Читати книгу - "Шістка воронів"

поверхня води постійно перебувала вище від перешийку, котрий мав би з’єднувати Керч і Шу Хан. Навіть Каз не спромігся дізнатися, хто входить до Ради Потоків, де вони живуть і на чому ґрунтується їхня прихильність до Керчу. Плинороби спостерігали також за гаванями і, якщо надходив сигнал від начальника порту чи працівників доків, змінювали течії й не дозволяли нікому виходити в море. Але цієї ночі сигналів не буде. Хабарі вже потрапили до рук відповідних чиновників, а їхній корабель уже, мабуть, готовий відплисти.

Інеж побігла підтюпцем, прямуючи до доків П’ятої гавані. Вона запізнилася й не хотіла бачити осудливий Казів погляд, коли вийде на причал.

Дівчині подобалися тиша та спокій у доках, але вони все ж таки здавалися занадто мертвими після гамору й хаосу Бочки. З кожного боку від Інеж висилися ряди вантажних контейнерів і пакувальних скринь — трьох, а то й чотирьох, поскладаних одна на одну. Через це здавалося, що доки перетворилися на лабіринт. Інеж відчула, як по спині потекла цівка холодного поту. Поява Цьоці Гелін змусила дівчину тремтіти, і не достатньо було відчувати вагу кинджалів у руках, щоб заспокоїти натягнуті нерви. Інеж знала, що мала б звикнути носити із собою пістоль, але його вага порушувала її рівновагу, а ще револьвери можуть застрягти чи дати осічку в найвідповідальніший момент. «Маленька рисе». Своїм ножам Інеж довіряла, а вони дарували дівчині відчуття, наче вона народилася з власними кігтями.

Над водою здіймався легкий серпанок, і крізь нього дівчина побачила Каза й решту, що чекали на неї біля пірса. Усі були вбрані в якийсь невизначений одяг моряків — грубі штани й черевики, товсті вовняні пальта й капелюхи. Навіть Каз зрадив свій костюм бездоганного крою й одягнув грубе пальто з вовни. Густий сніп його темного волосся був зачесаний назад, а баки, як завжди, гладенько поголені. Він мав вигляд робітника із доків чи хлопчика, що напинає вітрила, збираючись у свою першу подорож. На мить Інеж здалося, що вона подивилася крізь лінзу на іншу, приємнішу, реальність.

Позаду них дівчина побачила невелику шхуну, яку Каз привласнив; на її боці жирними літерами було написано «Феролінд». Над кораблем майоріли багряні керчинські риби й кольоровий прапор компанії «Ханрад Бей». Будь-кому у Фієрді чи в Справжньому морі вони здаватимуться звичайними керчинськими мисливцями, що прямують на північ за шкірами й хутром. Інеж пришвидшила крок. Якби вона не спізнилася, вони, мабуть, уже були б на борту чи навіть відпливли з гавані.

Їм довелося залишити декого з екіпажу — колишніх моряків, котрих те чи те лихо привело до лав Покидьків. Крізь туман Інеж швидко перелічила людей, котрі чекали на неї. Число не сходилося. Вони мали взяти із собою ще чотирьох членів банди Покидьків, щоб ті допомагали керувати шхуною, оскільки ніхто з них навіть не знав, як поводитися з такелажем, але дівчина не бачила жодного з цих людей. «Може, вони вже на шхуні?» — Вона навіть не встигла завершити думку, як черевик торкнувся чогось м’якого, і Інеж застигла.

Вона подивилася вниз. У тьмяному мерехтінні гасових ліхтарів у гавані Інеж побачила Дірікса — одного з Покидьків, котрого збиралися взяти із собою в подорож. Із його черева стирчав ніж, а очі перетворилися на скло.

— Казе! — гукнула Інеж.

Але було вже занадто пізно. Шхуна вибухнула, збивши дівчину з ніг і проливаючись на доки вогняною зливою.

11

Джаспер

Джаспер завжди почувався краще, коли люди стріляли в нього. Не те щоб йому подобалася думка, що він може померти (насправді така потенційна можливість завершення справи була суттєвим недоліком), але якщо він переймався тим, як залишитися серед живих, то не міг думати ні про що інше. Цей звук — швидке огидне підтвердження пострілу — миттєво залучав до дії безладну, дратівливу частину його мозку, котра постійно перебувала в пошуках. Це було краще, ніж сидіти за столом і чекати, поки вдасться когось ошукати; краще, ніж стояти біля Мейкерового колеса й бачити, як наближається твоє число. Він дізнався про це у своїй першій бійці на кордонах Новозем’я. Його батько пітнів, тремтів і ледве міг тримати гвинтівку. А Джаспер знайшов своє покликання.

Тепер він сплів руки на вершечку пакувальної скрині, за якою ховався, і вистрілив з обох стволів. Його зброєю були виготовлені в Новозем'ї револьвери, котрі стріляли швидкими чергами із шести куль. У Кеттердамі не було зброї, що могла б позмагатися з ними. Хлопець відчував, як вони нагріваються в руках.

Каз попереджав їх, що передчуває змагання: інші команди прагнули здобути винагороду за будь-яку ціну. Але справи пішли погано занадто швидко. Їх оточили, щонайменше одного вбили, за спинами палав корабель. Вони втратили свій транспорт до Фієрди, і якщо кулі, які сипалися на них градом, про щось свідчили, то у ворога була серйозна кількісна перевага. Водночас він подумав, що все могло бути ще гірше: вони могли в момент вибуху вже перебувати на кораблі.

Джаспер нахилився, щоб перезарядити зброю, і насилу повірив своїм очам. Вілан Ван Ек уже лежав на пристані, прикривши голову випещеними крамарськими руками. Джаспер придушив зітхання, низько вистрілив кілька разів для прикриття й виповз із солодкого затишку своєї схованки. Він ухопив Вілана за комірець і потягнув назад до прихистку.

Джаспер злегка трусонув хлопця.

— Зберися, дитинко.

— Я не дитинка, — пробурмотів Вілан, борсаючись у Фахейових руках.

— Гаразд, ти державний діяч похилого віку. Стріляти вмієш?

Вілан повільно кивнув:

— Стендова стрільба.

Джаспер закотив очі. Зняв зі спини гвинтівку й тицьнув Віланові в груди.

— Чудово. Це майже те саме, що стріляти по глиняних голубах, лише коли ти влучаєш, вони видають інші звуки.

Джаспер рвучко повернувся й звів револьвери, коли краєм ока побачив, як стрибнула якась тінь, але це виявився Каз.

— Прямуймо на схід, до наступного доку, та підіймаймося на борт на причалі двадцять два.

— А що там, на причалі двадцять два?

— Справжній «Феролінд».

— Але…

— Корабель, що вибухнув, був лише приманкою.

— Ти знав?

— Ні, я лише вжив деяких запобіжних заходів. Це те, що я завжди роблю, Джаспере.

— Ти мав сказати нам, що ми…

— Це б знищило саму ідею приманки. Нумо вперед. — Каз зиркнув на Вілана, котрий колисав гвинтівку, наче немовля. — І переконайся, що він дістанеться до корабля цілим, а не частинами.

Джаспер дивився, як Каз зникає в затінку, тримаючи ціпок в одній руці й пістоль у другій. Навіть маючи лише одну здорову ногу, він був до дідька жвавий.

Хлопець