Читати книгу - "12 польських есеїв"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Цікавим у межах новомови є спосіб користування не тільки тими словами, які мають виразне оціночне забарвлення, а й тими, які в принципі нейтральні або майже нейтральні. У першому випадку певні слова не завжди піддаються потрібному перетворенню, і тому їх або уникають (окрім особливих контекстів), або супроводжують коментарем. Характерним прикладом є оперування словом «свобода». Воно з’являється у новомові відносно рідко, в певних контекстах його заступають іменником «визволення» (найчастіше з епітетами «національне» та «соціальне»), звужуючи проблематику до конкретної історичної доби, чи просто проектуючи її у минуле. Вживання іменника «свобода» цікаве ще й тому, що він здебільшого виступає без прикметників, які могли б перемоделювати його значення (на відміну від «демократії», яка без акомпанементу прикметників майже не вживається). Цьому слову не можна надати негативного забарвлення безпосередньо, тому що це надто суперечило б суспільній свідомості та ставило б пропагандистське висловлювання на програшну позицію. Його, однак супроводжують коментарем, який вказує, що це своєрідна пуста назва, за якою нічого не стоїть, що це, в принципі, лише вигадка апологетів буржуазного суспільства. У таких випадках прагнення нейтралізувати слово проявляється не в оперуванні ним самим, а в його коментуванні.
Основна для новомови тенденція (всі слова і формули повинні містити покажчик оцінки) охоплює не лише слова типу «свобода», а й ті, з якими пов’язані певні ідеологічні позиції та переконання. Вона заторкує й те, що могло б бути нейтральним. Немає в ній місця для недовизначених і невинних слів, кожне повинно передавати оцінкову позицію. Читач тексту, писаного новомовою, повинен, наприклад, наперед знати, що супроти групи, яку названо словом «кола» (обов’язково у множині), він мусить зайняти негативну позицію. Навіть тоді, коли воно виступає без додаткових вказівок, або тільки зі слівцем «певні». Подібно й зі словом «сили»: навіть коли воно виступає само, все одно ясно, що йдеться про «сили зла» («антисоціалістичні сили», «антипольські», «антирадянські» тощо.). Буває, що «сили» вживаються в позитивному значенні, але тоді неодмінно з розбудованими визначниками типу: «сили миру і соціалізму», «прогресивні сили» тощо. Це розрізнення особливо виразно проявилося 1968 року в публікаціях про Чехословаччину. Іноді ціннісне розрізнення стосується граматичної форми слова. «Настрій» (в однині) може бути нейтральний або позитивний. Натомість «настрої» (у множині) мають виключно негативне забарвлення і можуть виступати лише з такими прикметниками, як «антирадянські», «антипольські», «антисоціалістичні»; «настрої» у новомові становлять немовби перший ступінь «істерії».
Часто під виразне оцінювання підпадають розмовні метафори, лексичні вислови, ідіоми, аж ніяк не призначені для того, щоб виступати завжди з однаковим покажчиком цінності. «Вода на млин» може бути водою на мій млин чи на млин мого ворога. Новомова однак не дає можливості такого вибору, «вода на млин» (дуже часто зустрічається) може означати тільки дії на користь противника, і стає майже синонімом вислову «дати на поталу».
Описані явища особливо яскраво ілюструють механізм, властивий новомові: в її межах не можуть виступати недовизначені щодо цінностей елементи. Саме в цьому пункті унаочнюється прагнення того, що я б назвав символізацією. Кожний елемент висловлювання повинен мати символічну цінність, повинен символізувати певні цінності. В багатьох випадках маємо справу з явним і безпосереднім творенням символів. Найвідоміші приклади цього типу символізації залишив сталінський період, згадаймо хоча б кока-колу та Уол-Стріт як символи американського імперіалізму. Ці приклади, зрештою, належать до минулого, але сам процес ще не загас. Іноді маємо справу зі створенням символів будь-якою ціною. Так, наприклад, символічне значення було надане у червні 1977 року формулі «чорним ходом». Вона тоді прокотилася по сторінках преси, була обов’язковою у статтях про закінчення голодівки у костелі св. Мартіна (наявність цього концепту в численних газетах свідчить про те, що то не була ідея того чи іншого журналіста, то була формула «згори»), «Чорний хід» мав стати символом поразки опозиції у Польщі, бо ж переможці завжди виходять парадним ходом. Ця формула цікава тим, що в ній намагалося експлуатувати символічне значення просторових уявлень, які існують у мові. І знову, здається, оптимальний стан, що його прагне досягти новомова, – це надання виразних символічних значень усім елементам, що входять у її склад. Значень, які б не обмежувалися принагідним вживанням, а відзначалися тривалістю. Символізації підлягає кожен елемент мови, в тому числі й власні імена (оперування прізвищами типу Візенталь або Дайчґсванд у пропаганді періоду березня 1968 року). Наслідком такої символізації стає їхнє вживання у множині, тобто перетворення власних імен в загальні слова.
Іншим прикладом дії оціночного чинника в новомові є порядок слів. Послідовність слів повинна відповідати ієрархії явищ, що вони їх означують. Обов’язковою є формула «партія й уряд» (чи «партійне й урядове керівництво»), натомість вислів «уряд і партія» неможливий у межах цієї мови. Подекуди порядок слів має ритуальний характер і використовується для надання висловлюванням більшої патетичності. Мабуть, саме тому завжди говорилося «миролюбний народ радянський», замість природнішого «миролюбний радянський народ».
Окреме питання – це метафорика, яка виступає у новомові, чи, загальніше, – тропи й фігури. Їх багато. Андрєй Синявський в одному зі своїх есеїв звернув увагу на те, що характерною рисою сталінського періоду було обов’язкове, так би мовити, удослівлення метафор і всіх видів формул публіцистичної мови; цей прийом мав на меті затирання межі між мовою і тим світом, якого вона стосується; йшлося фактично про різновид мовної магії. Тим часом я би хотів звернути увагу на дещо інше: на удослівлення метафор як складову частину ширшого явища – бюрократизації тропів. Метафора стає обов’язковою, перестає бути принагідною формулою, ритуалізується, робиться необхідним оснащенням мови. Метафора «різношерсті вороги», вжита Гомулкою в славетній промові 19 березня 1968, витіснила – принаймні на певен час – усі інші загальні означення ворога, унеможлививши вислови типу: «вороги усіляких видів», «вороги справа і зліва» чи навіть «усі вороги», «різні вороги» тощо.
Цікаво поглянути, в яких семантичних полях оформляється метафорика. Найбільше впадає у вічі мілітаризація тропів. Цей факт вже багато разів розглядався, тому я
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «12 польських есеїв», після закриття браузера.