Читати книгу - "Замок у хмарах, Керстін Гір"

Трістан дзвінко розсміявся.　

— Інакше ти мене поб’єш, чи що?　

— Якщо буде в цьому потреба, — незворушно сказав Бен. — Усе гаразд, Фанні?　

— Пізно. Я вже її вкусив, і наступного разу на повний місяць вона теж перетвориться на вампіра…　

— Те, що ти класно виглядаєш і маєш бабки, зовсім не означає, що тобі все можна.　

Ще трохи — і Бен накинувся би на Трістана.　

Я швидко стала поміж ними.　

— Бен! Мене ніхто не кусав. І наші пальці не робили нічого поганого…　

Боже мій, що я мелю?　

Проте в Бена був такий незворушний вираз обличчя, що я почала нервуватися. Це було так, як колись у п’ятому класі, коли зграйка учнів початкових класів написала на зупинці шкільного автобуса: «Школа — дирна», а ми з Делією вирішили погратися у вчительок і неодмінно виправити «и» на «у». Звичайно, нас спіймали, тоді як ті діти вже давно накивали п’ятами. Напевно, вони ще й досі з того випадку сміються.　

— Ми тут лише обговорюємо одну проблему, — спробувала я ще раз. — Можливо, ти нам навіть допоможеш.　

— Фанні, — сказав Трістан застережним тоном. — Хіба він не син твого шефа?　

— Так, але він на нашому боці, — відповіла я.　

Тепер уже й Бен схрестив руки на грудях.　

— Що за проблема? — неприязно запитав він.　

Я проігнорувала Трістанові застережні погляди.　

— Я ж тобі розповідала, що пані Людвіг загубила у відпочинковому комплексі свій перстень із заручин.　

— Я знаю, — сказав Бен. — Ми ще давали розпорядження обшукати зливні решітки і спеціально розбирали фільтри.　

— Та ви не могли знайти перстень, бо Стелла Єгорова його вкрала. Справа в тому, що вона клептоманка. Про це навіть «Ґуґл» знає. — Я перевірила це, коли сушила волосся. Трістан не збрехав. Численні журнали й онлайн-портали мають в архівах замітку про сапфіровий браслет, який нібито випадково опинився в сумочці для пса.　

Я високо оцінила Бена за його вміння слухати й за те, що він не почав «гакати» і «шокати», як зробила б це я. У порівнянні зі мною Бен був сам спокій. Він просто дозволив мені продовжити розповідь. Я саме дійшла до місця, де потрібно було злегка прикрасити правду.　

— Я побачила його в панорама-люксі на нічному столику, коли забирала соболину шапочку Даші.　

На нічному столику, у нічному столику — це майже однаково звучало, якщо швидко говорити.　

Трістан схвально посміхнувся.　

— І я прихопила його з собою. Він же належить пані Людвіг. А вона собі вже всі очі виплакала. Я просто не могла його там залишити.　

Я очікувально глянула на Бена. Тепер він може нарешті перервати свою мовчанку.　

— Ти через це так летіла вестибюлем? — запитав він, а я ревно закивала. — І ти впевнена, що це перстень пані Людвіг, а не просто якийсь схожий на нього?　

О-оу. Це було щось новеньке в цій заплутаній історії.　

Та ні, я була стовідсотково впевнена. Це був той самий перстень, що зник у підвалі, а потім знову з’явився у нічному столику Стелли Єгорової. Я енергійно закивала.　

— Оукей, — протягнув Бен. — Тож ти взяла перстень із нічного столика Стелли Єгорової, щоб повернути його пані Людвіг. А в чому ж тоді проблема? І до чого тут він? — Бен показав на Трістана.　

— Фанні не може особисто віддати цю штуку. Існує небезпека, що Стелла Єгорова зрозуміє, як зник перстень із її люксу, — нетерпляче сказав Трістан. — І ти точно погодишся із моїми припущеннями, що з цією дамочкою краще не ворогувати. А може, керівництво готелю допитає дружину Віктора Єгорова чи взагалі заявить на неї в поліцію?　

Бен не відповідав.　

— Бачиш? От тобі й проблема, — мовив Трістан, а я швидко додала:　

— Ми з Трістаном весь цей час думали, як найкраще організувати це все з передаванням. А що, коли надіслати пані Людвіг анонімний пакунок…　

— Ага, весь цей час, — пробурмотів Бен. Тоді відкашлявся і продовжив голосніше: — Чому ти не пішла відразу до мене, Фанні? Чому ти обговорюєш такі делікатні питання саме з цим… гостем?　

Бен похитав головою. Тепер він виглядав розчарованим. А це було неприємніше, ніж його обурення перед тим.　

Він простягнув свою руку.　

— Дай мені перстень.　

Я стягнула його зі свого пальця і поклала йому на долоню. Мене відразу охопило відчуття, ніби я полегшала на десять кілограмів. Тепер аж дихалося краще.　

Трістан закотив очі.　

— Ходи, — сказав Бен. Розчарування вчувалося тепер і в його голосі. — Ми потурбуємося про те, щоб він знову опинився в пані Людвіг.　

— Є ще одна річ, яку ти мусиш знати. Справа в тому, що цей перстень… Ауа-а!　

Трістан штурхнув мене в бік і непомітно похитав головою. Ну добре, може, він і мав рацію. Для початку з Бена, мабуть, достатньо інформації.　

— Цей перстень — що? — запитав Бен.　

Коштує кілька мільйонів.　

— Дуже особливий, — прошепотіла я. Голосніше я просто не могла брехати. — Пан Людвіг придбав його багато років тому на блошиному ринку.　

— Я знаю, — сказав Бен.　

Трістан потягнувся і позіхнув, ніби щойно прокинувся.　

— Якщо я вже тут непотрібний, то піду по свого дідуся. Різдвяна вечеря чекає на нас.　

Він м’яко протиснувся повз Бена в коридор.　

— Щасливого Різдва вам обом.　

— Ти мене теж, — пробурмотів Бен німецькою.

14

На шляху донизу Бен затято мовчав. А мене гризло сумління, бо я розповіла йому тільки напівправду. Чого він не знає, на те і злитися не зможе.　

Я крадькома зиркала на нього збоку, та він вдавав, що не помічає моїх поглядів. Весь час він так стискав зуби, ніби щось ними молов. Коли Мозер-Анні, яка саме заштовхувала брудні простирадла в білизно-провід, бажала нам веселого Різдва, його «і вам веселого свята… і вам» прозвучало так непривітно, що Мозер-Анні тільки перелякано подивилася услід. Я їй вибачливо посміхнулася.　

Тим часом панна Мюллер робила зі своїми поверховими командами вечірній обхід, завершуючи підготовку кімнат до ночі. Я любила вечірні обходи найбільше, бо, по-перше, це було останнє, що робилося перед закінченням зміни, а по-друге, цей обхід складався виключно з приємних речей: зашторити вікна, зняти з ліжка покривало, покласти обабіч ліжка килимок і пантофлі, підбити подушки й залишити кожному по плиточці шоколаду. Виходячи з кімнати, потрібно було також розставити все на свої місця та забрати брудний посуд чи сміття.　

Коли гість приходив після вечері до кімнати, тут усе вже