Я розмовляю.

Точно?

Зараз же розмовляю.

Хочеш розповім тобі якусь історію?

Ні.

Чого?

Хлопець глянув на нього і відвів очі.

Чого?

Твої історії неправдиві.

А хіба вони мають бути правдиві? Це ж історії.

Так. Але в цих історіях ми завжди допомагаємо людям, а насправді так не робимо.

Тоді ти мені розкажи якусь історію.

Не хочу.

Добре.

Я не знаю жодних історій.

Можеш розповісти якусь історію про себе.

Ти вже знаєш усі історії про мене. Ти завжди зі мною.

У тебе в голові є історії, яких я не знаю.

Ти про сни?

Так. Або те, про що ти думаєш.

Але ж ці історії мають бути зі щасливим закінченням?

Необов'язково.

Ти завжди розповідаєш історії зі щасливим закінченням.

А в тебе таких немає?

Мої більше схожі на реальне життя.

А мої — хіба ні?

Твої не схожі. Ні.

Чоловік поглянув на сина. Реальність доволі кепська?

А ти як думаєш?

Ну,