Читати книгу - "На скрижалях історії"

На цей момент в Україні кардинально змінився розклад сил і став надзвичайно загрозливим для української державності. Тимчасова ситуація з'єднала всіх у одному колі — проти гетьмана Скоропадського. З одного боку деморалізовані революцією в Німеччині, розвалом Австро-Угорщини й програшем у Першій світовій війні німецькі й австро-угорські війська. З іншого — у «сірій зоні» між більшовицькою Росією й Українською державою накопичені величезні сили більшовиків. З третього боку підточує державу створена Троцьким більшовицька підпільна терористична мережа. З четвертого — білогвардійське підпілля, орієнтоване на генерала Денікіна. Ще, з п'ятого боку, діє соціалістичне підпілля, у тому числі й радикальних українців. Наріжним каменем між усіма стало майбутнє України. Скоропадський будує буржуазну державу ліберального капіталізму зі свободою приватної власності й ініціативи. Особа українського гетьмана і його плани розбудови держави заважають усім. Соціалісти марять соціалістичною державою — вони керуються Інтернаціоналом. На компроміс іти не бажають, хоча й спостерігають, не сліпі, що відбувається в більшовицькій Росії.

Важливим чинником являється й тиск держав-переможниць у Першій світовій війні, які входять до Антанти. Вони не надто прагнуть бачити Українську державу на мапі Європи. До того ж по всій території України розплодилися, як гриби після рясного дощу, ще й анархічні елементи — банди, які здебільшого являють собою ватаги волоцюг. Вони інколи теж порушують політичні гасла, піднімають політичні прапори, але зовсім не з політичних положень, а з меркантильних.

Ще в червні 1918 року, розвідка штабу гетьмана, доповідала про підготовку збройного перевороту проти нього українськими соціалістами спільно з більшовиками. У цих інтригах не останню роль відігравав і німецький генштаб, у тому числі й майор Гассе, який свого часу вів перемовини зі Скоропадським про його переворот. Тобто, німці грають на два фронти. З перших же свідчень, які прийшли з Державної варти, стало відомо про проведення нелегальних зборів, накопичення зброї й підготовку терактів. Одразу ж були заарештовані опозиційні лідери, але через тиск із боку німців і на прохання культурних діячів, їх невдовзі відпустили.

«Повідомлення про роботу Київського губернського з'їзду ревкомів.

I вересня 1918 р.

II серпня 1918 року відбувся з'їзд ревкомів Київської губернії. Були делегати всіх повітів. Після заслуховування доповіді губернського ревкому, у якому викладається робота по організації повстанського апарату в губернії, найбільший інтерес викликають доповіді з місць, які малюють положення в повітах. Делегат Черкаського повіту, указавши на те, що Черкаський повіт цілковито організований для негайного повстання, що скрізь організовані сільські та волосні ревкоми й штаби, які взяли на облік усі військові сили і призначили вже командирів частин, він від імені Черкаського ревкому заявив, що ледве вдається стримувати організоване повстанське селянство, яке вимагає початку повстання» [36, 316].

Як уже не раз бувало в історії України — до поразки й втрати державності призвели міжусобиці всередині українства. Так і не змогла недозріла політична українська еліта винести за дужки свої внутрішні політичні чвари, розбіжності, різні світогляди й об'єднатися перед зовнішніми викликами. Ті самі проблеми виникали й в XVII-XVIII ст., коли замість шукати внутрішні компроміси, козацька верхівка, утягувала у свої конфлікти зовнішні сили. На жаль українців історія нічому не навчає на протязі віків...

На листопад 1918 року гетьман Павло Скоропадський опинився в пастці подій, як внутрішніх, так і світових. Власної впливової політичної сили він не має, тому підступна зрада виповзає зі всіх кіл, сторін і шпарин. У цьому задушливому зашморгу гетьман для збереження державності й країни реальних сил не має. Ці несприятливі трагічні обставини примушують його піти на сумнівний дипломатичний крок.

14 листопада 1918 року він підписує Грамоту про майбутнє входження України до складу Росії після звільнення останньої від більшовиків. Таким чином, змінює орієнтацію на білогвардійські російські сили й переможницю Антанту, у яких на меті відновлення єдиної неподільної Росії (небільшовицької).

Ще за тиждень до цього, він видав Універсал, у якому декларував, що Україна не відступиться від ідеї самостійності й попереджав: якщо будуть заколоти або виступи проти української держави, особливо серед українських громадян — то ми «погубимо українську державність узагалі й Україна загине».

Людність метається: що жде всіх завтра, куди піти — податись? Кидаються до газет і шукають у них відповіді. Відомий київський професор Яновський друкує матеріали про мікроб іспанки та як боротися з цією смертоносною пошестю. Удаються й до Всевишнього господа Бога.

Припхалися до Києва патріарх Тихон із митрополитом одеським і херсонським Платоном. Під фресками XI ст. в древньоукраїнському Софіївському соборі з піною на устах посилають прокляття українським повстанцям і моляться за вчорашніх своїх ворогів німців, за єдину, неподільну Росію.

З листопада 1918 року між Харковом і Полтавою, на непримітній глухій залізничній станції Скороходово, таємно зустрілися гетьман Павло Скоропадський із прибулим із далекого Новочеркаська донським отаманом Петром Красновим. Вони скріпили своїми підписами союзницьку угоду, яка юридично зафіксувала прагнення обох сторін: «Виступити в справі утворення союзу, якого конечною метою буде утворення Великої Росії».

Згодом російський генерал Денікін сповіщає: «Раз Україна стала на шлях російської державності, є потреба ввійти в згоду в питаннях створення єдиного фронту й єдиного командування для боротьби з більшовиками й єдиного російського представництва на міжнародному конгресі. У основу погодження добровольча армія ставить три положення: 1) єдина Росія, 2) боротьба з більшовиками до кінця, 3) вірність домовленостям із союзниками». Шляхи Скоропадського, Краснова й Денікіна зійшлися.

Щоб дати розрізненому стихійному спротиву провід і організацію, з усіх опозиційних до гетьмана партій восени створили Український Національний Союз, який